ne_vona_25+
Мы выживем, пока у нас есть наши души.
Мы выживем, пока у нас есть наши души.
я себе так давно не відчувала. дуже дивний стан коли всі органи не на місцях. дивна невизначеність яка не дає спокійно жити.
незнаю зосім що робити. відчуття що все всередині переломане.
хочеться душу на чистку віддати. можливо їй стало б краще.
і все так як пару місяць назад….
не вистачало, і воно мене наздогнало, краще б наздогнало на тривалий період часу
так став мені лайкі хоч інколи, я так буду знати що ти хоч інколи мене згадуєш.звичайно розумію, що між нами нічого не можливо, але так душі спокійніше.
їй просто хочеться твоєї турботи, ну так як завжди, ти ж знаєш все про наші зустрічі та стосунки.
Завжди бери реванш, якщо дають.
Тиша в кімнаті, наче зашморг на шиї,
який так і кортить в істериці зірвати.
Спогади наскрізь душу болем прошиють,
щоб ти не міг ворухнутись, щоб у свідомості,
мов виливався лавою думок збентежений кратер.
Краплі розбиваються об дно рукомийника,
протяг підносить руками скуйовджену сонцем фіранку.
Ти б начхав на все,
тільки непосильно важко вдавати відсутність поранень,
коли вони не від пострілів, а від слів, що кислотою плоть виїли.
Дай спокій легеням, зупинись на одному з недопалків.
Сьогодні й без вогню диму надто багато.
Є такі рішення у житті, які відрізають можливість повернення.
Проте, їх неодмінно треба приймати.
/Л.Вишневська
Лимонну, посмішку дістату можу,
хоч зараз, хоч у мить.
Та вона кисла, я боюсь не зможу,
лимон в моїй душі щемить.
Воюю досі з тим кислотним домом,
ще солі хтось до нього підсипа.
Добий мене оцим останнім грамом,
вже ледь і так до світу прилипа.
/Оля Жук
— М'якше, -
прошу я, -
м'якше.
- Навіщо? -
відповідаєш ти, -
адже слово
БРЕХНЯ
і так пишеться
з з пом'якшенням.
коли людина ламається, вона розсипається на сотні пазлів.
звичайно, її можна зібрати, склеїти скотчем і повісити в рамку на стіну, як було раніше.
але, підійшовши ближче, ти завжди зможеш побачити шви - місця, де пазли сходяться.
їх не заклеїш клеєм і не заліпити скотчем.
вони завжди будуть нагадувати, що людина щось пережила
і ніколи вже не буде колишньою.
будь ласка, Боже, ну можна я буду на цьому концерті. я ж не хочу неможливого, ну будь ласка я тебе благаю.
мені ж не так багато треба для щастя, але якщо я буду там в Львові 30 числа на концерті це справді буде найщасливіший день осені.
схрещую пальці і прошу тільки про одне.
будь ласка. я хочу його бачити
будь ласка
а всежтаки тіло та душа ще досі відчувають, правду кажуть про те, що все забути неможливо, нереально просто.
а ще досі слід на шкірі болить.
дурна звичка ввечері повертатия до чогось, на ту ж паралель знову.
дивна річ ця наша пам'ять
згадалась пісня і слово з минулого. мурахами шкіра миттєво вкрилася. не люблю коли воно мене наздоганяє. боляче стає- пам'ять нити починає.
Не треба більше спогадів…Мовчи!
Хай за плечима стогне й плаче вітер,
допомогти не може він нічим,
що в нашому саду вмирають квіти.
Не воруши той день, коли ти йшов,
в думках перебираючи причини…
У тім, що вічна пам"ять, не любов,
повір, на цій землі ніхто не винен.
Ти ще у снах повернешся колись
на стежку, що любов"ю кровоточить,
якщо мене там стрінеш - відвернись,
не дай Господь - заглЯнути ув очі.
Не треба…Ти вже в іншому саду.
Настане день - вона віднАйде зілля,
і ти, сп"янівши, в мить забудеш ту,
котру колись любив до божевілля.
Її рука розділить, роздвоЇть
цей світ на дві окремі половини,
щоб обійти ту невблаганну мить,
коли пересікаються стежини.
Ти все забудь…Одне лиш пам"ятай:
у тім саду, де виросли нам крила -
безповоротно втратив ти свій рай,
в якому я до сліз тебе любила.
(с) Надя Ковалюк
я буду учить английский до тех пор, пока он не станет идеальным!
Самые популярные посты