Это просто Вьюи блог

І так трапилось зі мною. Йому напевно вже за 35 а мені тільки 20. Він прекрасний і напевно досить відомий музикант в Польщі. а я перелякана і досить наївна студентка в якої все в середині перевертається від його голосу тільки. І ти береш його додаєш в друзі в соціальній мережі щоб бути однією з тисяч? Господи яка ж ти наївна. І ти ж напевно думаєш шо він тебе замітив, оскільки додавши скинув тобі смайл, і ти ж знову вражаєш своєю наївністю переписувавшись з ним. Зрозумій ті декілька повідомлень нічого не значать для нього ти просто одна з тисячі. Ну коли ж ти вже подорослішаєш в цьому житті коли ти що небуть почнеш робити, те що буде приносити користь, а не тільки якісь не зрозумілі надії і мрії. Дорослішай. Вже давно пора. І може через скількісь років ти зустрінеш такого ж чоловіка, або він вже довгі роки буде поряд але тільки через років 15 ти зрозуєш і впізнаєш те що так сподобалось тобі тоді в тому досить незвичайному чоловіку, так не схожому на всіх… someone like you.

і на цій ліричній ноті все закінчилось.

я навіть не знаю як це все назвати і що сказати.

це просто кінець.

кінець нам..нас більше не існує.

прощавай.

ну що ж, ось і відсвяткували…

фото з минулого під нашу пісню…

кращого напевно придумати не можна було..

для хуйового настрою на пів року…

За любов
Яка була
Хоч і помідори зав'яли.

просто мало і просто не вистачає.

напевно не було так мало коли я була за сотнікілометрів від тебе, просто напевно тоді я змирилась з тим що ти не можиш бути поряд коли мені захочеться я просто напевно привикла жити без тебе чи що.

а зараз коли ти так близько мені тебе так не вистачає як ніколи, ти просто став моєю необхідністю, але мене лякає те що я тобі не є така потрібна. ТОБІ ПРОСО НЕ МАЄ ЧАСУ СУМУВАТИ, ти проводиш весело час з друзями і тобі просто не до мене….а жаль дійсно жаль.

отак пишу шо думаю записую думки і напевно перечитавши їх мені стане страшно, страшно від того що я пойму що полюбила, ДА ПОЛЮБИЛА!

і це дійсно дуже страшно, просто серце виривається, просто я розумію що все що було тієї зими може повторитись і я цього так не хочю…

з тобою я хочю змініти сценарій всіх своїх стосунків, з тобою я хочу бути щасливою і просто бути з тобою…БУТИ…розумієш?

Был, вроде, март. И, кажется, шёл снег.
Они сидели на полу в прихожей.
И человека слушал человек -
Случайно встреченный на улице прохожий.

Стемнело уж, им был не нужен свет -
Слова в потёмках сыпать, как песчинки.
И рядом горкой фантики конфет,
Ведь шоколад, как правда, чуть с горчинкой.

А разговоры – как не долог век,
Как времени дано на счастье мало,
Как человека помнит человек,
Хотя пора забыть инициалы…

До самого утра – душа к душе,
Глаза в глаза, две крепко сжав ладони.
Они ютились в псевдо-шалаше,
Пустых обид на этот мир не помня.

И каждый тайный был открыт отсек.
Но об одном не сказано ни слова -
Как человека любит человек,
Как в эту ночь они влюбились. Снова.

але блять зараз я не хочю бачіти тебе і чюти!

безсердечна ти тварина!

як би я хотіла опинитися зараз біля тебе і так добраче тебе відлупасити кулакати по всьо чому тільки можна!

як же я знову без тебе.

хто тепер бути обіймати мене вночі і легенько цілувати в плече.

хто тепер зтягне мене з ліжка так жорстого і з любов'ю коли мені буде лінь вставати.

і кому я по десять раз на день буду задавати одне і теж питання "ти дурак?"

ти тільки поїхав, а я вже сумую.

а давай ти будеш приїжати по частіше?

прощаться - одна из самых сложных вещей в жизни.

мені тебе так не вистачає, кожного вечора коли лунає дзвінок тата мені так не хочеться повертатися додому, я хочу бути з тобою завжди кожну хвилину кожну годину і навіть секунду, а коли я розумію що залишилось 4 дні мені хочеться провалитись крізь землю.

що я буду без тебе робити?

Любимый человек – не тот, кого ты искал и нашел, а тот, в кого ты влюбляешься, совершенно неожиданно.

А може все ж таки ти скажиш, бо зрозумій часу немає і я знаю що будем жаліти ти і я, і будем сумувати і буде нам дуже кепсько повір. Здається, що ще ніколи не було так часу як зараз, до біса мало, кожна година на вагу золота, наберись ти тої смілості і скажи бо я вже так не можу.