Shpilevska

якби ти знав як мені тебе не вистачає. твоїх дотиків, твоїх обіймів, твоїх поглядів, твого аромату, а головне - твоїх поцілунків. як я засумувала за цими посиденьками в парку, за цими ніжними поглядами, за нашими іграми, за твоїми дотиками. уххх. це вже просто нестерпно.

вже ніколи не буде так, як раніше.

не буде такого, як колись.

чесно? я думала, що я дійсно піду. просто піду. я майже пішла, майже ! розумієте ? якби я пішла - все. вже нічого б не залишилось в житті. я б просто втратила все. я не могла.

але тоді, коли він мене обняв просто захотілося кричати. навіть не плакати, не ридати. КРИЧАТИ. ДИКО, РІЗКО, ГОЛОСНО ! всередині все рвалося настільки, шо я думала, шо я не встою на ногах.

я - причина всіх сварок. я - людина, яка дійсно не права, я - жахлива, але це чомусь ніхто не розумію. опам'ятайтесь, будь ласка ! відмовтесь від мене !

***

я йшла додому, але я не хотіла йти. я взагалі не хотіла нічого.

ні, я не плакала, а стримувалась.

я просто мучилась всередині настільки, що ледь дихала. настільки було боляче, хана. чесно ? я хотіла вмерте, але в той же час картала себе за ці слова.

а зараз.. зараз нічого не хочеться. не хочу їсти, спати, дружити, не хочу жити.

наскільки я жахлива людина, щоб таке казати. ніколи такого не можна, бо я знаю, що мої проблеми не глобальні. але це все, що в мене на душі.

я висказалась. все

сука, анальгін, ДЄЙСТВУЙ ВЖЕ ! бо я зараз вмру !

просто я тебе люблю. більше мені не треба нічого. мені не треба суперідеального принца на коні, мене цілком влаштовує хороший відкритий хлопець на велосипеді :D мені не потрібні інші. інші - брешуть, а ти ніколи не брехав. ніразу. так, були в нас і хороші, і не зовсім хороші моменти, але ми вистояли. і це багато означає. ти потрібен мені таким, яким є. такого я тебе і люблю. по-справжньому, можливо ще трішки по-дитячому, але саме така любов найщиріша.

просто я тебе люблю. більше мені не треба нічого. мені не треба суперідеального принца на коні, мене цілком влаштовує хороший відкритий хлопець на велосипеді :D мені не потрібні інші. інші - брешуть, а ти ніколи не брехав. ніразу. так, були в нас і хороші, і не зовсім хороші моменти, але ми вистояли. і це багато означає. ти потрібен мені таким, яким є. такого я тебе і люблю. по-справжньому, можливо ще трішки по-дитячому, але саме така любов найщиріша.

Просто не хочеться більше нічого. нічого, крім танути зараз в твоїх обіймах і дивитись, як солодко ти спиш. все, що потрібно для щастя. а взамін, я лежу в холодному ліжку, розбита вщент, стомлена від цього світу. невже я так багато вимагаю ? невже так багато ?

Боже, люди, одумайтесь. Я безнадійна просто. Я не змінюсь.В мене як і був максималізм, так і буде. Я і надалі залишусь довбаною дитиною, якій в голові тільки одні веселощі і пустощі. Я не думаю про інших, іноді навіть про себе. Іноді мені взагалі байдуже на все. Мене це просто лякає. Занадто багато думок. Я не встигаю. Я боюсь…

от скажіть мені чесно: невже я вам така потрібна? я бездушна. я просто роблю людям боляче. мені дарують щастя, а я ним нехтую. як такі люди, як я живуть на цій планеті ?

останнім часом, я не розумію своїх вчинків. зі мною справді важко. я роблю боляче, а мене вибачають ! і це найбільше важко ! найважче ! просто аж з середини це їсть. я навіть не можу це пояснити просто

"холод пробирав її до кісток. найбільше він відчувався в грудях: здавлював, тамував подих, не давав вільно дихати, але вона йшла, незважаючи ні на що." Шпилевська

люди, які мають вільний час, які сидять вдома і нічого не роблять ? НАВЧІТЬ МЕНЕ ТАК, А ?

хоча, чесно кажучи, я таких навіть і не розумію. як так можна ? зараз саме той період, коли дійсно треба піднапрягтись і старатись з усіх сил. мені все одно, що їх вже немає. я буду йти далі.

мене настільки це достало, шо я не маю сил. але треба йти далі, треба далі вчитись і розвиватись, це да. але настільки важко. я ходжу кожен день, як варений овоч, серйозно. ЛОХ, ШПИЛЕВСЬКА, ЛОХ !

Ви мене не зрозумієте. Ніколи в житті. Вас не цікавлять мої проблеми, моє самопочуття, те, що в мене на душі. Вам головне лише моя освіта. Я розумію, що я вже доросла особистість, яка має відповідати за свої вчинки і так далі, АЛЕ всередині я абсолютно дитина. І тоді, коли ви скидуєте на мене всі ваші проблеми, мені стає важко. Я розумію, що в кожного є свої проблеми, своє. АЛЕ я лише дитина і мені абсолютно надоїли ці ваші щоденні сварки. Я зриваюсь. Просто зриваюсь вже на пустому місці. Мені важко. Ви з кожним днем мене добиваєте ще більше. А коли доходить діла до вибору майбутньої професії, ви мене настільки напрягаєте, шо в мене просто починаються істерики. Ці істерики настільки відбиваються на моєму здоров'ї, шо взагалі хана. Хоча ви цього дійсно не зрозумієте. Ви думаєте, що все це лише дитячий максималізм. НІФІГА ЦЕ НЕ ТАК ! НЕ ЗРОЗУМІЄТЕ ВИ, ЗАГАЛОМ

і от шо це зі мною робиться? всіх розчаровую. яка біда. як шкода.

мені все одно, ага. може я і егоїст, але мені не байдуже тільки на чотирьох людей.

всі інші просто підступні, гнилі люди, які не варті найменшої уваги.

я хворіла і ніхто не подзвонив.

сьогодні я переконалась: коли погано - всім насрать. АБСОЛЮТНО ВСІМ ! ВСІМВСІМ! довбані люди

чесно? відчуття глубокої пустоти. ніби в мене забрали якусь маленьку частинку себе. але може то були зовсім і не моє. я не знаю. вирішуйте самі. давно. дуже давно такого не було. цей неспокій на душі нічим не заспокоїш.

якби це було моє, то так не сталося б. я вже все вирішила. все.

а найрідніших то немає. нема кращих друзів, я не можу покластись на людину на всі 100 % я просто боюсь зради. занадто багато підстав, занадто брехні. мене це лякає. тому, впринципі, довіряти зараз можу тільки мамі і Олегу. і то не все, бо це не варто їх переживань. до того ж: вже звикла все тримати в собі, не залежачи від того справляюсь я з проблемою чи ні.