Персональный блог PARTME — my name is i . my problem is love . my solution is you.
Деякі люди як вихідний. З нетерпінням чекаєш їх, а коли приходять - сил вистачає тільки на те, щоб прокинутись десь в обід. Не переоцінюйте одне одного, звідки вам знати хто тут Середа, а хто Субота.
Л.В.
ти не мусиш мене розуміти
я не мушу тебе сприймати
надто різні у нас магніти
надто різні координати
паралельність реалій гостра
нереальність любові люта
і усе крім одного непросто –
ми з тобою звичайні люди
теплокровні смертні істоти
і нащадки якогось ноя
і не мушу я знати хто ти
і не мусиш ти знати хто я
в нас взаємний нестримний спротив
в нас взаємний і дикий подив
та єднає найлегший дотик
і ріднить найніжніший подих
ірреальність втрачає силу
і реальність лиш там де ми
розгортаємо наші крила
залишаючись просто людьми
Іздрик.
не звикати до болю
не шукати у собі провин
не ходити по лезу у пошуках адреналіну
залишатися голим
за сотнями вбраних спин
зберігаючи біль як останню свою провину
залишатись убогим і темним аж до кінця
спокушатись відважно хіба лише тим що зневажене
і вбивати у собі вічноживого мерця
що за мене тримає кермо й натискає на важелі
не звикати до болю бо це наркотик важкий –
жити бажано просто а можна і радісно кажуть
не звикати до бога – хто він взагалі такий?
що він має насправді окрім неперервного стажу?
не чекати не ждати не вірити тисячам правд –
знаєш – це не рецепти потрапити якось на небо
це мій спосіб на біль: не кидати не скінчених справ
не зникати нікуди й ніяк не звикати до тебе
Ніколи не розповідайте нічого заздалегідь, не відкривайтесь людям, поки не дізнаєтесь хоча б крихту особистого, не обіцяйте речей, яких не зможете дати - неважливо любов це чи шматок пирога, не витрачайте себе на дурниці, бо кожна хвилина вашого життя це насправді ще одна потенційна можливість змінити все на краще, не сприймайте усі ці "не" як заборону, навпаки, зробіть потрібні висновки: доля дає вам вогонь і залізо, тому давайте мерщій кувати власні підкови щастя.
!!!
Когда человеком владеет одна мысль, он находит ее во всем.
Інколи здається, що найкращі, найважливіші люди в житті даються нам дуже рано, ледь не в дитинстві. А потім ми собі йдемо далі, залишаючи їх позаду з легкою душею, - мовляв, у майбутньому щось і краще трапиться. Від так через багато років сидимо собі десь на підвіконнях чи терасах порожніх кав'ярень, дивимося в дощ, або в чужі обличчя перехожих, п'ємо своє віскі чи лате і думаємо: ну, і де ви?.. Ірена Карпа
“ - ну и почему вы не вместе?
- -знаешь, это что-то типа сна, но сны, как правило, забываются
– моё единственное оправдание, что это не было сном.
раньше весомым было даже то, кто первым положит трубку.а теперь…
я ненавижу свою память за то, что я всё помню.и её я тоже ненавижу.
ну, ты знаешь, как это бывает”.
"якшо все так буде подовжуватись, то це буде піздєц "
ти завжди права (
боюсь, що так і буде.
"ты никогда не узнаешь, но каждый день я живу ради наших встреч."
треба, навчитись менше все розповідати людям, навіть, якщо в собі тримати важко, бо це вже стало моєю проблемою.
Ненавиджу тебе.
за те, що звикла до тебе.
за те, що не думати про тебе не можу.
за те, що кожен день настрою немає.
за те, що живу лише тим, що з тобою пов"язане.
за те, що чекаю, постійно, чекаю.
і відвикнути не можу.НІЯК!
ненавиджу тебе, а ще більше себе за це.
ця відстань, все таки, змінила дуже багато. майже все
Самые популярные посты