ти обіцяв золоті гори та палке кохання, але все ж я отримала змішені ребра від шаленого серцебиття і відчула холод твоєї шкіри. знаєш, не обіцяй більше того чого не виконаєш. і роби те, чого не обіцяв. ще вчора я була впевнена в своєму майбутньому, а сьогодні маю лише душевний холод всередині. іноді здається що не вистачить сил зробити останній подих, останній ривок…просто для того щоб забути тебе. а тепер нічого не зміниш. ось воно, те чого я заслуговую і дивно чому, але і цьому я рада. а що ж потрібно радіти кожному дню, як останньому. ще вчора ти був щасливий і мав усе: друзів, кохану людину, здорових батьків та освіту..а вже сьогодні ти безробітний овоч. такий нінащо не здатний. залишається одне.. пливсти за течією, а ми звикли опускати руки після першої ж спроби. так чому б і ні.навіщо видумали наполегливість якщо можна просто залишити все як є. хочеш більшого? роби для цього щось. будь шаленим! признайся в коханні людині без якої життя не уявляєш, скажи друзям, що цінуєш їх, а батькам подякуй..за себе, за життя яке вони тобі дали. а що я..я говорю і сама не виконую своїх слів..той до кого я не рівно дихаю ніколи не дізнається про це, люди яким я довіряю, я в житті не назву друзями..ну а батьки..я не подякую їм, а буду вимагати чергової обнови. в нас дуже змінилися життєві цінності.. те що потрібно берегти ми самі ж викидуємо в смітник. дорогим нам людям говоримо необдуманні речі, а навіщо ж. думати будемо вже потім, коли вже втнемо дурницю