І ось настав той день, якого я старалась уникнути всі 10 місяців. І здавалось що до нього ще так багато часу, що буде час насолодитися один одним. А всі ці місяці пролетіли як тиждень..і зараз дійсно хочеться лише одного, щоб він залишився поряд..найбільше лякало те, що в певні важливі для мене моменти йоого поряд не буде. ми будемо спілкуватися в скайпі, так і по телефону..але нічого більшого.. останні дні якось не можливо ні мені, ні йому стримати сльози..ми не будемо бачитись 3 тижні. а я ще люблю подобивати себе піснями, щоб ставало ще гірше. я навіть не уявляю як буду без свого хлопчика..бо крім нього в мене немає нікого..взагалі.. і толком надовго він приїде лише зимою, іто на якийсь місяць, який пролетить як день. скоріше б пройшли ці два роки..і якщо в нас як і зараз буде все добре, то я переїду до нього..

відстань це, мабуть, найгірше, що може бути