big girls don't cry

ти не пишеш, а я не хочу нав'язуватися. ти не чуєш, а я втомилася кричати до болю. але ми все одно разом, і я, начебто, повинна радіти, хоча, все ж, наші відносини можна перевести в молі. ти не сумуєш, а мене постійно заносить, ти вічно психуєш, ну, а я все терплю. ти можеш запросто, в будь-який момент, просто взяти і кинути. а я? а я знаю все це і все одно люблю.

Часто люди бояться синдрому розлуки. Інколи легше бути поряд і не кохати, аніж наважитися піти… Коли втрачаєш людину, то мимоволі сходиш з розуму, навіть якщо стараєшся цього не помічати. Задихаєшся від нестачі почуттів, тонеш у морі спогадів, заледве стримуєш надмірний марш серця, що пульсує на межі розриву, де єдиним порятунком здається свинцева куля… Однак пройде час, і все поволі налагодиться: організм відкидатиме алкоголь, сльози вичерпають свої запаси, а ти знайдеш причину для ненависті. Вона, втім, також скоро пройде, адже ненавидіти те, що так схоже на тебе, – неможливо. Надалі ти почнеш вбачати її у кожному перехожому. Згадуватимеш улюблені місця, закарбовані назавжди у пам’яті фрази. Згадуватимеш рідні обійми, із радістю сумуватимеш за ними. Згодом обійматимеш іншу, але кого б ми не втрачали опісля, ми завжди згадуватимемо лише одні обійми. Саме ті, від яких колись, можливо, втікали, навіть ті, які почали набридати. Так завжди: любов приходить опісля звички.

хочу тільки з тобою.

Я не любил её, мне просто было в кайф, Когда она сопела мирно рядом, И провожала по утрам влюблённым взгядом. Я не любил её, мне было хорошо — Ни одиночества с ней не было, ни скуки. Мне было по фигу их сколько там ещё, Но мне не нравились на ней чужие руки. Я не любил её, но помнил всё о ней: Любимые цветы и тон помады, Всех тараканов в голове и всех друзей. Зачем-то мне всё это было надо. Я не любил её и никогда не врал, Я тормозил её - малыш, всё несерьёзно. Рассказывал, когда и с кем я спал, Но сам боялся на щеках увидеть слёзы. Я не любил её, меня манила страсть, Когда шептала: «Хочешь, рядом буду?» Да, я боялся сдаться и пропасть, Когда скользили ниже её губы. Я не любил её, но слушал её пульс, Пытался отогреть её ладони. Когда она теряла верный курс, Я возвращал её настойчивым: «Родная…» Я не любил её, мне нарвился вней шарм, Улыбка и ямочки на пояснице. В попытках отыскать, где мой журавль, Я называл её «моя синица». Я не любил её? Я не любил её, но улыбался ей. Смеялся от души когда она шутила. И если что, я шептал ей: "Просто поверь." "Я доверяю тебе", - она мне говорила Я не любил её, но не смотрел по сторонам, Когда мы были вместе, гуляя где то в парке. На целом свете существовала только она. И хоть мела метель мне было очень жарко. Я не любил её, но порой меня съедала ревность. Когда я дома, а она с подругами там. Напивался, но почему то верил в её верность, Кладя сотни роз к её босым ногам. Я не любил её, но всё-таки думал о ней. Ждал словно после холодов весну, - её звонок СП зажёгся с яркостью в сотни огней. И я, через 5 минут топтал её порог, Я не любил её.

я просто загнала себе в тупий кут.своїми думками, вчинками.ми не говорили два тижні, і тиждень назад я твердо вирішила що маю тебе забути.але жодна перерва не проходить без того щоб я не шукала поглядом тебе в коридорі.я розумію що це залежиться від мене, забуду я тебе чи ні.а якщо так відбувається то я все ще не хочу тебе забувати.сама.підсвідомо.я напевне все ще надіюсь що колись ми будемо разом.не зустрічатись, а разом.щоб мені не говорили, типу "забудь його, не думай, не переживай, заспокойся" мені це ніяяк не допоможе.просто треба ці пів року пережити.блять пів року.

мені достатньо від тебе того, що ти мене просто цьомаєш.

тут не помочь ни ядом, ни алкоголем. сдайся и думай, лёжа до трёх без сна. каждый из нас, наверное, кем-то болен, это, увы, отказываясь признать

я дуже ахуєла коли побачила сьогодні "передзвоніть мені.." від тебе.думала що ми поговоримо так як колись.ну впринципі так і було.тільки ти ще розказував яка твоя дівчина ахуєнна.який в неї характер класний, і взагалі.і питаєш в мене "ааа блять тобі напевно неприємно слухати " я кажу чого, а ти "ну я ж тобі подобаюсь".я канєшно сказала ну то й шо.шо тут такого.і тут блять я почала плакати.невже ти її дійсно любиш?я не можу в це повірити.ти завжди будеш для мене хлопцем який буде з дівчатами тількі для забавки.але аж ніяк не серйозні стосунки.я неможу в це повірити, просто не можу.

отак блять дружиш з людиною 3 роки, вірши їй, довіряєш.а потім виявляється, що вона цілується з хлопецом своєї найкращої подругі.і не раз, не два, а цілий рік.і як після такого можна вірити людям?

сьогодні ще після першої пари я хотіла писати як в нас все погано, що ми не спілкуємось, що ти її їбеш, і напевно справді любиш.але.ми почали говорити.я тебе обіймала.ти розповідав як завжди про фігню всяку.співав мені "я на небі мила моя на небі".тримав за руки.я думала що таке буде не менше ніж через місяць.я просто не можу в це повірити і просто боюсь щоб не стало гірше.

Від чого залежить стукіт її черевиків, її переможний сміх і точні цитати? Все так чи інакше залежить від чоловіка, який щоночі примушує її плакати і читати. Все так чи інакше залежить від найтоншої дії, від пообідніх снів, які дають їй перевагу. Той, хто має на неї вплив, навіть не розуміє, що з нею діється, коли він звертає на неї увагу.

стільки холоду і байдужості в твоєму голосі я не чула ніколи.

И вроде любовь возникла, но потекли слёзы снова, Наверное ты не привыкла ещё целовать другого. И прошлое, вроде стихло, но потекли слёзы снова, Наверное ты не привыкла ещё целовать другого.

приходь до мене, якщо п'яний, якщо нікуди більше йти, приходь, якщо спалив всі мости, і забув шляхи, приходь до мене вночі, покуримо і помовчимо. приходь. і не потрібно шукати причин. приходь, якщо просто втомився, чи що не день - косяк. приходь, коли сонним містом пролітає сонний літак приходь до мене. і не потрібен особливий знак. байдуже лиш тільки приходь до мене.