така вже, як є

І КОЛИИ Я БЛЯТЬ Я РОЗБЕРУСЯ З ОФОРМЛЕННЯМ ЦЬОГО ВЬЮИ

не знаю, можливо мене зараз мало хто зрозуміє..але, як добре проводити час з рідними. так банально, але ми повинні цінувати кожну долю секунди проведену з ними..сьогодні я в цьому переконалася, ідучи з дєдом, ми дурачились. може якісь хлопці чи дорослі дивилися на мене як на дурну, але все ж..я була щаслива, я щаслива і зараз, як би погано не було, я можу завжди покластися на вас..рідних таких..говорячи своєму хлопцю, що він, найдороще що ти маєш ти робиш велику помилку. немає нічого кращого ніж посмішка бабусі чи дідуся..я зрозуміла що таке втрачати, здається, чотири роки назад, коли померла моя прабабуся..те що там всі говорять пацанам чі друзьям шо все, я тебе втратила, як тепер жити..це все така от хуйня..втратила кажеш? ти, блять, в любу хвилину можеш позвонити цій людині, або ж вибачитися, або ж абасрати ще більше..навіщо так це узагальнювати?посварилися, помирилися, це замкнуте коло, яке присутнє у всіх і з усіма..я розумію коли ця втрата грунтується на смерті дорогої людини, а оці ваші сварки, брєд просто

я дуже шкодувала, що не вибачилася перед бабусею, адже не самою кращою була, хоча любила її, дуже

і навіть безглуздо буде вибачатися перед кимось на вьюи і я надіюсь в мене вистачить сміливості попросити вибачення в очі, але хоча б ті, хто це читає, вибачте, навіть якщо просто так

любіть своїх рідних.

а прикінь би якби був кінець світу..ми б зараз були розірвані на мільярди маленьких кровавих частинок, а різні соц мережі залишилися, я не знаю канєшно, може б були всякі мєга нев*їбучі волни які б стерли к хуям сабачім всі хвилі, супутники..але якби залишилися..і якби потім було нове життя..і вони б знайшли всі ці пости на вьюи, взламали всі сторінки вк..мені б хотілося бути цим новим поколінням, читати як було все тоді, в минулому житті.. читати ці всі проповіді душі..от внатурі зараз хуйню пишу таку..але ж блін, хочеться писати все й одразу і не знаєш з чого б то почати..почнемо з того що я не можу розібратися в собі і в своїх думках, зараз вони схожі лише на сміттєзвалище, на яке завозять все більше та більше сміття, а я повинна його розгрібати. але все ніяк не виділяю часу, відкладаю на потім, в надії що ця купа зменьшиться. в минулому пості я писала як ахуєнно списуватися знову з людиною з минулого..а тепер я бачу, що не варто його взагалі зачіпати, бо нічого хорошого не вийде з цього..да, я не говорю що потрібно забути про всі ці ахуєнні моменти, але потрібно вміти розмежовувати життя на цей день і минуле, спогади. ти знай, ми ніколи не повернемо того минулого, воно було кльове, але БУЛО!! і яким би палким не було бажання повернути все це, все це залишиться в минулому. ми все вирішили, ти знаєш в мене тепер нові зайоби і довго в нас нічого не буде, бо ти є ти, а я є я і не знаю чи на щастя, чи на жаль "нас" ніколи не буде. ти ж знаєш що повинен робити надалі, але всеодно продовжуєш скідати мені ці їбучі цитаткі на аск..неможливо викінути з серця? пфф, да запросто! ми не списувались більше ніж пів року, я не згадала про тебе ніразу, а в повідомленнях тоді, в суботу, виплітала що знову люблю тебе і що це справжня любов, на справді сама типова піздьож, просто скажем так приступ ностальгії. який пройшов. нас час не міняв, ми все ті ж, але якось.. я ніколи більше не наступлю знову ж на ті самі граблі, але як дурна сижу дивлюся коли ти з*явишся онлайн, щоб скінув ачєрєдну сапліву цитатку про те, що почуття не згасли. єдина думка в останні дні, піти надутися. накурится и забыться. хоча думки про всі ці мої необдуманні дії зникне на час, коли ябуду накурена, а далі знову вони залізуть в мою головешку.я їбала всю цю любов до тебе, любов до всіх, любов до себе.

я думала все буде значно гірше, що я буду думати про те, як би то помиритися апять з тобою..НО НЄ ТУТ ТО БИЛО БЛЯТЬ! я не думаю про це. зараз просто, щось хотіла виписати все, щоб потім перечитувати яка я бла наївна дура, я впевнена, я буду так вважати вже завтра, бо завтра апять надуюсь! збс Оль, хорошо живем)

Якщо любов дійсно була, вона буде жити вічно. не залежно від того 35 тобі, чи лише 15. якшо почуття були, вони не погаснуть ні через рік, ні через вічність. шкода, що мало хто знає це відчуття..коли після довготривалої розлуки ти списуєшся знову з до болі рідною тобі людиною. коли приємним стає кожен момент. а все почалося з твого повідомлення "привіт) ". я не знаю як би склався цей вечір якби не твої слова. все було б банально я б виключіла нетбук поклала його на стільчик, попила б води наніч і лягла б спати. а завдяки тобі за цей вечір я побачила очевидне, що я люблю тебе. да, мене настільки переповнюють емоції, що я не можу писати гарними словами, чи видумувати гарні вислови..в моїх повідомленнях було купа помилок через те, що трусилися рукі. я плакала як маленька дівчинка..я просто не могла повірити своєму щастю. надіюсь після завтрашнього дня у почну знову жити, а не існувати, почнеться повноцінне життя. ти моє повітря, ти моє все. і знаєш, я стану для тебе ким завгодно, аби лише бути поруч, допомагати тобі. хочу бути близькою тобі, знати про тебе все. наше різдво, 9 поверх, турнікі, наші перепискі два чи три рокі тому коли писали один одному "лю", але ці слова були настількі незначні. зараз я хочу чути твій голос, бачити твої очі і відчувати твої неповторні губи. я не хочу більше шукати тобі заміни, як ти сказав "я хочу оригіналу". так отримай його. хочу бути поряд, просто обійнявши тебе. здається коли побачу тебе, задушу просто. на цей раз я не дозволю тобі піти..і прошу, не відпускай мене, тримай.

ти чекаєш вічність. а твоя вічність закінчується завтра, о 17:26.закінчується дрібницею не приходом весни, не дописаним повідомленням, не договореною розмовою. скільки несказаних слів є у кожного, як і б могли змінити усе наше життя. нас тримають лише сумніви, ми боїмося почути відмову, знаючи що мала йморівність отримати взаємне відношення. потім хтось інший буде вдихати твої слова, хтось інший буде дихати твоїм солодким кисенем, буде пити п*яний аромат повітря у твоїй кімнаті. прийде інша, яка з часом буде знати скільки сипати цукру у чай, який ти любиш. яка запам"ятає аромат твоїх парфумів. та яка буде щовечора купувати твій улюблений сік. головне що моя така обіцяна вічність закінчилася. простими не постійними відносинами. де?де вони зараз? всі твої слова? тепер ти даруєш їх їй? а згодом вони набридають, ти знаєш?

провітри свою кімнату, щоб не залишилось спогадів про мене. хоча я повернусь, неодмінно.в твоїх снах, твоїх думках.в грудях грудень. а надворі здається весна. місяць здається уже як.а у мене ще з кінця літа у душі холод. ми самі створюємо погоду, хтось радіє дощу, а хтось і носа свого під час дощу не висуне на вулицю.

а давай закінчимо так, стаканом крепкого алкоголю, щирою розмовою увечері. будемо такими не залежними ні від кого, відключимо телефони та закриємо двері на замки. почнемо все спочатку і закінчимо знову тією ж історією. замкнуте коло, прошу не розмикай його.

не існуй! ЖИВИ

ти обіцяв золоті гори та палке кохання, але все ж я отримала змішені ребра від шаленого серцебиття і відчула холод твоєї шкіри. знаєш, не обіцяй більше того чого не виконаєш. і роби те, чого не обіцяв. ще вчора я була впевнена в своєму майбутньому, а сьогодні маю лише душевний холод всередині. іноді здається що не вистачить сил зробити останній подих, останній ривок…просто для того щоб забути тебе. а тепер нічого не зміниш. ось воно, те чого я заслуговую і дивно чому, але і цьому я рада. а що ж потрібно радіти кожному дню, як останньому. ще вчора ти був щасливий і мав усе: друзів, кохану людину, здорових батьків та освіту..а вже сьогодні ти безробітний овоч. такий нінащо не здатний. залишається одне.. пливсти за течією, а ми звикли опускати руки після першої ж спроби. так чому б і ні.навіщо видумали наполегливість якщо можна просто залишити все як є. хочеш більшого? роби для цього щось. будь шаленим! признайся в коханні людині без якої життя не уявляєш, скажи друзям, що цінуєш їх, а батькам подякуй..за себе, за життя яке вони тобі дали. а що я..я говорю і сама не виконую своїх слів..той до кого я не рівно дихаю ніколи не дізнається про це, люди яким я довіряю, я в житті не назву друзями..ну а батьки..я не подякую їм, а буду вимагати чергової обнови. в нас дуже змінилися життєві цінності.. те що потрібно берегти ми самі ж викидуємо в смітник. дорогим нам людям говоримо необдуманні речі, а навіщо ж. думати будемо вже потім, коли вже втнемо дурницю

Здається, що ти вже не маленька дівчинка. Постійно говориш собі «я сильна, неможна плакати через такі дрібниці, зі всіма буває, переживу якось». Але якщо постійно так казати, усе те, що ти вважала дурницею накопичується у одну велику кучу, твоє серце переповнене і все це виливається у твоєму настрої та стані душі. Так хочеться випустити усю цю накопичену за довгий час біль. Не потрібно накручувати себе даремно. Не потрібно тримати весь біль у собі. Це ще важче, набагато.

Катя Возняк

Так легко что-то разрушать.И тебе не важно сколько времени это создавалось, сколько сил было потрачено, чтобы все получилось. Тебе плевать, у тебя просто нет настроения и ты хочешь испортить его еще кому-то. Не имеет значения близкий ли тебе этот человек. Хочется и все. И в то же время не приятно когда кто-то рушит что-то твое. То чего ты так долго ждал…чего так долго добивался и вдруг…приходит другой, совсем незнакомый тебе человек все ломает несмотря ни на что.Плевать на твои чуства..это игрушка..да, всего лишь.Ему не интересно какую боль ты переживешь после этого..сколько слез будет пролито..и пусть.Каждый хочет счастья и каждый будет за него бороться.И ты будешь.А когда у тебя отбирают то счастье, такое ощущение что отобрали часть тебя…что-то родное.Без которого ни как. вот тогда истерика.Тебе так плохо что даже не знаешь что делать.Стандарт