big girls don't cry

Часто люди бояться синдрому розлуки. Інколи легше бути поряд і не кохати, аніж наважитися піти… Коли втрачаєш людину, то мимоволі сходиш з розуму, навіть якщо стараєшся цього не помічати. Задихаєшся від нестачі почуттів, тонеш у морі спогадів, заледве стримуєш надмірний марш серця, що пульсує на межі розриву, де єдиним порятунком здається свинцева куля… Однак пройде час, і все поволі налагодиться: організм відкидатиме алкоголь, сльози вичерпають свої запаси, а ти знайдеш причину для ненависті. Вона, втім, також скоро пройде, адже ненавидіти те, що так схоже на тебе, – неможливо. Надалі ти почнеш вбачати її у кожному перехожому. Згадуватимеш улюблені місця, закарбовані назавжди у пам’яті фрази. Згадуватимеш рідні обійми, із радістю сумуватимеш за ними. Згодом обійматимеш іншу, але кого б ми не втрачали опісля, ми завжди згадуватимемо лише одні обійми. Саме ті, від яких колись, можливо, втікали, навіть ті, які почали набридати. Так завжди: любов приходить опісля звички.

Я не любил её, мне просто было в кайф, Когда она сопела мирно рядом, И провожала по утрам влюблённым взгядом. Я не любил её, мне было хорошо — Ни одиночества с ней не было, ни скуки. Мне было по фигу их сколько там ещё, Но мне не нравились на ней чужие руки. Я не любил её, но помнил всё о ней: Любимые цветы и тон помады, Всех тараканов в голове и всех друзей. Зачем-то мне всё это было надо. Я не любил её и никогда не врал, Я тормозил её - малыш, всё несерьёзно. Рассказывал, когда и с кем я спал, Но сам боялся на щеках увидеть слёзы. Я не любил её, меня манила страсть, Когда шептала: «Хочешь, рядом буду?» Да, я боялся сдаться и пропасть, Когда скользили ниже её губы. Я не любил её, но слушал её пульс, Пытался отогреть её ладони. Когда она теряла верный курс, Я возвращал её настойчивым: «Родная…» Я не любил её, мне нарвился вней шарм, Улыбка и ямочки на пояснице. В попытках отыскать, где мой журавль, Я называл её «моя синица». Я не любил её? Я не любил её, но улыбался ей. Смеялся от души когда она шутила. И если что, я шептал ей: "Просто поверь." "Я доверяю тебе", - она мне говорила Я не любил её, но не смотрел по сторонам, Когда мы были вместе, гуляя где то в парке. На целом свете существовала только она. И хоть мела метель мне было очень жарко. Я не любил её, но порой меня съедала ревность. Когда я дома, а она с подругами там. Напивался, но почему то верил в её верность, Кладя сотни роз к её босым ногам. Я не любил её, но всё-таки думал о ней. Ждал словно после холодов весну, - её звонок СП зажёгся с яркостью в сотни огней. И я, через 5 минут топтал её порог, Я не любил её.

мені достатньо від тебе того, що ти мене просто цьомаєш.

тут не помочь ни ядом, ни алкоголем. сдайся и думай, лёжа до трёх без сна. каждый из нас, наверное, кем-то болен, это, увы, отказываясь признать

отак блять дружиш з людиною 3 роки, вірши їй, довіряєш.а потім виявляється, що вона цілується з хлопецом своєї найкращої подругі.і не раз, не два, а цілий рік.і як після такого можна вірити людям?

Від чого залежить стукіт її черевиків, її переможний сміх і точні цитати? Все так чи інакше залежить від чоловіка, який щоночі примушує її плакати і читати. Все так чи інакше залежить від найтоншої дії, від пообідніх снів, які дають їй перевагу. Той, хто має на неї вплив, навіть не розуміє, що з нею діється, коли він звертає на неї увагу.

И вроде любовь возникла, но потекли слёзы снова, Наверное ты не привыкла ещё целовать другого. И прошлое, вроде стихло, но потекли слёзы снова, Наверное ты не привыкла ещё целовать другого.

приходь до мене, якщо п'яний, якщо нікуди більше йти, приходь, якщо спалив всі мости, і забув шляхи, приходь до мене вночі, покуримо і помовчимо. приходь. і не потрібно шукати причин. приходь, якщо просто втомився, чи що не день - косяк. приходь, коли сонним містом пролітає сонний літак приходь до мене. і не потрібен особливий знак. байдуже лиш тільки приходь до мене.

Я завжди обирала тебе. Коли інша можлива ситуація була ідеальною,, я обирала ситуацію з тобою. Я надавала перевагу психічним розладам, кусанню подушки. Але я завжди обирала тебе. Мої стіни ставали крикливо-червоного кольору. А ззовні я залишалась незмінною. Як Доріан. А ти завжди обирав все, лиш не мене. Інших людей, інші міста. Ти обирав алкоголь замість мене. Інші руки ти тримав у своїх, іншим ти бажав добраніч, з іншими поряд ти прокидався. І я була б щаслива, якби поруч з тобою хоча б був хтось один. Але щодня в тебе був хтось інший.

Мы курим, вдыхая с этой смертью Те горькие минуты, те жалкие причины нашей лжи. Но мы курим, хотим, чтоб было круто, умирая по минутам Ведь вместе с этим дымом мы не вдыхаем жизнь.

цікаво, тебе хоч трохі хвилює те що ми не говоримо?

Потому что я сижу здесь, удивляясь, было ли хоть что-то из сказанного тобою правдой, и кто это - тот, кто научил тебя говорить пулями не учитывая окончательной раны.

Лучше тонуть в дыму, чем утонуть в твоих глазах

Если это любовь то она взята на прокат.