Я нарешті відчула спокій. Втома потроху відступила від мене. Навіть погода почала змінюватися. Ще ніколи не було такого холодного і дощового літа, і ще ніколи я так не сумувала. Біди відступили тиждень як тому, але гарне самопочуття повернулося лиш нещодавно. Щасливою я відчула себе сьогодні, коли йшла від бабусі на гору. Мене переповнило якесь таке чисте і справжнє щастя, від того, що все спокійно, все добре, мої близькі і родичі поруч. Від цього людина завжди бере велику силу і віру в себе. Добре, що всі так з’їхалися на день народження до Каті. І Кременчук і що пітерці приїхали.
Я йшла на гору і думала, як класно в цьому будинку жити. На дворі так затишно, так спокійно, але залишатися тут на довго, а тим паче на завжди я не хотіла. Адже знала, що все протреться до рутини, тут добре лише тоді, коли ти тут рідкий гість, так як і в будь-якому іншому місті. Мені ж хочеться створити свій власний дім, і щоб там було добре моїм дітям і далеким-далеким онукам. Щоб там був великий сад, повний яблук слив і маленьких персиків, щоб тоненька доріжка з збитих дощечок спускалася до води. Щоб кожен почував себе там захищено і комфортно, щоб це була наша фортеця.