Some real part of me.

Я проти ранніх, необдуманих шлюбів.

Я проти розлучень.

Я проти будь-якого розпаду і занепаду.

Якщо люди обрали один одного колись, то майте сили та любов оберігати створений союз.

Найлегше - все розрушити.

Найлегше - піти без слів, пояснень і вибачень.

Замість того, аби сісти за стіл, чи в ліжко переговорів пари руйнують власні життя і палять мости.

Нащо одружуватись на людині, з котрою в тебе немає спокою, з котрою ти не ти, з котрою ти щодня одягаєш маску.

Нащо йти під вінець без відчуття захисту в серці.

Невже люди забувають моменти щастя, котрі проживали.

То значить не проживали!

То значить не було таких моментів, якщо можна так легко встати і розбити сім*ю.

Я вийшла заміж доволі рано.

Я в шлюбі вже четвертий рік, скоро буде п*ятий.

Я нічого не знаю, про сімейне життя, окрім того, що ви повинні це берегти.

І фрази, типу "Ніхто нікому нічого не винен" - повне лайно!

Ти взяв на себе відповідальність і сказав: "Так".

Ти приєднав до себе людину, ви зробились одним цілим, ви всесвіт, ви команда, називайте це, як заманеться, та головне - ви повинні рости.

І щасливі ті, в кого не гасне той запал в очах, коли в кімнату заходить їхня половина.

Котрі в часи розпачу, а такі часи бувають - стискають руки один одного і все разом переживають.

Я ніколи не зрозумію, як можна прожити з людиною 20 з гаком років, нажити дитину і так просто піти, все зруйнувавши.

Я й не зрозумію це доти, доки не побуваю в тій шкурі і надіюсь, я не побуваю в ній ніколи.

Бо коли в тебе вибір кава, чи чай - ти обираєш те, що приносить задоволення, а не заливаєшся будь-чим, бо так треба.

Без обіцянок і докорів ми щодня обираємо один одного,

І це найкраще, що ми один для одного робимо.

Без нарікань і сумнівів ми віримо один одному.

І плекаємо власні свободи.

Прокинься і розбуди мене словами: "Тепер ми почали дійсно жити".

Прокинься і розбуди мене запахом кави.

Розбуди мене поцілунком.

Розбуди мене новим містом за вікном.

Ми обіцяли один одному втекти разом.

Давай сьогодні заснемо і завтра прокинемось іншими.

Тими, якими ми так хочемо бути.

Здається, що ті ранні підйоми були не зі мною. Здається, що то не я бігла в метро, потім в тролейбус, потім в офіс. Здається, шо то все не про мене. Зараз я сплю. Займаюсь. Ходжу по своїх справах, то по плаття, то по манго. Зараз я лягаю спати в 4, прокидаюсь в 11. Зовсім інший ритм. Але мені подобається. Здається звільнилась декілька тижнів тому. Здається почала стажування недавно, а вже третій місяць йде. Здається нове життя на порозі. Як мало для людини треба! Звільнитись. Довго спати. Смачно їсти. Робити, те що хочеш. І багато обійматись з чоловіком. Якесь тепло накрило. А в Києві холодно.

Я десь тут. В тумані. Замкнена вся в собі. Вся на кордоні переламаного періоду. Так зачиняються одні двері, аби відкрити інші. Так трішки сходиться з дороги. Так повертається в іншу в сторону. Так йду в невідомість. Знаю, що точно збагну хто я, коли остаточно покінчу з цим. Не знаю, як в дитинстві я навчилась ходити так рано, зараз же й «крок ступити не можу без опори». І хвала всьому, що мій Максим - моя головна підтримка і допомога, і слово, і думка, і захист, і ніжність, і мож все.

А що якщо я вам скажу, що я ненавиджу.

Ненавиджу, коли топчуть мене, мої вподобання.

Ненавиджу, коли принижують мене.

Ненавиджу егоїстів.

Ні егоїзм - це нормально, але є нездоровий егоїзм, це, коли блядь людині на все, на всіх настільки похую, що гниль аж витікає.

Ненавиджу таке.

Ненавиджу давити в собі ненависть.

Ненавиджу, коли треба промовчати, аніж послати в сраку.

Ненавиджу, що потрібно одягати маску.

Ненавиджу себе за те, що я не така, як вони!!!

Що я якогось хера думаю і переживаю, чи сказане і зроблене мною не зачепить почуття людини.

А не треба про таке думати.

Кажи.

Ріж.

Дави.

Забивай болт.

Не звертай уваги.

Сука!!!!! НЕНАВИДЖУ!!!

І нахер шліть все і всіх, хто вас дратує і псує нерви!

Пам*ятай, що треба себе любити!

Що треба себе поважати.

І не давай якимось мразотам сумніватись в собі!

Юху!!!

Привіт, терміново лишу тут свої новини, щоб не забути, і так:

— Я сходила на співбесіду, мене взяли, але я не погодилась, мало пропонували грошей. Ну і пропонували далі, типу на бухгалтера, а я ж хочу щось інше!!! Кароч, не униваю, буду шуати далі.

— Я кабан, схудла спочатку на три кг, потім була затримка і я знову наїла 3кг!! Жирна сука, як же я себе за*ла!!!! Чого я не можу раз і назавжди схуднути!!!!

— Я придумала, як я хочу вести інстаграм, але ці тупі малі сукі, по 15 років, які за тиждень набирають по декілька тисяч підписників вибивають мене із себе!!

— ОООооо я ж ходжу на інгліш!!! Бекаю там мекаю, сьогодні взагалі пропускаю урок, бо сиджу, бляха, на роботі!!!!

— Хочу 7плюс айфон!! А грошей немає на нього))) як завжди

— Я стала по-іншому відноситись до всього, мені реально багато на що стало пох+й! Я рада))

Кароч, отаке шось сталось зі мною)) Все гуд, все ок, от би ще схуднути))

• 30 вопросов к самому себе накануне Нового года.
• Самый лучший момент года - окончание года.
• Что меня особенно вдохновляло в этом году? - поддержка мужа и мамы.
• Главная новость года - я уже не боюсь уволиться.
• Гимн года - все стихи Полозковой и песни Оксимирона.
• Самые важные люди в моей жизни - мама и муж.
• Что мне далось труднее всего? - принять решение поменять работу и место жительства (ни одно, ни второе я еще не сделала).
• Какое событие этого года мне хотелось бы запомнить навсегда? - ощущение себя в пустой кваритре наедине с мужем.
• Какое слово я чаще всего произносил? - бл*
• Какое новое дело я начал в 2017-м? - писать истории и участвовать в литературных вечерах.
• Если бы на один день я мог стать супергероем, что бы я сделал? - подарила бы всем людям возможность делать то, от чего они получают наслаждение.
• О чем я мечтаю? - поменять всю жизнь.
• Что я считаю своим главным достижением? - смирение с тем, что люди бывают козлами, даже родные, даже очень родные, понимание и принятие того, что ни на кого нельзя полагаться, даже на родных, даже на очень родных.
• Этот год до сегодняшнего дня одной фразой - сейчас 25.01.2018 и этот год свободы.
• Последнее отправленное мной сообщение - еврейский анектод.
• Цитата, подходящая для этого года - для 2017- "все проходит".
• Я выполнил все, что запланировал на этот год? - я всё технично проср**а.
• Сколько новых друзей я завел в этом году? - двоих может троих, столько же потеряла. Баланс.
• Кому я помог в этом году? - никому, даже себе не помогла, расклеилась в 2017.
• Где я побывал? - В Буковеле и жили в самых крутых домиках этого курорта, там и отпраздновали годовщину свадьбы). В Финляндии там и встретили новый год, там и многое для себя поняли.
• Какие дела я отложил на следующий год? - Как всегда.
• Чего я хочу добиться в новом году? - секретик-пистолетик.

2017! Ты был дерьмом.

Прощай. Я наконец-то рада.

-Доброго дня, розкажіть про себе, що вмієте, чим захоплюєтесь? -Мені 25, вмію гарно байдикувати. -Добре, наша компанія має велику чисельність працівників, ви будете ставити перед собою завдання, швидко їх виконувати, якщо ви володієте тайм-менеджментом - вам це допоможе. І так робочий день починається з 11 до 16, в кабінеті де ви будете працювати, є інтерактивна дошка, там ви описуєте завдання на день і намагаєтесь швидко їх виконати. -Вибачте, які завдання? Чим саме ви займаєтесь? -Завдання ті, котрі ви поставите, аби збільшити прибутковість нашого підприємства. -Про яку прибутковість йдеться? Чим конкретно я буду займатись? -Чим захочете. Якщо ви готові, ми вас беремо.

6-40. Виключаю будильник. Стакан медової води. Планка. Збори. Дорога на роботу. Метро. Розмотую шарф. Вмикаю музику. Ненавиджу себе, за те, що дозволила себе розчавити. Тролейбус. Радію всьому довкола. Приїхала. Надважлива робота. Злість на себе. Дорога додому. 20-40. Я вдома. Якщо я не побита роботою, то: Обгортання, фіз.вправи, скраб. Якщо я пригнічена роботою: Вечеря, ненависть до цього дня. Сон. Так повторюється з дня в день. Я такою не була. Не дозволяла себе гнобити. Завжди була конкурентною. Робила все швидко і якісно. Обожнювала змагатись в роботі. Вигравала. Раділа. Запалювала б ще більше. Горіла. Зараз, вже чотири роки перебираю бумажки. Деградую. Приймаю те, що мені не дають нормальної роботи. Що всі мої завдання полягають в тому: «Розклади документи по папках». Я уявляю своє резюме: «Бухгалтер. Досвід 4роки. Ідеально розкладаю бумажки по датах та номерах. Вмію відрізнити копію від оригіналу.» Дичь. Черговий день. Їду на роботу.

Шо мене дратує на даний момент, а мене завжди шось дратує.

Залежність від грошей.

Реально. Можна кидати всім аргументи, що гроші вирішують не все, але давайте подивимось правді в очі.

Можливо це в мене так?

В мене батьки з середнім заробітком (якщо бути точніше, я заробляю більше своєї мами).

Мій чоловік не мільйонер, навіть має в підпорядкуванні декілька людей.

Я не виграла в лотерею, тому працюю з понеділка до п*ятниці.

Я ходжу на роботу з дев*ятої до шестої, якщо з дорогою - з восьмої до восьмої, прокидаюсь о пів на сьому.

Я не можу собі позволити на роботі займатись своїм хоббі, тому що я на роботі і в мене є робочі завдання. Я не можу так просто взяти, звільнитись і піти в нікуди отримувати насолоду від життя, бо мені тупо не будо за які кошти існувати весь той час, доки я даю собі свободу.

Так ми незалежні від грошей.

В якомусь паралельному світі. Всі окрім мене, по ходу.

Звичайно я знаходжу час для свого чоловіка, для себе, для курсів іноземної мови, час для свого тіла, але я не можу взяти і так просто кинутись в те, що реально приносить насолоду. Тому що я повинна ходити на роботу, де ні я ні для мене ніщо не приносить користі, аби потім купити поїсти, можливо купити одяг минулих колекцій десь в мас-маркетах (тому що знижки - це наше все), аби задовільнити свої елементарні потреби.

Впринципі я не скиглю, впринципі так нормально.

Так не всі живуть.

Насправді мене не цікавить, як там живуть всі, мене бісить, що втрачається час через простий брак коштів.

Ні, ми не бідні.

Ми вважаємось середнім класом (я б скалаза вищим з нижчого).

І крутись, як хочеш.

Але так круто в соціальних мережах читати "Займайся тим, що любиш".

Я була б крутим психологом. Афігєнним організатором. Дивакуватим редактором. Крутим ведучим. А насправді я галімий недобухгалтер. Коли я поступала на факультет «Бух.обліку» я собі мріяла і планувала бути головним бухгалтером якоїсь фірми, всіх довкола строїти, бути такою залізною леді, і все розрулювати, все все вміти. Наразі моє его практично повністю знищене, мені вже нахер не всралась та бухгалтерія. Я вже нічого не хочу. Я потрапила під жорстку тиранію. Абсолютну деспотію. Я морально вбита. Треба було тікати в нікуди ще два роки тому, поки я не перетворилась на це ніяке гімно! Де мої амбіції? Де бажання розривати всіх на своєму шляху? Я такою себе не знаю!! Я такою не була! Коли потрапляєш в старший дууууже старший колектив по знайомству - дай собі максимум три роки на відлік досвіду в трудовій, і шукай іншу роботу! Одразу! Мені 24. Я вже четвертий рік працюю бухгалтером на малому підприємстві. Я ні разу не робила баланс, ні разу сама не реєструвала п/н, не нараховувала з/п, не вела облік ОЗ, я пінала хуї! А чого? Бо на початку своєї пропащої кар’єри, коли я все хотіла знати, запитуючи щось в начальниці та ЗАВЖДИ відповідала: «потім про це поговоримо», «нащо воно тобі» і все т.п. ТП! Мені 24! І я для себе усвідомила, що цього року я точно зміню роботу! Почну більше писати, можливо проведу якийсь корпоратив, покращу англійську і не повернусь до бухгалтерії. Ну можливо колись. І то на фрілансі. Ну його нахер‘ Такою побитою, я не була і з кожним днем мене б’ють ще сильніше в одне і те ж місце, в моє самолюбство, в мою впевненість, в моє его, в мій характер, в моє внутрішнє «Я». Привіт понеділок. Це була крута ідею написати сюди пост.

А ты не бойся привыкать, любить не бойся.

Есть поводы писать о тебе письма.

Есть поводы испить c тобой вина.

не нужно разглагольствовать о истине.

Ведь истина у нас с тобой одна.

Есть я и ты, и длинный путь наш общий.

И общий быт, и дети на двоих.

Давай пообещаем только вот что,

вдруг если что, без криков уходить.