swatch

Нехай земля тобі буде пухом

Написала. Все буде добре. Я-молодець!

Я больше не буду на школьном дворе
С портфелем идти в золотом сентябре
Я больше не сяду за парту свою
Я младшим ребятам ее отдаю.

Последний школьный звонок прозвенел
Наверное что - то сказать он хотел
Еще постоим у дверей, а затем
Мы просто из школы уходим совсем…

Закінчилось це шкільне життя, це дитинство. Завтра буде день прощань, день спогадів. Якось і хотілось цього, але зараз я розумію, ще мене чекає дорога в дуже для мене невідоме. Мені складно усвідоми, що я більше не прийду на алгебру, що я більше не буду от так плакати за якісь свої шкільні невдачі. Я розумію, що школа дала мені багато чого, особливо останні два роки. Новий клас, нові жарти і сварки.

Відверто кажучи хочеться забути кількох людей, і вчителів, адже це не найкраще що траплялось, але є десятки вчителів, яким я дуже вдячна.

Мені буде вкрай важко без моєї Валентини Михайлівни, яка дійсно стала тією другою мамою, яка розуміла мене інколи краще, аніж я сама себе. Вона була завжди поруч, при будь-яких обставинах. Мені не вистачатиме того шуму, буденних шкільних звичок. Я не уявляю того, що зранку мама вже не спитає:"Даша, тобі сьогодні на нульовку?". В кінці літа я не піду обирати найгарніші зошити і ручки, адже школи більше у мене не буде. Ми з однокласниками більше не просидимо пів уроку в їдальні, і не зіграєм в "дурня" на останній парті, не по присідаєм за слово "да" 60 разів.

Важко усвідомлювати цей кінець(!) який, нажаль, настав надто швидко.

Завтра ми зтанцюємо вальс, і вийдемо з найкращими випускними стрічками відпускати голубів у небо. Так наступить новий день, день нового життя.

Прощай, школа! Я пью за тебя кока - колу
И очень прошу обо мне вспоминай.
Я верю, для нас не закроешь ты двери
Ах, милая школа, прости и прощай…

Сьогодні був останній урок літератури. Це був монолог мого вчителя із нами. Я пам'ятаю кожне сказане ним слово. В мені вирувало безліч почуттів. Мені ставало соромно, за те, що колись не слухала, мені ставало боязно, за те, що цього більше не почую. Мені ставало страшно, за те, що я більше не запишу цієї дати в зошиті, що я більше не прочитаю свій твір, не поділюсь своїми враженнями, страшно за те, що одного разу я приїду, і ніколи не побачу свого вчителя, який виховав у мені людину, борця.

Я дуже шкодую, що не цінувала той час. Пам'ятаю свій перший урок. 5-ий клас, і я дістаю ручки, які мені подарували в Польщі, а вони виявились гелеві. Це був перший урок у п'ятому класі.

"Я відпускаю вас у доросле життя, та сподіваюсь що розвинув у вас любов до літератури, та любов до життя"

і світ обірвався

Уся суть російських новин:"В Одесі усіх підпалили ПравийСектор, із заходу UA поїхали фашисти нападати на тих хто хоче жити в Росії, Росія права, а Європа суне носа у внутрішні справи України" таке послухати, аж дурно робиться.

З кожним роком все більше і більше я рада весні. Я не можу надихатись тим повітрям. А це сонце! Дивилась і дивилась би. Ця соковита зелень, вона надає мені сили жити. Не вистачало цього пробудження, цього довгого дня. навіть літа не хочеться, хочеться насолоджуватись цим ароматом квітучих дерев, цими дорогами, які ведуть додому, і співом, таким тонким, неповторним. Я вже не відчуваю загазованості, пилу, навіть запаху чоловічих парфумів не помічаю.

Ця весна, вона чарівна.

Привіт маразм, ти процвітаєш!

Легше було застрелитись, ніж зареєструватись! Це лише початок.