Моему неведомому Мастеру

Мій лебідь з поламаними крилами.Моя душа подряпана.Мій ангел НЕ павший.Мій біль несусвітній, несуча радість.Моя мрія нездійсненна.Моє горе, яке є Морем.Істина без слів.Відсутність стін і стель.Видих, який обіцяє Вдих.

Я видам книгу…найжахливішу,

Ти приїдеш до мене в задушливому, спекотному поїзді (хоча ні, це усе зробила уже я)

Ночами, днями, думками,

Ти їдеш до мене.

Така потрібна людина.

Я сумую за розмовами, за мовчанням, по любові.

Я сумую за коханням.

Ти теж?

Вчи мене жити, скручуючи руки, прив'язуючи до себе, наказуючи.

Я все одно втечу.

Тепер мене ніхто не любить, тому що я не хочу бути любимою.

Хочу вбити всіх, кожного, але у мене знову тільки один патрон.

Дихай.

Ти мені не віриш, я це знаю, а я гадаю на пальцях, коли пити ліки.

Сьогодні або ніколи?

Спалюючи, згорай самотужки.

Не люблю поради, але цю чому б і не застосувати.

Четвертая дверь — дверь смерти. Последнее прибежище. Ничто не может причинить нам боль, когда мы мертвы, — по крайней мере, так кажется.

Третья дверь — дверь безумия. Порой разум получает такой удар, что впадает в сумасшествие. Хотя это выглядит бессмысленным, на самом деле польза есть. Бывают времена, когда реальность не приносит ничего, кроме боли, и, чтобы от нее уберечься, разум вынужден бежать от реальности.

Вторая дверь — дверь забвения. Некоторые раны слишком глубоки и не поддаются исцелению — во всяком случае, быстро. Кроме того, воспоминания часто причиняют боль, тут уж ничего не поделаешь. Пословица «время лечит все раны» лжива: время лечит многие раны. Остальные прячутся за второй дверью.

Первая — это дверь сна. Сон предлагает нам убежище от мира и его боли. Сон ускоряет течение времени, отделяя и отдаляя нас от того, что причинило нам боль. Раненые часто теряют сознание, а люди, получившие страшные вести, падают в обморок. Так разум защищает себя от боли, проходя через первую дверь.

Я задихаюсь.

Невже слово пращай так труїть середину?

The Neighbourhood – A Little Death

Господи, сліз так багато, як справитись?

Ліки?

Уколи?

хоча б щось..

Не можу дихати.

Невже це безумство править моїм життям?

Відгукніться!

Де відповіді?

Зло повсюду. Воно болюче як ніколи.

Задихаюсь.

Я ношу твоє кольцо.

адже нічого немає.. ні тебе немає.. ні мене немає.. ні нас немає.

нічого ж немає.. і тільки кольцо-старе, потьмяніле, срібне, в дрібні подряпини, що багато разів падало з рук.

і нічого.нічого немає.нікого.

стоїш на перехресті..і знову нічого.. нікого немає. запах, звідкись із такого давнього літа, що не можеш згадати.

не знаєш. просто не знаєш.

і знову. я ношу твоє кольцо.

воно завжди у мене, де б я не знаходилася цей момент. я знову верчу його в руках. воно-твоє.

і це все, що я знаю.

це всього лише шепіт, і напевно маячня.

і знову ці рядки.."If I was your vampire"..

адже нічого немає.правда.

ні-чо-го.

і тебе.і мене.і нас.

і всіх цих величезних почуттів, що розривають ребра і горло-теж не було.

не було нічого.

так.

адже скажи, не було?

правда?нічого не було?..

і правда не було.

тільки кольцо.

срібне.

не справжнє.

його теж немає.

але воно є.

в руках.

Прощай.

І вибач-обіцянку нема кому виконувати.

Юке помер ще на початку цього тижня. Сьогодні ввечері я вирішила піти за ним..нога робить крок у порожнечу. Прикро і безглуздо. Відомо: падати треба з широко відкритими очима.

Одного разу всі прийдуть до глухого нічого.

У подиві знизуть плечима і розчиняться в ту ж мить.

А я почну задавати собі питання, мовляв, яким ідіотом я був, раз все своє життя смикався, витирав з обличчя плювки і продовжував бігти і звати людину по імені.

Легені рознервуються і в раз перестануть скорочувати мої уявлення про тебе, в ту ж мить і стихнуть.

Ні, ти знаєш, тут просто кома, здається, я зараз почухаю в потилиці, на тому й замовчу.

Невтямки тобі, що мене при будь-якій можливості з тобою зустрітися або не зустрітися розриває зсередини.

Цей процес нещадний і неконтрольований, тому я намагаюся не відкривати рота і не дивитися в твою сторону, хоча нутром відчуваю твою в собі присутність, від того моє внутрішнє "я" біситься.

Уразливість - крок до відступу.

Я тоді подивився в твої очі, і зір притупилося. Зажмурився, довго тер кулаками, а стало тільки гірше - вирішив не дивитися більше на Тебе і на Сонце.

Я до жаху слабкий сьогодні, мені навіть соромно за власну нікчемність.

Вибачився перед кимось, засунув себе в мушлю, відвернувся від світу, думав, забувся.

Але тут виявилося сиро і холодно, спробуй виносити себе двадцять чотири години на добу.

Я сьогодні здурів, так що подвійно страшніше стало.

Вночі кричав так, що розбудив самого себе і кішку якої в мене нема.

В паніці стиснув ковдру і пішов під нього з головою.

Вирішив більше не прокидатися.

Сьогодні мені нарешті не сумно, що тебе немає.

Сьогодні мені ніяк.

І я нарешті готовий віднести запечатану коробку на смітник.

Uke..

— Синоптики знову нахабно брешуть. У твоєму будинку холодніше, ніж на вулиці. Опади у вигляді сліз мене остаточно втомили. Вони більше не зачіпають за живе. Я відчуваю себе занадто відчуженим і втомленим. Прости мене, я не можу звідси піти. / цокання наручного годинника /

Потрібно взяти себе в руки і піти поїсти.

Амінь.

Спроба побути наодинці з самим собою закінчується черговим рандеву з тобою. Два серця, які виїдають один одного зсередини.

Для чого ти пишеш мені?

Для чого ця смс про казку Кая і Герди?

Виконавши твоє прохання розумію, що це всього лиш чергова нудьга з твоєї сторони.

Хвилювання. Зберігати цілу обойму за пазухою, але жодного разу не оголити зброю.

Очікування. Мене вдаряє хвилею тиші, і я розумію, що мені не залишилося нічого, окрім себе. Серце Бога в захваті.

Черговий зрив.

Бум.

—Ви мені подобаєтесь..

Може переспимо?