Світ навиворіт

Напевно у кожного з нас є "та сама пісня"… саме така яка нагудує все.. всі почуття та біль…коли її слухаєш мурашкі по шкірі… дивно, що ти її слухаєш тільки тоді, коли тобі погано..

Стомлена..Вимушена…Спустошена..

і зовсім я не сильна.. розклеююсь як стара, пошарпана книга

мимо мене пройшла мила парочка..вони тримались за руки, жартували та сміялись на всю вулицю.. коли я дивлюсь на пари типу цієї, я згадую нас.. таких же закоханих, веселих і дурних..наші прогулянки по парку… як сиділи в ночі на даху дев*ятиповерхівки та дивились на зорі.. аха як спали в електричці.. стомлені такі..але це в минулому.. в самому чудовому минулому..мені було так добре з тобою.. і хай в тому, що ми розійшлись немає нашої вини, але я б спробувала знову.. не все з початку, а з того де зупинились.. тільки дай знати, що це тобі потрібно..

прокинься!..скільки раз ти наступатимеш на ті ж граблі?..він не для тебе..Боже мій, тільки він з'являється на горизонті - ти перетворюєшся в жалюгідне немічне створіння…а більше за все, мене бісить те, що кожен раз ти готова почати все спочатку

брaти зaвжди якісь трохи недолугі й пригaльмовaні, нaроджені для того, щоби зa них було соромно перед подругaми.

Все буде добре.. а скільки разів ви чули цю фразу.? фразу сповнену фальші і огиди.. коли вам хуйово, то в любому випадку ви чуєте - Все буде добре.. і можливо Все було б добре, якби ви не чули цю фразу триста тисяч сто один раз.. звісно колись там Все буде добре, а зараз що? до дупи оце ваше бла-бла-бла, яке вже давно звучить не щиро, коли в душу песик насрав…краще підійми свою дупу і поможи не словом, а ділом.. а то тільки й вмієте казати, що Все буде добре

я так заздрю, тобі, ти кожен день усміхнений…але ж ти теж щось відчуваєш, і вміло приховуєш.нажаль я так не вмію.

а коли ви востаннє писали листа..? не електронного, а справжнього..паперового.. коли востаннє його отримували?.. ми забуваємо, що таке писати листи.. і це зовсім не круто.. коли пишеш лист, ти бачиш в кого який почерк.. пишеш не про банальне "привіт, що робиш?", а дійсно про історію твого цікавого життя.. вічуваєш аромат чиїхось парфумів.. з нетерпінням чекаєш все нового і нового листа.. і це захоплює.. а зараз не цікаво.. електронні листи..смс.. та повідомлення в різних соц.мережах.. люди втрачають останні краплі романтизму.. і це засмучує найбільше, а не скільки депутатів буде у Верховній Раді..

я вже не можу дочекатися коли ми перестанемо вийобуватись і будемо разом… не буде Ти і Я… буде одне Ми

Різка мелодія мобільного, потривожила мої сни… В моїй голові, яка ще бачила 10 сон, була тільки одна думка:"що за наволоч телефонує так рано?"…Моя рука потянулась за телефоном, і я не відкриваючи очі натиснула зелену кнопку та промовила тільки "угу".. І тут "спиш?".. твій ніжний голос розбудив мої мізки.. і я відразу відповіла ні.. Звісно, який там в дупу сон, якщо ти дзвониш.. Він звісно все зрозумів, і вибачився.. Нічого особливого не сказав, але кожне його слово, один із моїх тараканів у голові, записав на пейджер.. І далі ніякого сну… я натягую на свої "худі" ноги пошарпані джинси, далі джемпер та кросівки найк і йду гуляти з ним.. на щось надіюсь, наївна дурепа.. де ж там мені допетрати, що я вже давно нікому не потрібна.. але надія помирає останньою.. в мене вона вже присмерті…

в такі холодні вечори, як сьогодні, рятує тільки гарячий глінтвейн та твої обійми…але тебе немає поряд, тільки глінтвейн.. ноутбук, тепла ковдра і рідний блог… ось моя компанія на вечір… все ніби добре, але чогось не вистачає.. не вистачає спілкування з тобою… а ти десь далеко… в тебе своя компанія.. свої плани на вечір, в яких мене явно немає.. і саме жахливо, це те, що я навіть не можу нічого зробити… я просто тобі не потрібна… і все.. такий от сумний кінець..

це жахливо.. дуже жахливо, коли тобі освідчують в коханні. .розповідають про свої почуття… відкривають душу.. а ти не можеш відповісти взаємністю... і ти чудово знаєш, що зараз в цій душі закоханої людинки руйнується весь його світ..і ти нічого не взмозі зробити..ти просто його не любиш

Твоє розуміння і любов мені, як бальзам на душу..мабуть, у нас спільні вени чи спорідненні душі..і якщо ми не будемо разом, а через роки зустрінемось знову..не жаліючи свого обличчя, плачучи, я впаду на коліна перед Тобою

вибачте за помилки в прозах.. пишу дуже швидко, інколи просто не вистачає часу перевіряти