І все буде добре)

Уявіть собі дифузію нашої підсвідомості. І тепер головне питання: «Що візьме гору? Розум чи почуття. Раціональний світ чи ірраціональний?» Уявімо, що концентрація усього нашого єства буде спрямована на сумлінні роздуми життя, без будь-яких емоцій. Ми правильні, обмежені, раціональні, ми куб, ми фальш. Не можна говорити про раціональність у повній її величі. Саме тому, світ у певній мірі таки ірраціональний, люди ірраціональні. Наша свідомість повністю стає самостійною частиною нас самих. Не дослухається до наших бажань, чинить так як вигідно їй. Найогидніший прояв щастя чи суму керує усім, захоплюючи у полон розум, і все, що ним керує у такий же куб, яким ми є самі. Ми пішки наших почуттів, ми їх раби, навіть неусвідомлені, залежні, неіснуючі. Ситуації управляють нашими діями, нашими думками, нашими словами. Дійсність поза дійсністю. Один світ всередині іншого-заобрійного. Я стою посеред кімнати. Піднімаю руку вгору. Посміхаюся. Але насправді моє тіло непорушно стоїть без усілякої міміки на обличчі. Дивне відчуття, коли ти робиш крок, але стоїш на місці, бачиш світло, яке проникає у кожну клітину твого мертвого тіла, але очі в тебе заплющені. Ти думаєш: «Це я?» Емоції вирують у тобі, як ніби тільки що хтось ввів тобі 5 кубиків адреналіну. Тобі хочеться бігти, кричати, але ти не можеш. Всередині шок. Ще трішки і нерви здадуть повністю. Ти думаєш, що впадеш, але це ілюзія. Ти так і будеш стояти непорушно, водночас, відчуваючи як кров тече по твоїм венам. Динаміки твоєї душі на всю увімкнули трек. Нехай це буде Drowning pool. Тобі подобається така музика. Ти отримуєш нестерпний кайф від почутого і шок від несприйняття дійсності йде позаду нижче на 3 сходинки. Наступний трек, який невластивий твоєму внутрішньому світу заставляє тебе відчути не менш захопливі емоції.Це дивно але і по-новому. Ти впадаєш в транс, взагалі не реагуєш на зовнішній світ. Тоді глибоко байдуже на все, на людей, на речі, на світ. Пропливає думка «я мізантроп?» Але ти не фільтруєш її. Вона прослизує крізь пори твого тендітного тільця так і не досягнувши точки прибуття. Ти звикаєш до стану у якому перебуваєш. Приймаєш це як належне, нормальне. І в цей момент нарешті по-справньому розплющуєш очі. Усе що в тебе є - незрозумілий вираз лиця. Думок немає.Ти-пустота.Чи ж океан з бурхливими хвилями очікування чогось незалежно-нового. Для себе я океан який потрібно негано заповнити. Серце ось-ось вискочить із грудей і побіжить в магазин за додатковою порцією алкоголю чи…?

Lola Alpha(я) part 2

Що нам лишається робити тоді, коли перед очима безодня, коли ти частково в певному астралі, не керуєш своїми вчинами, навіть думками…Фіксація дйсності. Але чи справді увідомлюєш як відбувається цей процес.? Ти отрмуєш інформацію навколишньої дійсності з тими ідеалами і нелогічностясми, але аж ніяк не можеш пояснити, яким чином відбувається гетерохронність нашого сприйняття.Вроджена гетерохронність?Психічне відхилення?Ні! Якимось чином вона набуває характеру миттєвості. Можливо насправді це просто ілюзія дійсності? Хибне сприйняття, критичність побаченого, пік.Ті ж самі признаки. Ми диференціюємо все що нас оточує. Поділяємо і поділяємо допоки вже немає що ділити. В цей момент ейфорія, яка керувала нашим підсвідомим, була ним, поступово займає другу планку того, що ми вважаємо ідеально пропорційним, ідеальнно правильним. Після нашої втутрішньої задоволеністі, яка надавала побутовим речам ознак живого (іноді навіть персоніфікуючи їх) ми попадаємо зі стану ейфорії в стан аффекту. Що тільки що відбулося? …Процес ідентифікації. Реальність чи ж сон; стан навіювання якимись силами на настільки високому, навіть недосяжному психічному рівні; думка ніби тілом курувала інша особа; дурге Я? Яке прокидається, коли наша дійсна втурішня проекція попадає у прозорий циліндр, вихід Із якого допустимий тільки у тому випадку, коли те підсвідоме, заорбійне друге я не наситьться усією прекрасністю теперішнього стану. Вихід. Критичний стан або ж полегшення.

Lola Alpha(я)

колись я дещо мала….але була дурна і не цінувала того..приницпі може і цінувала….але була заклопотана тим, що вона зможе відібрати найдорожче….зараз я розумію, що це цілковитий абсурд, але це я вже втратила….і не поверну точно.

я теперь без труда грусть меняю на смех,
я теперь не держу проходящее мимо:
ты просил меня стать самой сильной из всех -
так любуйся, на сколько я неуязвима!

я теперь не сижу в тишине гробовой,
не впадаю в тоску, не впадаю в немилость:
ты просил меня брать все от жизни с лихвой -
так смотри же, как много во мне накопилось!

но, что лучше всего: я умею любить -
так умею любить, что другим и не снилось!

ты учил меня лгать и учил меня жить -
так гордись наконец: я всему научилась!

Абсолютно ні про що не жалію…..можливо так і треба…бути впевненим у своїх діях….і дивитися у майбутнє….як писала вже…що має статися - станеться…обов'язково……..тому.ЧАСТИНА ДРУГА….ЮНІСТЬ.

цікаво…не знаю чому..але я чомусь упевнена, що ніколи не стану частинкою цілого….я є і буду…..але не тою, ким для себе здаюся…я впевнена, що ніколи ти не подзвониш просто так…щоб дізнатися як справи, або ж зайти, щоб поговорити…ніколи ти не подзвониш навіть, щоб приєднатися до обраних тобою людей….хоча б здавалося..я частинка того….хе…і тут я навіть не можу дати відповідь Собі на запитання…звісно у кожного є важливі люди…у когось 1 у когось 10…..і саме ця різниця (з одного боку здається мала..але насправді така велика) вирішує навіть те, що ти не можеш вислухати людину, яка колись навіть була тобі дорога….я розумію, що у кожного своя дорога…інколи вона перехрещується…а інколи просто йде паралельно….тому може просто треба плисти за течією.?а там будь що буде.) ТІ ЛЮДИ, ЯКІ МАЮТЬ І ХОЧУТЬ БУТИ З ТОБОЮ, ВОНИ І БУДУТЬ, НЕЗВАЖАЮЧИ НІ НА ЩО……а якщо і вправду так.?

та сумно тоді коли ти ніби любиш людей.а вони навіть не згадують по твоє існування….коли усі в курсі, а ти як біла ворона…..принципі я так і думала, що частинкою того я не стану..ба навіть привіт часто не можу почути…але початок був такий хороший…думала клас…найшла того. .навіть тих з ким можна побіситися..поговорити…поплакатися….можливо то помилка….я завжди помиляюся у житті….чомусь якась наївна…і знаючи то все одно роблю помилки…життя нічого не навчило.

це просто жах, що робиться в нашій країні….люди самі штурмують….страйкують…а владі насрать….Правду кажуть..держави немає вже тоді коли свої б'ють своїх…!!а коли коли беркут б'є до неможливості кожного на шляху….навіть жінок і дітей…то якими тваринами це треба бути..??

Львів то просто прекрасно) я обожнюю то місто.обожнюю тих людей…..коли ти йдеш по вулиці, а тобі просто посміхаються….та атмосфера просто заворожує..і ти впевнений і знаєш шо та усмішка щира…і радієш з того….ось іду я з коханим за руку….слухаю шикарну музику яка рубає на всі колонки і радію життю.) таких днів буває мало.але, на щастя, вони все-таки є) то зігріває…..коли заходжу в кав'ярню…. мене пронизує запах неймовірної.піджареної.справжньої кави…коли я просто стою і прагну ввібрати весь той аромат) …..згадалася мені відразу пісенька Братів Гадюкіних…рооксоляна…стара кав'ярня в центрі львова…..а ця каваа….яку я хотіла пити і пити…гірка…з прянощами…і ніжний поцілунок.який втілює надію..і любов…і забуваєш про всі проблеми які коли-небудь були.)
Хотіла б бути з тобою довго-довго..) ходити бо малентким вуличкам.між різнокольорових будинків….посміхатися людям так само як і мені посміхаються..і цим піднімати настрій…адже знаю що то таке). і цінувати кожну хвилину свого життя.адже дома якось у мене це не виходить… ніяк не виходить…сумно.
я люблю тебе Львів.)