Привіт, мій друже! Ти, напевно, думаєш, чому від мене більше ні слова ні в житті твоєму, ні тут, ні в житті чужих? Так от.
Жити тепер виходить безпритульно, монотонно і терпляче. Дихається все тихіше, помічається і позначається все чіткіше, і відразу прощається. Беззастережно прощається. На людей дивлюся і бачу в них надію, адже хороше насіння можна зростити тільки любов'ю. А їм так бракує цього.
Завтра на роботі вирішила посповідатись.
Здається, за останні 500 днів життя стільки всього відчувалося, що якщо я хоча б частково не напишу це, то моє серце розірветься. Не думала що настане цей момент і я оберу когось для св слухача, але ця людина мені НЕ друг, хоча ми й знайомі N-кількість часу. Він любить слухати мої оповіді, взамін розповідає як досягає успіху з жінками, маючи маленьку донечку і зовсім не будучи до цього готовим піклується про душевний спокій св дружини, іноді здається і врешті викликає собі проститутку, розповідає про алкоголь від якого я давно відмовилась, про різні гаджети, де я просто оцінюю вигляд, та саме головне - глаголить на англійській з неграми і я не впускаю моменту знайти демотиватор і кинути серед ночі у вайбер цей стьоб, бо знаю, він не спить і тихо курить на балконі, ми разом їмо шоколадки які носять мені наївні, разом безтурботно сміємось, ми різні, і це дійсно не омана. Ми просто іноді говоримо. Можливо саме тому я обрала слухачем його.
Так от, завтра 120 кг при рості 2 метри почує від мене правду та отримає зброю прямісінько в св руки, та кого це хвилює, насправді??
І так, я готова визнати, що вона знищила мене, тому я стала інша.
Ти перемогла, вітаю!!!
Хоча чи варті ці сім років твоєї перемоги?
Присмак вже давно стерся..