Anna Arsenenko

Сонце, дякую тобі за те, що ти у мене просто є. Чесно, я люблю тебе понад усе на світі. Щоб мені не запропонували, там чи купу грошей, чи вічне життя в раю, я б все одно обрала тебе. Все моє життя обертається навколо нас, і це нормльно, я хочу щоб так було, бо лише тоді я повноцінно щаслива.

Насправді, це добре, що у нас зараз яксь перерва, що ми рідше будемо бачетись. Можливо, доля навмисне хоче, щоб ми приділили якись час спілкуванню, переписці. Як не смішно, але краще пізнали себе і один одного. Мені не цікаво не з ким окрім тебе, на жаль, ти не дуже любиш читати, переписуватися та розмовляти по телефону, якщо чесно, то мені б хотілося якось це практикувати, мені б це допомагало… Пиши мені про свої переживання думки, що відбуваються в твоїй голові… Я сподіваюся вони там є, а то ти постійно такий акритий, і нічого не роповідаєш, хіба що дуже в крації, і то якщо я дуже попрошу… Думаю, ти розумієш, що мені цього не вистачає, і завжди не вистачало. Хоч ти і найрідніший для мене, але з самого початку і до сих пір відчуваю якусь недовіру до себе самої, якусь скритість, я не знаю може ти так і зо всіма, та скоріш за все ні… В будь-якому випадку я хочу, щоб ми більше ділилися з одне одним своїми бажаннями та переживаннями, мріями, цілями…Це дуже корисно, не тримати все в собі. Особливо вам чоловікам. Я то в собі нічого не тримаю, я намагаюся все комусь виговорити завжди, але як я вже говорила на початку, мені не цікаво не з ким окрім тебе. Але коли я гоорю, ти або мовчиш, або щось угукаєш, в мене постійно відчуття, що ти чекаєш, коли я вже заткнуся, і тому я і затикаюся.

Я розумію, що ти чоловік, і ви трохі інші, менш відкриті, але це не норма. Ви того і дохните від сердечних приступів, бо тримаєте все в собі, відкриті чоловіки живуть довше. Повір, ти можеш розповісти мені все, всі твої проблеми, чи то з грошами, чи якісь страхи, думки про майбутнє. Не думай, що я хочу, щоб ти був завжди сильним і ніколи не проявляв слабину. Ти її все одно проявляєш, але вона виражаєть в депресивному настрої, або бажанні випити, щоб заспокоїтися і забути. Це не добре, ми повинні вчитися одне у одного.

Чесно, я не можу сказати, що говорю тобі все, я не розповідаю тобі блиько половини своїх переживань. З тієї половини близко 25 відсотків я розповідаю іншим, а ще 25 постійно тримаю в собі. І чесно, мені від цього не дуже добре. Мені хочеться на 100 відсотків бути твоєю, відчувати твою підтримку, твоє роуміння. Хоча б на 98)). Але зрозумій, якщо я буду відчувати, що я для тебе не просто лялька чи там щось для готокві їди, стіранія носков, і секса, то я не зможу тобі відкритися.

Я завжди хотіла, щоб мій чоловік був моєю половинкою, просто продовженням мене, а я його. На жаль, зараз я відчуваю, що ми просто чоловік і жінка, і в кожного за плечима торба секретів і різних проблем, які не роблять їхнє життя простішим чи приємнішим.

Звісно, я не кажу про те, щоб ти мені там відчитувався про те, як в туалет сходив. Але я дуже хотіла б бути частинкою твого життя, чесно, я б могла роповісти тобі купу всіх відчуттів думок та переживань, все що відбулося, і все про що я замислилася, банально навіть за сьогоднішній день, та на жаль, ти не хочиш мене довго слухати по телефону, тож у мене немає іншого виходу, аніж написати тобі, і те янавіть не впевна, що ти станеш це читати… Чесно, мені зараз прикро, що наші стосунки до сих пір на такому рівні. Не знаю, може ти і був з кимось до кінця відкритим, але точно не зі мною. Мені ще ніколи не вдавалося, бути до кінця відкритою не з ким, бо ці люди просто на це не заслуговували, і так само як і ти не впускали мене в своє життя.

Не знаю, просто спробуй, заради мене, якщо ти дійно так любиш мене, як це говориш, мені це необхідно. І якщо раніше, я хоча б бачила тебе, і хоч трохи обмінювалася теплом, відчувала тебе в процесі близькості, адже це безумовно дуже сильна штука, яка також далеко не чисто фізіологічна, коли двоє людей кохають одне одного. Так, завжди, коли мені хотілося з тобою поговорити, але ти не хотів, ми займалися сексом, мені просто хочется бути близькою до тебе, і коли є секс, то це врятовує ситуацію, але коли його немає, то нереально вижити без спілкування.

Я б могла довго писати на цю тему, але дай бог, щоб ти хоч це прочитав. Просто зрузумій, що для мене спілкування і чуттєва та емоційна близкість так само важлива як для тебе шоколад, телевізор, їжа та секс. Ти мені її не даєш, тому що я відчуваю твою закритість і не бажання впускати мене в свій світ. Це було завжди, і не кажи, що я щось вигадую, так ми спілкуємося про різне, про загальне, про враження від людей, але ми майже ніколи не філософствуємо, а я без цього жити не можу, тоді я відчуваю себе не повноцінно добре. Ну приблизно так, коли ти не з’їв шоколадку, не подивився телик, не поїв, чи не занявся сексом. Звісно, простіше було б пояснити твою закритість тим, що ти мене не любиш, там чи просто використовуєш. Але я знаю, я вірю, що це не так, але чесно тобі скажу, мені дуже важко зрозуміти, тоді чому, як не через ці причини ти такий закритий. Наприклад, от навіть банально зараз я переживаю, що походу ту чирку треба буде виріати, бо вона не стухає а погресує, і мабуть це буде робитися у пятницю, переживаю за те, що в мене дуже болить в боку, так, як ще ніколи не боліло, боюся щоб так хоть з кістою нічого не трапилося, переживаю, що в мене прищ на ноі такий як чирка вискочв і наколо все дуже червоне. Але знаєш, мені нікому про це сказати. Бо самий близький для мене ти, але я знаю, що якби в тебе щось вискочило, то ти б мені не сказав. Ти і не кажеш, лише хіба що через якийсь час там, просто так невзначай, тому і мені не дуже хочеться говорити. І це так якась маленька частинка моїх сьогоднішніх думок. Вибач може тобі це якось і не приємно чути, я намагаюся все враховувати і бути толерантною, але мені вже чесно набридло це відчуття «відчуженості» вона в нас вже рік і вісім місяців, постарайся якось відкритися мені, якщо ти хочеш щоб у нас була щаслива сім’я. Може, ти не звик, може тому, що ти хлопець і тобі це складінше, може такм ще якісь підсвідомі проблеми, може тебе там хтось предав, чи там через проблми в родині, може це і не правильно, але я сподіваюся, що причина сама в чомусь цьому, а не в тому, що я тобі просто чужа.

Хочу ще раз сказати, що я тебе кохаю, не тому, що я якась маразматичка, якій все одно кого кохати, аби просто кохати. Я тебе кохаю, бо ти найдобріший кого я знаю, ти дуже-дуже ніжний, коли відкриваєшся мені, коли на тебе як ти кажеш «находить», я бачу як сильно ти мене любиш, чесно, я найщасливіша дівчина в світі, банально, навіть з того, як ти мене тоді цьомав, коли у малого був приступ, як ти ніжно і бережно закрив мені вушка, як намагався мене заспокоїти, (я оце пишу зараз і плачу від щастя, ти до речі єдиний, завдяки кому я вже не перший раз плачу від щастя, це так круто, просто коли тебе розчулює, аж так сильно) Короче, потрібно і мені бути не такою жосткою, намагатися зрозуміти вашу чоловічу психологію, просто воно так карденально відмінна від нашої жіночою. Тобі також було б варто почитати якісь книжки, чи ще щось, я бачу, що ти також мене далеко не завжди розумієш, думаю, це б зробило наші стосунки хоч трохи простішими.

P.S.

Я тебе кохаю, давай пінавати одне одного, вивчати одне одного, поступово ставати тією ідеально парою, про яких пишуть «і жили вони довго та щасливо». Для цього просто потрібно робити якісь кроки, ну під лежачий камінь вода ж не тече. Писуватися, розмовляти, ділитися всіма переживаннями, вивчати психологію одне одного. Доля подарувала нам шанс і час, зробити наші стосунки кращіми. Повір, нам це необхідно, адже суперечок, незрозумілостей у нас ще достатньо багато. І якщо ми почнемо розуміти одне одного зараз, то в майбутньому, коли будуть ще значно складніші побеми з жильйом, дітьми, з роботами, нам буде простіше. Чесно, мені вже набридло лити сльози через наші постійні непорозуміння, хочеться лише малесенькі сльозинки радості. Ми шалено кохаємо одне одного це факт, і доля дала нам реальний шанс бути щасливими, коли набухала нас 7січня в городку. Давай його не просирати)))

Відпиши мені, для мене дуже важлива твоя думка і відношення до написаного. Я цілу годину старалася)

Не знаю, можливо, якби не було всіх цих фільмів про кохання, всіх цих книжок про ідеальних чоловіків та життя, нам би було простіше жити.

Кожна людина, не важливо дівчина то чи хлопець, формує у своїй голові ідеали друзів, коханих, навіть батьків та собак. Це дуже обширне питання, але зараз мені хочеться звернути увагу саме на стосунки між парами. Особливо такими самими подружніми як я з Тьомой.

Величезний відсоток конфліктів між нами спричинений тим, що хтось не відповів "ідеалу". Наприклад от пішла я вчора копати картошу, я це не планувала, мене повідомили тоді, коли я прокинулася (годині о 11), а Тьома вже був на постановці. Я знала, що зараз він все одно не приїде, тому і не просила, прокопавши весь день картоплю, я подзвонила йому, щоб попросити перевезти її. Але він відповів, що зараз ремонтує машину та не може. Звісно, я образилася, адже відремонтувати її він здавалося міг би і в будь-який інший день. Короче, ми як завжди обмінялися взаємними образами. Я скаржелася на відсутність допомоги з його боку, він на відсутність розуміння з мого. Помилка його була у тому, що він не пояснив типу що цей день він спеціально виділив для ремонту, що повинен повернути хлопцям інструменти.

Мене також можна зрозуміти, в моїй голові "мій ідеальний" це той, хто покине всі справи, прилетить до мене по першому же дзвінку. Проблема лиш у тому, що коли людина ставить перед собою ціль "знайти свою половинку", то вона саме її і знаходить. Перш ніж одружуватися варто вивести самого себе на чисту воду і спробувати зрозуміти хто дійсно вам потрібен "ваш раб" чи "ваша половинка".

Моя ситуація зараз просто взагалі дуже ускладнена. скоро я їду в Київ на навчання, а Артем залишається тут, мені дуже важко, адже я здавалося б нарешті знайшла підтримку, знайшла допомогу, затишок, а тепер мені знову потрібно буде з цим всім попрощатися. Вчора я проплакала півночі і Артем не знав що зі мною і робити. Просто варто не намагатися полонити свою кохану людину, не варто намагатися прив'язати її до себе. Варто зрузуміти, що це твоя найрідніша людина, що які б труднощі не були вона буде поруч, якщо і ти відповіси їй тим же. Потрібно просто сказати, що ти для мене все, весь мій світ побудований з опорою на тебе, всі мої плани і думки, сконцентровані на нас двох. І це не якийсь пафос чи брехня, це правда, яку ти сам повинен зрозуміти і признати, опустити свою гордість і признати, що самому тобі погано, що ти хочеш бути поряд з цією людиною, не варто будувати плани на все життя і обіцяти щось типу "буду любити тебе до гробу" це життя і варто бути реалістами, воно дуже не постійне і повне сюрпризів, потрібно просто бути тут і зараз і робити все по максимуму, так наша людська суть: нам погано, коли ми викладаємося не по максимуму, ми можемо жити лише в розвитку і в прагненні до ідеалу. Коли людина перестає прагнути, то вона почає загнивати. Так що ставе перед собою цілі і досягайте їх, і робіть своє і життя оточуючих кращим.

Кажуть, що творчість народжується лише в муках. Я знаю, що це правда. Але мені здається, що можна нашаритися робити це і без мук. Просто якщо ти вивчиш себе, свою психіку, свої реакції, то зможеш сам їх присікати. Це ніби бачити не проявлену фото плівку, зрозуміти і пояснити самій собі той «конфлікт» який ще не відбувся, але от-от має відбутися. Це не просто, адже потрібно бути дофіна розумним, щоб зуміти зупинити себе в потрібну секунду. І що просто зупинити, просто зупинити не достатньо, потрібно ще знайти вихід і пояснення… Короче, будь-яке мистецтво потребує практики, причому доже серйозною. Довести до ідеалу нічого не можливо, але стати вправним завжди можна. Потрібно навчитися аналізувати свою думку до того як вона вилилася у дію чи рішення. Виясняти мету, причину, проблему. Все прямо як у аналізі художнього твору, різниця лише в тому, що ваш твір ще можна завершити хепі ендом.

Ми самі створюємо собі 99 відсотків проблем, своєю буйною фантазію, і своїми зайвими думками. Чесно, щоб бути щасливим потрібно або мало, дуже мало замислюватися та аналізувати ситуації, або навчитися робити це правильно. Як боротися з уявою, поясню це на прикладі.

Наприклад, сьогодні я прокинулася. А Тьома вже одягав свої штани, щоб кудись іти.

- Ти куди?

- Та до Сірьогі треба допомогти.

- А ти мене розбудити не міг?

- Та я думав ти будеш спати…

- Чого б я у тебе сама спала? Мені тут кончено та не комфортно.

Так моя ремарочка. Артем хотів залишити мене спати тут, щоб не поставити мене в не зручне становище, а щоб навпаки, я почувалася тут як вдома. Ну, звісно мені це все важко. Адже він і сам не розуміє, що тут не так давно з’явилася моя зубна щітка, і що тут не речей моїх, що тут мені якось не зручно… і все таке. Короче, далі.

- Я піду з тобою.

- Ну, добре.

Ми вийшли з дому. І я вже була ображена на те, що він не розбудив мене раніше і не дав мені поїсти, чи навіть не запитав, чи я щось буду. А він в свою чергу вже був ображений на те, що я сказала, що мені тут погано і не комфортно.

Ми холодно попрощалися. А коли я набрала йому щоб пояснити, суть моєї образи він уже розмовляв з кимось по телефону. І навіть не реагував на те, що я дзвоню. Звісно, це взбісило мене ще більше. А коли він ще й признався що розмовляв з секретаршою, то мій гнів зріс у двічі. От така от картина в моїй голові. «Мене з ранку не покормили і навіть не заінтересувались чи я щось хочу, а потім ще й подзвонили своїй коханці і розповіли їй що жінка не така» Звісно, всі ці факти перебільшені. Але ми любим все гіперболізувати, так легше себе жаліти. Він в свою чергу змалював картину так. «Вона не любить мій дім, вона прокинулася з ранку навіть мене не поцілувала. О дзвонить бухгалтер».

Так, в його голові промайнуло значно менше думок, бо він чоловік, і вони не звикли все так обдумувати і фантазувати, вони судять лише по наслідкам.

І так щоб хотілося мені, мені б хотілося, щоб він зателефонував до мене, і вибачився через те, що не запропонував поїсти, що не запитав чому я така засмучена, а пішов просто. Але цього не буде. Принадні кожного разу. Що ж мені робити, адже образа ще залишилася і конфлікт не вичерпаний. Розумієте, можна звісно, зараз йому подзвонити, сказати, щоб він вибачився, але ж чоловіки не люблять, коли їх тикають носом, і кажуть, що їм робити, а що не робити. До речі, так само як і ти жінки, ми цього також не любимо, всі люди цього не люблять. І тут варто або поставити себе на його місце, і спробувати зрозуміти, або проговорити просто в слух: «Кохана вибач, що не зачекав поки ти поїси, вибач, що говорив з тією проституткою, коли ти бідненька ображена на мене крутила педалі». Так, звісно, це може здатися трохи шизонуто: «говорити сама з собою». Але ж це саме те, що ти хотіла почути. І він, якщо він нормальний мужик, то повір, ніколи такого не скаже. Якщо він хотів, щоб ти залишилася в його домі, якщо не хотів тебе будити, щоб ти виспалася, то це вже і так дофіна факторів, які доводять його любов до тебе. Потрібно просто навчитися ставити себе на його місце.

Це надзвичайно не просто втримати своє кохання, витримати всі труднощі, всі перешкоди, проблеми. Але весь прикол не у тому, що їх витримати, а в тому, що знайти вихід, порозумітися. Знаєте, воно тільки здається, що простіше ревіти в подушку, всіх послати та зачинитися в собі, насправді ж простіше піти на компроміс та знайти корінь проблеми, поговорити та вирішити їх. Можливо, зараз вам все це здається пустими словами, тож розповів на наглядному прикладі.

Ми прокинулися вранці. Звісно, я як завжди не виспалася. Ми вирішили перекусити. Дістали їжу з холодильника, коли ми вже доїдали вона сказала: « Ань, помиїш посуд, а то в Тьоми ручка болить». Ручка в нього боліла тому, що не так давно він п’яний гатився нею в забор. Я на це зі стьобом відповіла: «Звісно, хто ж ще». Я так відповіла, адже це і так було зрозуміло, що посуд буду мити я, бо я його мию і вдома в місті, і в Києві, і навіть у нього дома. Короче, якщо чесно, то це мене трохи напрягає.

Потім ми пішли в гараж, це там я сказала: «Може я піду додому, на що він відповів, що хто ж ще як не я допоможе йому крутити машину». Це була, звісно, правда, а не стьоб, адже без мене він навряд чи би її відремонтував, там дійсно була необхідна моя допомога. Короче, покрутивши машину, втомившись як собаки, ми повернулися додому, мама також щойно прийшла. Цитую. «Ань, ви будете їсти, - я мовчу, Артем відповідає, - Так будемо. Тоді Ань начисть і пожар картоплю. Артем сказав, що не хоче картоплю, а поїсть супчика, того що ми зранку вже їли. Я образилася. На всю цю ситуацію і пішла в кімнату дивитися телік. Тьомина мама зайшла і сказала, типу щоб я пішла поїла хоч тортика, а я відповіла, що не хочу перебивати апетит. Я образилася не на те, що вона мене бідну нещасну припахала, а на те, що робили ми обоє, втомилися ми обоє, але готувати повинна була я. Я вважаю, що Артем повинен був запропонувати свою допомогу. А так вийшло, що він поїв свій супчик, знаючи, що я не буду його їсти, бо взагалі не люблю супи. Я навіть не пішла в душ, бо розсердилася. Короче, вирішивши забити і не ускладнювати, я нічого не говорила і ми пішли до мене де я спокійно помилася і поїла. Звісно, мою образу було видно… Але замість того щоб самому вибачитися, Артем вирішив зробити винуватою свою маму, в результаті вони посварилися через те, що він сказав, щоб вона мене більше не примушувала чистити картоплю чи там посуд мити. Звісно, мама подумала, що я якась кончена лінива тварюка, і це також відобразилося на її ставленні до мене.

Зрозумівши, що ситуація зайшла в тупик, я вирішила всі все роз’яснити. Пішла до неї на кухню (це вже все було на наступний день і майже вночі) Розповіла їй всі причини, всі образи і приколи. Вона визвала до нас ще і Тьому, накричала на нього. Захистила мене і все стало круто і здорово. Короче, вивод, всі мужеві козли, нош о робить, без них ми також не можемо. Так що дружіть з їхніми мамами, вони не такі вже і сукі як іноді здається.

Хочеться просто схиляти голову перед великим коханням. Це так геніально, коли двоє людей кохають одне одного протягом довгого періоду. В мене викиликає це тільки захват.

Звісно, шлюб це дуже класно, але для мене шлюб і кохання це далеко не синоніми. Безумовно, простіше, якщо кохання захищене щлюбом, це його підживлює. Але не можу сказати, що всі «одружені» є закоханими. Та мова і не просто про якусь закоханість, зараз я маю на увазі ціле мистетво, це просто талант, привілегія, вміти кохати і бути коханим. Не просто там на рік чи на місяць, а на все життя. Дехто каже, що кохання – це робота. Що потрібно над ним трудитися обом сторонам. Так, я, звісно, з цим також абсолютно згодна, але не можу не доповнити, що кохння, це як той самий дар від Бога. Це так само як вміння танцювати чи малювати. Вміння кохати і бути коханим формується аналогічно. Повірте, я як людина творча, яка і танцює і співає і малює і що тільки не робить можу пояснити, як це все зароджується у людині, і які головні складники «таланту».

Все починається з прикладу, чи то батьків, чи якихось знайомих. Ти бачих як це гарно і приємно, тебе це захоплює, ти хочеш також це повторити. Та прикол у тому, що якщо з дитинства батькі розвили у тобі таку здібність, якщо відвели вчасно «коли ти ще не сображав» до музичної школи, на танці там різні, то у тебе вийде, але якщо вміння не було розвинене в дитинстві, то наврядчи в 16 з тебе раптом вийде класний танцюрист. Я не вірю, що діти народжуються з талантом, я майже на 100 відсотків впевнена, що вся справа лише у тому, щоб розвинути вміння з самого самого народження, співаючи біля коляски пісеньки не фальшивлячи при цьому.

Так само і з коханням, тільки трохи складніше. Мабуть, тому, танцюристів значно більше, аніж дійсно закоханих пар. Щоб створити родину, яку можна буде порівняти і скелею, мало просто, щоб хтось тобі сподобався, мало переспати, мало навіть закохатися. У всього цього повинен бути міцний грунт, який повинен був бути закладений в дитинстві. Це той самий талант, талант спілкуватися, талант виходити скадних ситуацій, талант ставити себе не місце іншого, талант забивати на свої інтереси заради інтересів родини, талант слухати, пояснювати, розуміти почуте. Щоб створити міцну родину з невимовним коханням мало просто бути в дітородному віці чи це та щось, мало, щоб тобі було 25 і вже пора заміж, звісно, вік відіграє важливу роль, але лише у тому випадку, коли вік є запорукою твоєї мудрості і досвіду. Та, на жаль, це далеко не так.

Не кожен наділений цим талантом, щось зміни вже майже не реально. Якщо ідеали, образи родини сформовані в вашій голові не правильно, то скоріш за все ваш шлюб буде пререченим, і це не залежитеме від вашого віку аж ніяк. Це так само, як не поставлений голос, що звучить коряво і неприємно. На, на жаль, з голосом все значно простіше.

Для того щоб стати по справжньому повноцінно щасивою людиною потрібно бути надзвичайно розумним. Розум це не так що от «я розумний…» щось таке ефімерне. Взагалі, вдаліше в цьому роумінні звучить не «розумний», а кваліфікований. От коли ти починаєш працювати, то дуже швидко набираєш досвіду, звісно, ти і до цього щось знав про данну спеціальність, можливо навіть на неї вчився, але за рік роботи, ти набираєшся знань так само багато, якщо і не більше як за чотири роки навчання. Цю твою кваліфікацію, твій розум і досвід ти добуваєш шляхом руху, шляхом спроб, рішень, якихось вчинків, не завжди правельних, але необхіних, щоб самоудосконалитися. Так само і в коханні. Ти проходиш весь цей шлях, що зароджується в дитистві, стає твоїм хобі, справою твого життя.

Іноді нам просто необхідно перепробувати все, щоб впевнитися в тому, що наш вибір правельний, щоб переоцінити якісь речі, події, людей. Життя навколо надзвичайно цікаве, воно повне нових зустрічей, подій, сюрпризів. Просто жити, це вже невимовна радість. Це нормально, що ми весь час перебуваємо в пошуку, людина повинна помилятися, робити якісь сумнівні вчинки, така наша природа, це просто необхідно нам для розвитку. Як кажуть: «Не помиляється той, що нічого неробить». І це дійсно так. Життя так затягує, що немужливо бути не в русі, я, звісно, не маю на увазі лише фізичний рух, безумвно це і емоційний, і рух наших думок, фантазії. Звісно, хочеться робити все правельніше, робити все краще, раціональніше, продуманіше, але, мабуть, тоді б життя не було таким неперевершеним.

Не хочу нікого розчаровувати, але якщо ви зраджуєте, якщо п’єте, якщо б’єте, якщо ведете себе як останнє чмо, то не дивуйтесь, якщо історія вашого кохання, трохи не схожа на історію Ромео та Джульєтти) Звісно, якщо початок у вас вже не вдалий, не варто все припиняти, тоді це буде вже ну зовсім жахлива історія. Типу вони билися і сралися як дибіли, а потім розбіглися. Створити щось дійсно варте уваги можна лише шляхом нескінченних проб і помилок. Виточуючи той ідеал, який ти хочеш побачити в кінці. Це як шліфувати дорогоцінний камінь. Фільми про ідеальне кохання лише заводять нас в тупик. Ми бачимо, що все не ідеально, і здаємося ще до початку битви. Насправді все значно складніше. Немає просто карми, просто випадковості, доля дає нам лише шанси бути щасливими, а далі все залежить лише від нас самих.

Сергей Есенин

* * *
Пой же, пой. На проклятой гитаре
Пальцы пляшут твои в полукруг.
Захлебнуться бы в этом угаре,
Мой последний, единственный друг.

Не гляди на ее запястья
И с плечей ее льющийся шелк.
Я искал в этой женщине счастья,
А нечаянно гибель нашел.

Я не знал, что любовь - зараза,
Я не знал, что любовь - чума.
Подошла и прищуренным глазом
Хулигана свела с ума.

Пой, мой друг. Навевай мне снова
Нашу прежнюю буйную рань
Пусть целует она другова,
Молодая красивая дрянь.

Ах, постой. Я ее не ругаю.
Ах, постой. Я ее не кляну,
Дай тебе про себя я сыграю
Под басовую эту струну.

Льется дней моих розовый купол.
В сердце снов золотых сума.
Много девушек я перещупал,
Много женщин в углу прижимал.

Да! есть горькая правда земли,
Подсмотрел я ребяческим оком:
Лижут в очередь кобели
Истекающую суку соком.

Так чего ж мне ее ревновать.
Так чего ж мне болеть такому.
Наша жизнь - простыня да кровать.
Наша жизнь - поцелуй да в омут.

Пой же, пой! В роковом размахе
Этих рук роковая беда.
Только знаешь, пошли их…
Не умру я, мой друг, никогда!

Прикол в тому, що якщо ми поставили ціль знайти "свою половинку", то треба бути чесним перед собою. Може, комусь і прикро, але правда в тому, що щасливими ми зможемо бути лише з тією половинкою. Весь прикол у тому, що ця людина, якщо вона твоя половинка, не може бути принцом, якщо ти не принцеса, не буде міліонером, якщо ти не бізнес вумен, бо так просто не можу бети, адже тоді, вона вже не буде твоею половинкою. Знайшовшо людину, яка стала твоїм цілковитим доповненням, потрібно за неї триматися як за найдорожчий скарб. І не важливо принц чи король, чи шахтер він є. Повір, якщо він не твоє доповнення, то щасливою ти ніколи не будеш, скільки б грошей у нього там не було. Весь секрет в вашій гармонії. В гармонії ваших душ, ваших тіл, вашого світобачення.

Блін, як навчитися дозволяти йому робити те, що він хоче. Чоловіки ж надзвичайно свободолюбиві істоти, а ми жінки своєю опікою лише знищуємо їх. Це не припустимо, цим ми убиваємо їхню суть і їхню душу. Вони також не повинні нас занепащати. Щось в цій схемі точно не правильно. Ми жінки влаштовані так, щоб бути поруч, всюди, кожну хвилину, тримати за руку, а чоловіки навпаки. Мабуть, саме через це всі ці наші проблеми і непорозуміння. Ми жінки відчуваємо постійну потребу в тому, щоб нас кохали, щоб жити без нас не могли. А чоловіки цієї потреби аж ніяк не відчувають. Мабуть, і нам варто намагатися про неї забувати, може тоді буде простіше.

Хоч як і чоловікам важко іти проти своєї природи "незалежних воїнів" стаючи "домашніми кошенятами". Так само й нам важко сходити з шляху "турботливих матусь" стаючи "вільними бізнес леді". Але це все відбувається, і щастя воно мабуть десь по середині, там, де кожен пішов на якийсь маленький компроміс.

Десь не позвонила тоді, коли він хоче побути на одинці, а ти хочеш з ним поговорити. А він десь поцілував і сказав, що людбить, тоді, коли йому може це і не було необхідним.

Добре, звісно, якщо всі ці тонкощі розуміють і виконують обидві сторони. Але якщо одна, то це дійно важкувато… Та надія вмирає останньою)

Йти шляхом найменшого супротиву. Це те, що радить мені тато. Не знаю має він рацію чи ні. Напевно чоловікам простіше себе зрозуміти, аніж нам їх. Типу потрібно з ними не сперечатися, завжди їх підтримувати, бути на їхньому боці. Короче, виходить що просто терпіти цих кончених дебілів. Але нахєр воно мені потрібно, терпіти якогось довбня. Хай іде лісом. Хочу бачити поруч з собою нормальну, відповідальну, серйозну людину. Здатну на кохання. Таку людину, на яку завжди можна покластися, яка завжди прикриє твою спину і не причинить тобі болю.

Сподіваюся, що всі проблеми реально вирішити. Реально порозумітися якщо поговорити, реально домовитися і знайти компроміс, якщо цього хочуть обидві сторони. А якщо немає ніякого почуття, чи то кохання чи то дружби, чи то ще чогось, тоді цей компроміс і не потрібен. Проблеми ж у пошуку компромісу можуть з’являтися лише від нашої тупості і дурості.

Я нарешті відчула спокій. Втома потроху відступила від мене. Навіть погода почала змінюватися. Ще ніколи не було такого холодного і дощового літа, і ще ніколи я так не сумувала. Біди відступили тиждень як тому, але гарне самопочуття повернулося лиш нещодавно. Щасливою я відчула себе сьогодні, коли йшла від бабусі на гору. Мене переповнило якесь таке чисте і справжнє щастя, від того, що все спокійно, все добре, мої близькі і родичі поруч. Від цього людина завжди бере велику силу і віру в себе. Добре, що всі так з’їхалися на день народження до Каті. І Кременчук і що пітерці приїхали.

Я йшла на гору і думала, як класно в цьому будинку жити. На дворі так затишно, так спокійно, але залишатися тут на довго, а тим паче на завжди я не хотіла. Адже знала, що все протреться до рутини, тут добре лише тоді, коли ти тут рідкий гість, так як і в будь-якому іншому місті. Мені ж хочеться створити свій власний дім, і щоб там було добре моїм дітям і далеким-далеким онукам. Щоб там був великий сад, повний яблук слив і маленьких персиків, щоб тоненька доріжка з збитих дощечок спускалася до води. Щоб кожен почував себе там захищено і комфортно, щоб це була наша фортеця.