земля продовжує крутиться.

Интернет, он не сближает. Это скопление одиночества. Мы вроде вместе, но каждый один. Иллюзия общения, иллюзия дружбы, иллюзия жизни…

— Ти віриш в кохання?
- Хм… Колись на світі жила дівчинка, вона вірила людям, посміхалась прохожим, в ній було стільки сонця і жаги до життя, що кожен міг позаздрити їй. Та одного літнього вечора в її життя увірвалось кохання, яке принесло їй біль… Час йшов рік, а потім другий. Біль пройняв кожну клітинку її організму, пробрався в кожний куточок її світлої душі… Час йшов. Вона не витримала і зникла під маскою цинічності, скепсису і егоїзму. Зникла, щоб більше не страждати. Чи вірю я в кохання? Вірю. Але якщо ще раз його переживу, то від диявола буду відрізнятися лише тим, що не маю рогів і копит.

вже яку ніч без твого "​​на добраніч "
мені все зрозуміло,
але якось боляче дуже

Я не скажу тебе, что значит дружба,
Мне кажется, слова излишни тут.
Ты лишь спроси меня о том, что тебе нужно,
И я приду, когда другие не придут…

Знаєте, як перевірити чи дорогі ви людині?Просто образитись на пару хвилин.Людина, якій ви небайдужі знайде любі виправдання своїм неіснуючим помилкам.

колись ти прокинешся вранці і зрозумієш: все налагодилося. можливо це трапиться завтра або через рік, але такий ранок обов'язково настане. ти подивишся у вікно і тобі буде здаватися, що тобі легше дихається. Зараз здається, що все зруйновано і здається, що стоїш на руїнах свого життя. знайома ситуація. але повір, все налагодиться. банальна фраза, чи не так? і тим не менш, так і буде. просто одного разу серце перестане рвати себе на частини, біль стихне, руки перестануть тремтіти і ти зрозумієш, що все проходить. повір - це теж пройде. обов'язково.

поруч знову руки не тих, а в області ребер ламає від холоду.
мені, правда, краще думати, що це не метелики в животі, а відчуття голоду.

Навіть і говорити нічого не хочеться,
і нічого не хочеться
писати
коли усе так сильно всередині скручує
до болю в горлі
до кольок
у шлунку
до запалення
сльозових
протоків.

Ніхто й ніколи не буде любити тебе так сильно як твій батько.
Ніхто не пробачить твої промахи крім нього.
Ніхто так не заспокоїть, та не підніме настрій як він.
Він неповторний, один такий найкращий.
Ти ж його донечка.

Здається, ночами ми стаємо іншими, частіше говоримо правду і думаємо про вічне. Ночами ми трохи стаємо старшими, серйознішими. Я люблю спілкуватися з людьми саме вночі, знаходити в них те, що вдень вони ретельно приховують.

"Я очень рекомендую это каждому молодому человеку — уехать из того места, где ты провел начало своей жизни. Дело в том, что ты тем самым создаешь себя как бы заново, и никого нет рядом, кто мог бы напомнить тебе, кто ты есть. Никто тебя не знает, и ты можешь принять решение, кем быть, каким быть в этой новой среде. Ты всегда можешь вернуться. Я вернулся и живу здесь сейчас, но уже другим человеком." мені подобаються ці слова

Ти ілюзія, яка закінчилася так і не почавшись.

є люди.
які завжди будуть значити для тебе дуже багато.
з якими можна не бачитися довго довго.
а при зустрічі шалено сміятися через якісь нісенітниці.
є люди,
які просто важливі.

А я бачила, як мене вбивають.
Бачила, як з мене повільно здирали шкіру своєю брехнею.
Бачила, як недоноски моєї душі валялися посеред моїх сліз.
Бачила, як вивертали мої пальці, як роздирали моє вірне серце словами, як втикали ніж знову і знову.
А я стояла і нічого не робила. Чому? Та тому що я просто не вірила, що ця людина може мене вбити. Я бачила все, але до останнього сподівалася, що це не по-справжньому, що мене таки люблять і зупиняться.
Убили.

хочеться ламати тобі пальці, а потім їх цілувати, щоб ти зрозумів як виглядають твої «вибач» після вчинених тобою вчинків.