маячня

зато хоть что-то происходит

з одного боку, я вже якось вирішила робити будь-що тільки якщо дуже хочу.

з іншого, я намагаюсь не зарікатися, але роблю це через звичку.

я не чую себе, своє серце, свій внутрішній голос, свій розум, не знаю, чого хочу.

зараз думаю про те, що лажово, коли щось круте стає звичним і тому перестає бути крутим. це одна з причин, чому я не стовідсотково хочу вступити до Дніпропетровська.

так багато безглуздого розбрату серед людей, який вбиває нас. усіх нас. не тільки тих у касках з щитами на майдані…

згадую, яка байдужість проймала мене після 30 листопада і як я ревіла від звісток про Жіздневського, Нігояна, Вербицького..хто б міг подумати

• сама поїхала в інше місто на потязі вночі, побувала в гостях у Поліни, вписувалась у ледь знайомої людини
• побувала у Харкові
• пішла перездавати географію в кінці навчального року
• каталась на велику вночі
• тфа випустила кліп
• тфа виступила на етно-фестивалі Трипільські зорі
• тусила влітку у Поліни, познайомилась з її друзями, покаталась на найкоротшому в світі метро
• була в Петербурзі
• купила туфлі на підборах
• отримала на день народження подарунок на наступний день народження)
• побувала в Чернівцях, Кам'янці-Подільському
• гуляла до другої ночі і ночувала у Вероніки
• їздила з Веронікою до Києва на концерт oh, deer!, EORA, GENDARME та ін.
• приготувала борщ(невдало) і фалафель
• покаталась на велику по ожеледі (ну і наїбнулась, звичайно ж, на крутому повороті під нахилом)

Про погане згадувати не буду, воно того не варте. Ну і можливо ще щось особливе відбувалось, про що я забула…

З новим роком, не хворійте

я навіть не знаю, хто більше довбойоб: той, хто пускає плітки, чи той, хто у них вірить.

і як же тупо робити висновки з постиків і друзяшок у вконтактику. не очікувала такої дурні.

1. Навіть безглузда, некорисна інформація поширюється надто широко.

2. Правильно шафки кажуть: якщо аполітичність, то аполітичність і у зв"язках.

3. Не довіряй людям, поки вони не перевірені плітками про тебе.

в субботку я буду реветь на конкурсе яцыка, пока мои ребятки будут ехать угарать в Днепр.

я снова пропускаю эппиан вэй. и расстраиваю кое-кого. и себя в первую очередь.

ебучий переходный возраст, уёбывай, мне надоело переживать из-за мелочей

усе починає бути так, як мені хочеться, але обставини не ті, й справи по пизді йдуть.

я схиблена, але просто так склалася доля, не все ж життя мені щаститиме. усе справедливо, я просто маю взяти себе в руки, як би я не гидувала такими фразами.

а зараз, Чернівці і навчання.

думка перша: думати неправильно про будь-яку людину - кепсько

думка друга: музика - це не моє, чи я як завжди просто нездара, сикло й ледащо?

не перестаю вірити, що колись ти ввірвешся і зламаєш мій нікчемний світ.

болять очі, зуби, спина, щеплення, погода погана, друзі їдуть, репетитора з історії нема, концерти відмінились, фінанси співають романси. мені нормально, мамо, справи добре

Дико не люблю своих российских родичей. Не лежит у меня к ним душа. А с украинскими в Харькове и Днепропетровске нет связи из-за древнего конфликта по поводу наследства. Вот так и рушатся людские узы из-за клятых денег. Не думают люди о будущих поколениях.

Розумiєте, коли я на серйозі ображаюсь, то просто хочу, щоб мені приділили уваги. Я розбаловане дівчисько і хочу, щоб мені посміхались і кликали гуляти