Відчуй

В спортзалі тихо, не бігають діти
На стінах шарики і на столах квіти
І не за сварять за помаду вчителі
Сьогодні можна, сьогодні випускний

Останній раз, одягнеш форму і…
Поплач, останній вальс…
Танцює зо сльозами строгий завуч
Тільки раз…
В кап торці ти покуриш свій з рук омі
Перший раз…
До ранку не повернешся додому

Ти по дорослому сьогодні виглядаєш
Закінчив школу але дечого не знаєш
Вдивись уважно в обличчя цих людей
Бо будеш бачити багато з них в цей день

Останній раз, одягнеш форму і…
Поплач, останній вальс…
Танцює зо сльозами строгий завуч
Тільки раз…
В кап торці ти покуриш свій з рук омі
Перший раз…
До ранку не повернешся додому

Ранкове сонце не спішиться підійматись
Комусь вставати, а комусь лягати спати
А ти гуляєш з друзями по місту
Прийшов твій час, прощатися з дитинством

ти мій персональний біль. ти болиш мене в кожному шматочку моєї мільйон разів склеєної душі. прокрадаєшся в серце після кожної зустрічі і оселяєшся там до наступної. маю короткі паузи між нападами болю коли ми бачимося, але краще я б страждала постійно. не було б тоді такого різкого переходу між настроєм сміху і настроєм пустки. з очей крапає біль. ти мій персональний страх. я боюся. я до тебе звикла і страшенно боюся тебе втратити.так само боюсь мати тебе поруч.адже тоді прийдеться боятися сварки. ти кусочок темряви в моїй душі. я не люблю темряви. я боюся її. але ти мене притягуєш. ти мій персональний сміх уявити собі не можеш як я сміюся з твоїх жартів. як я сміюся в душі коли ти дивишся на мене. коли ми з тобою сидимо в підвалах моєї підсвідомості. ти моя персональна заборона. я забороняю собі думати про тебе надто часто. я забороняю собі мріяти про те що ми колись будемо ближче ніж через екран монітора. я забороняю собі написати тобі "люблю", тому що в реалі я цього ніколи не зможу сказати. заборонила собі. я забороняю собі курити тому що ти колись попросив цього не робити. ти знаєш, я не можу не курити. мені подобаєтся порушувати заборони. мені подобається уявляти твою реакцію. ти мені подобаєшся. ти моя персональна мрія. ти блукаєш між стінами моїх снів. ти в кожному з них, мріючи я гублю часточки себе, і замінюю їх на запчастини з спогадів про тебе. нещодавно випадково знайшла твій запах на рукаві своєї куртки. ніколи так не божеволіла від твого запаху. ти мій персональний шматочок щастя. а ти про це і не здогадуєшся.

Кожний раз, коли ти дивишся на мене, я дивлюсь в сторону. Кожний раз, коли ти дивишся в сторону, я дивлюсь на тебе.

цікаво, а скільки б сцен було написано з нашого "кохання" ? скільки я просиналася і думала про тебе ? скільки ти цілував і обіймав ту людину, яку взагалі ти не кохав(єш). Скільки їй навпошепки казав "я тебе люблю". але ж чогось колись ти клявсь, що ти нікому це не скажеш крім мене. і хіба ви скажете, що ви не хочете зваби? хоч раз промовивши до тебе " я за тебе здатний на все " і всвіт перевертається. В цьому світі мало правди, але навіть якщо вона й і є, вона чогось так швидко тікає.

бездушна людина не може бути гарною. ти - гарна людина. усвідомлення цього в мить переводило тебе з людини чужої в бажану. з тобою я хотіла зануритися в магію поваги, звички і пристрасті, що дозволяє людям залишатися нерозлучними десятиліттями. взявшись за руки хотіла разом йти по коридорах поглядів повних ненависті. але боюся тебе більше ніколи не побачити, ми ділилися найщирішими планами, писали свою історію і зараз її можна лише пережити заново, а не продовжувати з запаморочливою швидкістю і насолодою від усього, що відбувається з нами. я не можу не думати про тебе. перебуваючи навіть на околицях мого світу де тоскно як ніколи. але спасибі тобі. я буду сумувати.

Пам’ятаєш, мамо, коли я була маленькою, то запитувала тебе, що зі мною буде, коли я виросту. Мені хотілося знати, чи буду я красивою, чи буде в мене дім із сонячною терасою, різнобарвними квітами та великим кудлатим собакою, чи зможу я подорожувати й бачити море частіше, ніж раз на рік, чи я любитиму якогось хлопчика так, як ти любиш тата. Я хотіла знати, чи у мене теж буде донечка, якій я заплітатиму коси й пов’язуватиму на них яскраві бантики. Ти пам’ятаєш? Казала, що вродливою я буду неодмінно. Ти вважала, що в мене добрі очі й тепла усмішка, а це головна окраса дівчинки й жінки. Найважливіше — не розівчитися усміхатися людям і дивитися на них із любов’ю. Я старалася не розівчитися, мамо. Інколи це було так складно, знаєш. Але я пам’ятала твої слова, що любити ніколи не буває просто. Утім, воно того варто. І так воно й було. Ти кажеш, що моя тепла усмішка й добрі очі залишилися зі мною, і я знову хочу стати маленькою дівчинкою, вмоститися тобі на колінах і розпитувати тебе, що зі мною буде, коли я виросту.

Це природньо, закохавшись в когось, віддаватися цьому цілком. Я так вважаю. Адже це теж один з видів душевності.

Ти маєш право мовчати. Все що ти скажеш, буде проігноровано. Твоя думка не має значення. Твоя історія не правильна та перекривлена. І взагалі стань на коліна та як нікчема проси. Проси право на життя, проси право не стати вигнанцем, або ворогом, ворогом народу. Жити на своїй землі, ти не маєш права. Для тебе вже готові потяги, вагони, що відвезуть у ліси. Ліси повні таких, як ти. Не забудь взяти подаровані ланцюги. Нічого не кажи, твої слова, твої думки це фікція, вони поза рамками релігії та ідеології. Мовчи ! І навіть не думай писати вірші чи твори, не думай! Всі вони будуть віддані вогню, а будеш багато писати то підеш в вогонь і ти. Побрий свою голову і в гетто, приспівуючи йди. Тебе вже зачекались печі. Ти можеш заперечити, що в гетто не спалювали людей. А я кажу тобі мовчи. Ти не правий, а навіть, якщо і правий, то твоя думка, хоч і правдива, але разом з тобою згорить.

ich liebe dich! ^^

really.

Я обіцяю багатьом людям, що пам'ятатиму про них. Намагаюся цього дотримуватись, тому часом мене тільки й вистачає на цю пам'ять. І я забуваю все інше — забуваю вчитись, забуваю всі свої справи, забуваю листи до тебе, написані й ненаписані. Бо хочу пам'ятати їхні погляди й жести, їхні очі й руки, їхні кроки й рухи, їхнє вбрання та взуття, як вони сміються і які вони, коли сумні, як вони тривожаться та як вони думають. Часом боюся, що моє серце не витримає цієї пам'яті

Привіт. І як тобі це все..? Останні новини…
Я поверталась додому і чула їх серцебиття
Нехай. На світі не залишиться жодної тої скотини,
Котра відібрала у вірного батьківщині життя.

Привіт. Приїжджай.
А, так, і візьми ще вино, це найкраще буде заспокійливе.
Не нап'ємось, але. Залишимо десь в глибинах печаль.
Жаль. Що в кожного з нас є вагомі рамки-причини.

Пий. Буде легше колись, але зараз -
Вставай! Бо гнів всеодно вже нікуди не зникне.
Давай, якось розіб'ємо систему!
Або ж розіб'ємось об цю неможливу систему. Давай?

Перш, ніж ти зможеш вирости, ти повинен закохатися три рази. Одного разу ти повинен закохатися в свого кращого друга, зруйнувавши вашу дружбу назавжди. Це навчить тебе тому, які люди є твоїми справжніми друзями, і ти дізнаєшся тонку грань між дружбою і великим. Одного разу ти повинен закохатися в когось, кого ти вважаєш ідеальним. Ти зрозумієш, що ніхто не ідеальний і що ти не повинен дозволяти комусь ставитися до тебе гірше, ніж ти заслуговуєш. І одного разу ти закохаєшся в когось, хто абсолютно схожий на тебе. Це навчить тебе тому, ким ти є і ким ти хочеш бути. І коли ти пройдеш через все це, ти зрозумієш, що люди, які піклуються про тебе, найчастіше є тими, хто заподіює тобі біль, а ті, які заподіюють тобі біль - це зазвичай ті люди, яких ти потребував найбільше. Але найбільше, ти зрозумієш, що любов - це загальне уявлення і що це не щось, що може бути визначено. Любов різна для кожної людини, яка відчуває її. І ти навчишся поважати кожну людину на цій землі, знаючи, що всі всього лише хочуть бути коханими.