Йшов попіл з неба, я падав снігом на асфальт, не бачачи більше нічого навколо я зовсім занурився всередину себе.
Напевне, жалюгідно бути в цій іпостасії та більше нема кому прочитати в моїх очах, що немає мене тепер, а тільки щось, що бідно хіба що нагадує тінь.
Ось ти стоїш до стіни притулившись ти ніби дихаєш мені в потилицю вітром. тут. і зараз. за фіранкою. на повідку в ночі.
Я був тобі взимку і влітку, другом, може, ким завгодно, але не суб'єктом пристрасті. не частина тебе, я угледів це тільки зараз.
Мені є тепер куди рости, я зрозумів, тільки сил піднятися зовсім вже нема. я відчуваю, як кожну годину "і раз і два і три"
вальсує мій пульс, хоч я і порожній. та чорт з ним, нехай.
Усе проходить.
З роками пройшла і ти.