Блін, як навчитися дозволяти йому робити те, що він хоче. Чоловіки ж надзвичайно свободолюбиві істоти, а ми жінки своєю опікою лише знищуємо їх. Це не припустимо, цим ми убиваємо їхню суть і їхню душу. Вони також не повинні нас занепащати. Щось в цій схемі точно не правильно. Ми жінки влаштовані так, щоб бути поруч, всюди, кожну хвилину, тримати за руку, а чоловіки навпаки. Мабуть, саме через це всі ці наші проблеми і непорозуміння. Ми жінки відчуваємо постійну потребу в тому, щоб нас кохали, щоб жити без нас не могли. А чоловіки цієї потреби аж ніяк не відчувають. Мабуть, і нам варто намагатися про неї забувати, може тоді буде простіше.
Хоч як і чоловікам важко іти проти своєї природи "незалежних воїнів" стаючи "домашніми кошенятами". Так само й нам важко сходити з шляху "турботливих матусь" стаючи "вільними бізнес леді". Але це все відбувається, і щастя воно мабуть десь по середині, там, де кожен пішов на якийсь маленький компроміс.
Десь не позвонила тоді, коли він хоче побути на одинці, а ти хочеш з ним поговорити. А він десь поцілував і сказав, що людбить, тоді, коли йому може це і не було необхідним.
Добре, звісно, якщо всі ці тонкощі розуміють і виконують обидві сторони. Але якщо одна, то це дійно важкувато… Та надія вмирає останньою)