Птицами

пробач

два останні дні стали пеклом.такого ще ніколи не було, і, надіюсь, більше не буде.інакше я просто не витримаю, і кинусь в вікно.було страшно до чортиків. кожен підозрілий звук викликав у мене приступ паніки, і сльози.
я боялась всіх, хто довше 20 секунд дивився на мене.хотілось тікати.не важливо куди.

параноя?можливо.

проблема вирішена, але страх і досі мене переслідує.стараюсь рідше з"являтись на людях, але обставини того вимагають, і я просто змушена побороти всі страхи, забути те, що сталось.якби ж це було так легко, як здається.такі речі я запам"ятаю надовго.
страшні моменти дитинства і досі спливають в пам"яті, викликаючи негативні емоції.
я не знаю як цього позбавитись
я не знаю
мені страшно
не за своє життя
ні
я боюсь в стані афекту не накоїти дурниць
і головне, не хочу непокоїти маму

в нас погибают поэты
сутками.

я влюбляюсь в тебя
и прыгаю с крыш
на пару с другими
ублюдками.

я влюбляюсь в тебя
и разбиваюсь под окнами,
стелюсь под машинами,
задыхаюсь под стонами.

я влюбляюсь в тебя
сутками.
рассыпаюсь бирюзовыми
стеклами,
стелюсь туманными
предрассудками.

я влюбляюсь в тебя
снова
мне должно хватить смелости
и одного патрона.

я влюбляюсь в тебя
и с камнями плыву
на другой берег
октября

в нас поэты погибают
горстями.

я влюбляюсь в тебя
и прячусь меж мертвыми

живое, дышащее тело
под стертыми
безликими трупами

в нас погибают
поэты.
я влюбляюсь
в тебя
буквами

\мне было пятнадцать и чувство, что каждый человек может быть ты.\
вокруг тебя люди были убиты как киты.
но ты их не видела

dead our relationshit.

без тебя я могу быть.
целый, независимый и несчастный.
но не понимаю, для чего я без тебя?
\наивный\
ты и подозревать не могла, что в твоих руках мои небеса.

помнишь как писал mad,
что между ссорами умирает один поэт?
между нашими ссорами умерли тысячи городов
и не сколько птиц.
я уеду в старый Молотов
и может быть напишу тебе несколько страниц,
которых ты так и не коснешься,
которых ты так и не прочитаешь.
ты вернёшься?
я только об этом сейчас и мечтаю.
правда у меня больше не осталось портвейна,
чтобы мечтать об этом дальше\
закопать этим алкоголем твой след в моей душе.
ты же, смогла забыть меня одной книгой Этьен Рейна.

наша жизнь как живая акварель от Джозефа Збуквича.
мутные цвета краски, непонятные черты.
мы расходились не крича,
а потом слали друг другу конверты.
помнишь, как я отличал тебя от толпы
по запаху сигарет
и по вкусу губ.
я к тебе каждый день покупаю билет,
но никогда не приезжаю, потому что знаю, что на пороге ты увидишь только мой труп.

\писать тебя по трафаретам
и отдавать всего себя только книгам.\

мы будем заливать друг друга весной.
но только в моей голове, потому что ты ушла.
после твоего ухода небо решило покончить с собой.
и я с ним. на счет два.

___

Джереми Уайрман

приїхати додому і захворіти так, що за весь день навіть не піднятись з ліжка-можу, вм, практикую. мама хотіла викликати швидку, але з сльозами на очах, я просила цього не робити.а то погано фізично, то ще й морально буде. а завтра їхати назад.що буде?не знаю

будьцє абярежні двєрі зачиняютца наступний припинак Брєст у сходні. доставляє)

розчарувалась в тобі в одну мить.тепер ти більше мені не подобаєшся.або я просто вбила собі це в голову.самонавіювання це чи реальність, зрозумію з часом.поки що відчуття свободи дарує мені душевну легкість.не дй боже знову закохатись, і знову в тебе

не зрозумілий стан.наче добре все, і водночас так кепсько, що ладна зав"язати на шиї мотузку.настрій міняється буквально кожні три години.погано тим людям, які намагаються заговорити зі мною в години поганого настрою.після цього в них бажання спілкуватись зі мною пропадає назавжди.

сьогодні сиділа, дивилась в стелю і думала, наскільки не правильні всі мої вчинки.абсолютно всі.я не зробила нічого хорошого нікому і ніколи.

обіцяла, і через певні обставини, не виконувала обіцяне.
аби забути, давала неправдиві відповіді на питання про свої вчинки, яких і досі соромлюсь.але ж є люди, які не розуміють, чому я говорю неправду.насправді, це всього лиш такий собі самозахист від спогадів минулого.

останнім часом навіть не можу нормально ні з ким переписуватись.дратують ці банальні питання і банальні відповіді.

все змінюється.
незмінним лишається тільки бажання отримати ту одну єдину смс.
але цього ніколи не трапиться.
я втратила свій єдиний шанс, який, можливо, зміг би зробити мене кращою, ніж я є в мільйони разів.

але більше нічого не буде
ніколи

Константин Симонов

Ты говорила мне «люблю»,
Но это по ночам, сквозь зубы.
А утром горькое «терплю»
Едва удерживали губы.

Я верил по ночам губам,
Рукам лукавым и горячим,
Но я не верил по ночам
Твоим ночным словам незрячим.

Я знал тебя, ты не лгала,
Ты полюбить меня хотела,
Ты только ночью лгать могла,
Когда душою правит тело.

Но утром, в трезвый час, когда
Душа опять сильна, как прежде,
Ты хоть бы раз сказала «да»
Мне, ожидавшему в надежде.

И вдруг война, отъезд, перрон,
Где и обняться-то нет места,
И дачный клязьминский вагон,
В котором ехать мне до Бреста.

Вдруг вечер без надежд на ночь,
На счастье, на тепло постели.
Как крик: ничем нельзя помочь!—
Вкус поцелуя на шинели.

Чтоб с теми, в темноте, в хмелю,
Не спутал с прежними словами,
Ты вдруг сказала мне «люблю»
Почти спокойными губами.

Такой я раньше не видал
Тебя, до этих слов разлуки:
Люблю, люблю… ночной вокзал,
Холодные от горя руки.

1941

я втомилась

20-е серпня.сказати, що я афігєла, це не сказати нічого

другий день немаю сил, аби піднятись з ліжка. от що означає "пабєдітєль". приїхавши додому, планувала відпочити трохи.але де там.

втратила довіру і віру