Відчуй

Яка важлива підтримка в цей не легкий, скажімо так, час. Скільки людей падає, не піднявшись і на сходинку вище свого рівня розвитку чи прогресу певного. Люди старіють в душі раніше, ніж цього забажає тіло і розум… а ричина? Майже завжди одна - відсутність порозуміння. Адже так тяжко знайти когось собі подібного, ще й щоб розумів тебе, підтримував, фактично віддавався тобі. Вот, а всі хочуть цього, при цьому не стають самі ТАКИМИ людьми. Ефект бумеранга не спрацьовує і душі чахнуть, надії розбиваються вщент, мрії не збуваються! А потім типу " який галімий цей світ", " які люди злі і безчуттєві". Це помилкове враження, самообман такий собі, тому що чудовий і прекрасний світ (яким його бачить звичайна, можливо закохана людина) бути злим не може взагалі і в принципі. Тому цінуйте те, що маєте, вірте в те, що вам потрібно, любіть тих, кому ви потрібні по-справжньому! ;) І буде щастя з вами, в душі літати будуть метелики, а в серцях іскорка гаснути не буде, допоки ви будете потрібні світу цьому ;) (сказала як Гасподь)

Мир всім справжнім !;3

Я не дуже-то дивлюся на людей. Це заважає. Якщо довго дивишся на когось, то починаєш ставати схожим на нього. Люди… здебільшого я можу обійтися і без них. Вони спустошують мене, а не навпаки. Я не відчуваю поваги ні до однієї людини. Через це у мене бувають проблеми… Я брешу, але, повір мені, це правда.

За останній рік свого життя я отримала статус невидимки: ніхто не чує, ніхто не бачить. Весь час за тінями інших, схоже на якусь драму. З часом просто змирилася, і стало легше: перестаєш помічати непотрібне. А от зараз відчуваю, що самотність деколи гнітить, і хочеться почути чужий / рідний голос, вдихнути нові запахи, посміхатися не однією. Цікаво, хто-небудь по-справжньому потребував мене?

Є такі люди, в яких, як не бийся, не збудиш ніяк духу ворожнечі, помсти і т. п. Що не роби з ними, вони все лащаться. Втім, треба віддати їм справедливість, що й любов їх, якщо розділити її на градуси, до ступеня "спека" ніколи не доходить. Хоча про таких людей говорять, що вони люблять всіх і тому добрі, а по суті, вони нікого не люблять і ласкаві тому тільки, що не злі.

Ви зіпсували мій день. Хоча ні, ви не винні. Це я зіпсувала свій день вами.

Сьогодні прекрасний день.

школа.. "ДРУЗІ..". ПІЦА. ДРУЗІ: 3. КАТОК. ТАМ ТАМ. ТАКСІ і музика на всюю. і наші з машкою мрії про власну тачку і якусь пряму пряму дорогу і музикааа.

З.їла велику піііцу і севен ап. Насміялась. Простоо..ааа. далеко не все. але..

Я пишу так примітивно бо не знаю просто яяяк можна описати ці всі емоції.

А щее мені сказала моя рідна гопота паролік мого домашнього вай фая. Ну нармас, да? Мені сказали інші люди мій же вай фай. Але це прооосто збс.

Я просто хочу обняти весь світ, серйозно.

Мені просто "солодко-по-вершковому".

Буває ж таке, правда?

Ненависть це також відчуття.І в ній є багато чого прекрасного.І у всьому чорному і страшному є те що притягує.Треба тільки придивитися.Навіть у калюжі з багном можна побачити зірки.І якщо ви хоч щось відчуваєте, значить ви живі.Люди дуже помиляються ділячи все на погане і хороше, таке і інше.Достатньо лише того, що це є. Люди ще зовсім не вивчені істоти, їхні очі, відтінка пустоти, наповнені кольором життя. Їхні думки птахами розсідаються на розбитих кристалах очний яблук.Порхають по них, розриваючи себе на легкі пір'їни.Їх можна читати в голос.Щоб всі чули.Гучно і виразно.А можна пошепки, за диваном, зі склянкою пива і мокрими очима.Вони живуть всього одну мить.На їх місце згодом прилетять інші.Які будуть вбивати себе за секунди і згорати в швидкоплинності часу.

Поки що день вдався.

ми обнімались то один раз,
й то, коли ти мене душив.
давай же не будемо людей смішити,
ніхто,
ніколи,
не повірить у нас.

Необов'язково падати у воду, щоб відчути, що тонеш.

Правда?

Джоді Піколт "Дев'ятнадцять хвилин"

Життя ніколи не відповідало моїм фантазіям.

Я вас ніколи не любила. Ну і що з того?

Чому я повинна була любити вас?

Чому взагалі треба когось любити?

Ви що думаєте, мені більше робити нічого?

Дорогі батьки, вашим дітям не довелося б брехати, якби ви приймали їх правду.

Ви говорите, я душевнохвора? Так адже ви не краще. Душевносліпі. Душевноглухі. Душевномертві.

Якшо говорити до тебе тихо

уривчасто

крикливо, стогнати, кричати,

вбивати

і вбити

ти виживеш.

Бо такі як ти не здихають

вічно молоді, вічно п'яні

вічно затрахані життям

і шо з цього? до сраки ці маки

і ці безсонні вогні-ночі

де простором в очі і крилами в птахи

до сраки ці трамваї і колії вагоні і провідниці у серце і мозок

до сраки портові загони, вагони, тютюн і валізи

і бляді

й Боги і Богеми

до сраки цей океан миттєвостей

весни\літа\кохання-зітхання\життя-буття

і ти

до сраки, з

і своїми очима, губами, птахами,

і я

до сраки