Shpilevska

чесно кажучи, мене це задіває.коли ви всі разом накинулись - було не страшно, ні.було образливо, дійсно.але я вистояла. зараз ви робите вигляд, ніби нічого і не сталось, але це назавжди закарбувалось в моїй пам'яті. оцей ваш егоїзм не робить мене сильнішою, але вже не вбиває. мені впринципі також все одно. надоїло просто, коли людині шось треба - вона вішається тобі на шию. і це бісить. я можу відшити, але відмовити в допомозі - це не в моїх силах. мабуть в мене просто темперамент такий.

в чому фышка того, шо ви завжди пишете: "ой, люди стали такі дешеві. навіть дешевші, ніж їх одяг"

БЛЯТЬ. ну і де твоя логіка? ти також - ЛЮДИНА. ти нічим не відрізняєшся від інших. НІЧИМ. оціми своїми понтами ви вже харите ! ставите себе вище, але насправді ніфіга ви не такі !

ой, ну клас. я навіть вже свою думку не можу обгрунтувати.

загалом мені все-одно.

я не ціню те, що вже маю. в цьому моя проблема. мені хочеться більшого. але ж всі люди такі, правда ж ? А може і ні. Може я одна така егоїстична, недалекоглядна падлюка. Хоча. Мені все-одно. Абсолютний егоїзм, серйозно. на все..

я стомилась від всіх вас. від ваших сварок, ваших думок. від всього. дайте мені спокою. в такі моменти хочеться просто побути насамоті. одному. хоча б трішки. будь ласка

я тебе люблю. тільки під вечір починаю це розуміти. мені тебе не вистачає зараз.поруч. такого хорошого і теплого. я хочу засинати в твоїх обіймах і прокидатись від ніжних поцілунків в носик. ми не бачились лише день, але таке відчуття, ніби пройшов рік. один величезний рік без тебе. я не очікувала, що все так обернеться, серйозно.але поруч з тобою я щаслива і нічого мені більше не потрібно ! коханий мій: *

Ви такі пусті. З вами навіть немає про що поговорити. Мені вас просто шкода. Читайте хоч якісь книжки, ато просто впадете в моїх очах.хоча далі вже немає куди.

І взагалі. Ця стомленість не проходить. Здається, ніби з кожним днем вона переростає в ще більшу і більшу втому. Чесно кажучи, мене це вже лякає. Адже я не маю сил. Взагалі. Це не пояснити. Навіть мама переживає. Ой, щось тут не те.

ви мене не зрозумієте. ніколи. ніхто. в кожного свої проблеми.

знаєте. в житті в мене було безліч негараздів, але я намагалась долати їх з гордістю. та не важливо. головне - я просто їх долала, не опускала рук, надіялась на краще. але це було вже останньою краплею,. все. кінець, ребята. здаюсь.

я просто не очікувала. настільки боляче. хоча ні - зараз не боляче, зараз ніяк. абсолютно. просто такий шок. я навіть не розумію як таке можна було сказати.

він ж прекрасно розуміє, що я стараюсь з усіх сил, вижимаю з себе всі соки. Ну нашо таке блін казати ? Мене це просто вбило. Як і морально, так і фізично. все.

ненависть. вона в мені. я її відчуваю, але не показую. я намагаюсь себе контрлювати, але не виходить. не виходить.

я боюсь. я боюсь себе. мені просто страшно, адже на душі немає абсолютно нічого. в той момент не було навіть думок. просто відчуття якогось такого сну, який тебе затягує. мені було дійсно страшно. такого ще не було. ніколи. може це була істерика, але неї це не схоже. це просто якесь таке відчуття, ніби тобі не потрібен цей світ, ніби більше нічого не треба, ніби життя - це просто якийсь сон, який більше ніколи не присниться ще раз.

мені серйозно страшно.

Школа - це дуже несправедлива штука. Ти стараєшся, намагаєшся вивчити все, спрйняти прочитане або сказане, а ці вчителі просто не звертають уваги на це, просто беруть і втоптують тебе в грязюку? Ну ви мені поясніть: за що ? Хіба я варта цієї п'ятірки з права ? Ну от йомайо ! Я сиділа, писала цей довбаний договір, а вона виявляється його загубила. І як тут не матьожиться ? Як ? Як не нервуватись !? Я з останніх сил стараюсь, "вилажу з шкіри" вже просто.

Ну звичайно кожен день потрібно самовдосконалюватись, я розумію це. Але занадто великі втрати. Втрати здоров'я, сил, енергії, нервів. Я розумію, що без цього всього навчання неможливе, ну але ж не до такої степені !!! уххх. не витримую вже просто.

Я починаю ненавидіти музику. Кожного дня мене виматують ці диктанти, домінантові септакорди, аккорди, інтервали. аллалалалала. СКІЛЬКИ ВЖЕ МОЖНА? Ну я вже просто не витримую, серйозно! А головне - для кого я стараюсь ? Вам все-одно. Ви в мене просто не вірите. Ну от як це так? Цього я дійсно мабуть ніколи і не зрозумію.

Боже. як мені надоїли ці ненадійні, брехливі люди. Ну от чому мені так не щастить ? Чому мене оточують саме такі люди ? Чому немає нормальних, хороших, щирих людей !?! Звичайно ж, в моєму оточенні такі є, але їх катастрофічно мало ! Чому, коли щось обіцяють - не можуть виконати ? Ну йомайо, не обіцяй тоді ! Чого випендрюватись ? Як мене це вже виводить з себе ! Ну от дійсно !

В житті кожної людини постає питання з вибором професії. Як ж це важко: визначити ким ти хочеш бути в подальшому ! Особисто я, дуже боюсь і переживаю на рахунок цієї теми. Адже я дійсно не знаю ким хочу бути. Це дивно звучить, але це дійсно так. В житті є багато цікаво і я хочу все це пізнати. Мені дійсно цікаво. Цікаво вчитись, слухати, читати, дізнаватись. Мені це подобається. Але зв'язувати своє життя з чимось конкретним я ще не готова.

Я боюсь вибрати не те, боюсь, що просто пропущу цей момент, а можливо і взагалі нічого не виберу. Це важко. Але я надіюсь, що в мене все вийде. Головне - не опускати руки. Так.

Я дуже боюсь тебе втратити. Наразі, я просто не уявляю своє життя без тебе. Вже настільки звикла, що ти поруч, звикла до твоїх обіймів, поцілунків, до твоїх теплих рук, до очей… Ти став для мене кимось більшим, ніж просто людина. Це вже не просто прив'язаність, ні. Це вже набагато більше. Думаю, якби в мене тебе забрали - в мене просто опустилися б руки, адже саме ти даєш мені надію на краще, саме ти мене спонукаєш до тих вчинків, які дають дорогу виявленню мого характеру, саме ти спонукаєш мене не здаватись. Але найголовніше - ти віриш в мене. І саме через це я не здаюсь, а навпаки - намагаюсь удосконалюватись з кожним днем, йти до перемог. Дякую тобі за це. Величезне дякую.

І як би банально не звучало, але я тебе дійсно люблю. Все.