Птицами

сьогодні їздила в ВІЕМ, і була присутня на двох парах.На мить здалося, щоя навіть сумую за навчанням, але потім минулось все.

Хоча, є одна причина, через яку можна було б поновити навчання на стаціонарі.Це людина, до якої я відчувала симпатію добрих півроку, а потім знищила нащі і так "привіт-які завтра пари" відносини.

А сьогодні, коли він почав грати на фортепіано в актовому залі, мені хотілось просто його обняти.Та я не мала жодного права.Жодного.

Спостерігала за ним до кінця пари, і це все не з проста.

Боюсь, історія повторюється

цей вечір дозволив відволіктись від дурних думок

навколо зовсім чужі люди. в душі наскрізна діра розміром з Бога, в якого вірити інколи просто нема сили. Інколи я здаюсь.В такі моменти хочеться прикувати своє серце ланцюгами до батареї, аби не билось.Аби не билось

я вдома.так тепло, так добре на душі. поруч мама. я щаслива в цю мить.

весь день хочеться плакати. та яке там плакати-ридати.без причини.
так і робила, коли їхала в маршрутці, йшла за покупками і поверталась з них, коли готувала їсти, коли була в душі.сльози так і навертаються на очі, а чому-я не знаю.

я просто повільно схожу з розуму

все могло закінчитись зовсім не так.слава Богу, обійшлося травмами і переляком(і моїм, і мами). заживе, як то кажуть.

невдачі мене переслідують

завтра найщасливіщий день в житті нашої Танюши*_*

Останнім часом стала надто вразлива.Багато що викликає сльози і біль в серці.Спілкуватись з людьми стає все складніше і складніше.Замикаюсь в собі.Можливо це на краще, не знаю.В голові суцільне місиво думок.І, наскільки я помітила, думок поганих.
Після того випадку мене наче підмінили.Довіра до людей, навіть найближчих, зникла.Це ще на крок віддалило мене від них.
Смуток заволодів моєю свідомістю

останнім часом багато що змінилось.незмінними лишилась тільки моя дурна, затуманена голова

стільки

дякую не надякуюсь своєму організму за такі сюрпризи.алергія підла штука.висипає вже четвертий раз за два дні.

завтра важливий день, а я сиджу з ніг до голови в червоних цятках і плямах, і чухаюсь, як прокажена.дай бог, до завтра все мине, інакше прощай мій шанс.