Світ навиворіт

скільки творчих людей сидить офісними щурами, тонучи посеред документів..скільки щурів видають себе за творчих людей, тонучи в славі

9 травня.. День перемоги.. Зазвичай перед цим днем всі в своїх Блогах, твітерах і статусах в вк пишуть: "Спасибо деду за победу"… це звісно добре, але всі забувають про бабусь… адже ніхто з них, не сидів склавши руки.. хтось був медсестрою, хтось так само стріляв в ворогів, а хтось був льотчицею.. але всі чомусь думають, що бабусі сиділи в дома і просто чекали дідусів з війни.. я нічого немаю проти дідусів, вони дійсно багато чого пережили і я пишаюсь цим, просто інколи стає шкода бабусь, які нічим не гірші… просто всі про них забувають.. підійдіть зараз до бабусь і спитайте про війну.. вони вам розкажуть скільки всього було в їхньому житті… і будуть плакати, а з ними плакати будете й ви…. Не забувайте про наших рідних бабусь і дідусів.. і згадуйте про них не лише 9 травня, а кожного дня…

Твій дотик губ, пробуджує в мені вулкан.

Люди приходять у твоє життя і так само йдуть з нього …не потрібно робити трагедії з того що було повинно відбутись…не твоє значить не твоє…так… можливо і боляче…але нав’язуватись до людини якій ти байдужий просто безглуздо

Вона була хорошою і гарною дівчиною… В неї було довге русяве волосся та карі, карі очі… Коли він дивився на неї, то одразу тонув в її погляді… Вона любила життя.. лоюбила його навіть тоді коли воно підносило далеко не приємні сюрпризи… Посміхалась навіть ворогам… І в цьому був її плюс.. Якщо закохувалась, то щиро і на довго, хоча всі її хлопці розбивали їй серце.. Не могла вона знайти собі ідеального.. Так як всі сиділа в різних соціальниз мережах… читала різні цитати та книжки.. Найбільше вона любила Ірену Карпу… В неї співпадали з нею погляди на життя… Писала книнги, які тупо зберігала в коробці під ліжком.. Любила хлопця, який не розумів її.. від цього вона страждала та пила алкоголь… Вона не давала підстав для ревнощів, хоча всі ревнували її.. Вона любила говорити що її фігура не ідельна, але всі її переконували в протележному.. Вона любила дах свого будинку… Там ця дівчина віддалялася від всіх і просто мріяла… Її посмішка зводила хлопців з розуму.. Все ніби добре, але щасття не було… не було людей які ладні були ввідати за неї своє життя… Так і вирішила вона присв*ятити своє життя книгам та прозам.. лише в них вона почувала себе комусь потрібною… потрібною тим, хто находить себе в цих, ніби подібних до їхнього життя історіях..

стільки в нас залишилось часу на щастя?..мене давно хвилює це питання..я відчуваю себе наївною романтичною дівчинкою, яка вперше за все життя закохалася по вуха..хоча..можливо так і є..та й впринципі, може і не вперше?..а лід тане, торкаючись вогню..так і я тону в Тобі

Марк Твен казав, якщо пишиш - пиши… але якщо через 3 роки, це не принесе тобі ніяких грошей, кидай цю справу..

аха походу мені треба зав*язувати з цим

колись я буду щаслива.. колись ми всі будемо щасливі.. будемо мати кохану людину, дітей…будинок.. посадимо дерева.. одним словом сім*ю матимемо(в цьому і заключається щастя). . а зараз вік такий.. переживати через не щасливе кохання… паритись із-за навчання… сваритись з батьками… забивати голову дурницями.. і чекати те "колись".. просто сидіти тупо в інтернеті і чекати, коли ж те щасття в двері постукає, навіть не так… якщо постукає, то треба ж підірвати свій жирний зад від стільця і піти двері відкрити… краще щоб "Бац" і от вона сім*я, сидить за твоєю спиною, а ти далі весь в моніторі… не розуміють зараз люди, що щастя роками будується.. і не треба сидіти склавши руки, а робити щось для того..але всім так лінь.. краще сказати "ай якось воно буде"… і дійсно буде, але Якось.. а не хочеться Якось.. хочеться як найкраще…

ці вечора..які не мають жодного змісту..коли ти ні про що не думаєш..сидиш в теплому светрі, який тобі зв'язала бабуся, за чашкою гарячого чорного чаю..а на вулиці падає сніг..люди кудись поспішають..а тобі всеодно..ти сидиш в теплі та затишку..дивишся фільм або черговий серіал..чи можливо читаєш книгу..одним словом - неважливо..тобі нікуди поспішати, в тебе нема важливих справ..ніхто не заважає, не розповідає про свої проблеми та турботи..мені здається такі вечори не мають ціни.

і ти чекаєш..так..це все, що тобі залишається..чекати..тому, що ти немаєш сил розсікти моря..немаєш сил розсікти небо..а до твоїх ніг прибиває морську піну сива хвиля..світ так же само схожий на затертий до дір хронометраж..але ти чекаєш..ти готова все за нього віддати..і віддаш

Вас ніколи не лякало слово - пізно?..як на мене, то воно ще сильніше, ніж слово - ніколи..ніколи - означає що шансів просто немає, а от пізно означає, що свій шанс ти вже пропустив

чесно кажучи, жінкам правда не дуже то й потрібна..для них завжди важливі тільки їхні почуття

в моїх персонажах всі люди побачуть себе..хоча я писала про нас..всі думають - це про них..

Сиджу і згадую минуле… саме чудове минуле, мого нікчемного життя.. коли поруч були найдорожчі люди.. коли один за одно горою стояли.. одна компанія- одна сім*я.. весело було.. аха. . перше кохання.. перший поцілунок.. і нехай це був звичайний проміжок часу, але я запам*ятаю його назавжди.. і я впевнена, що ви всі теж все пам*ятаєте.. просто не говорите про це.. а є вечори, які накривають хвилею цих теплих спогадів.. і на лиці з*являється посмішка.. щира посмішка.. дякую вам, мої любі, за це чудове минуле..

спочатку ти говориш багато зайвого, а потім жалієшся, що в могилі холодно