Ніч. Як же я люблю цей час доби. Час, коли тебе ніхто не чіпає. Ти нікому не потрібен. Тільки ти і твої думки. У цей час ти стаєш їх полоненим. І немає ні єдиного виходу щоб від них втекти. У цей час твої мрії і фантазії стають ще більш божевільнішим.
В тобі прокидається той, ким ти ніколи не будеш вранці. Той божевільний, який готовий на всі ці шалені вчинки, якими - б вони не були. У цей час можна бути "іншим" собою. З улюбленою музикою. З улюбленими книгами. І не важливо де ти знаходишся і скільки проблем тебе оточує.
Просто в певний момент, в цей час - ти відключаєшся. Ти залишаєшся один. Нікому не потрібен. І непоспішно сходиш з розуму. Ти міняєш своє життя. Будуєш план, картинку, сюжет ідеальною для тебе життя. Без проблем. Без зайвих. Віддаєшся фантазіям і бажанням. У цей час ти щирий.
Ти говориш про те, що було вдень замкнено. Те, про що вдень не можна говорити. Ти сумуєш за тим, чого ніколи не буде передусім, але ти знаєш, що потім все буде краще. Ти ставиш цілі і готуєшся до них йти. Але вранці… Вранці все забувається і все що думалося, робилося, хотілося, вночі здається повним божевіллям.
Адже вранці прокидаємося ті ми, яких ми закриваємо вночі…