Это просто Вьюи блог

Сложить стихи в последний раз, Потом открыть на кухне газ.

працюю в офісі, купа роботи якихось непанятних бумаг, куда їх сунуть, кому віддать, куда реєструвать і тут ще ці рахунки набігли за місяць, а ззаду відкрите вікно і легкий вітер..і я понімаю шо вся жизнь в цей момент летить мімо мене і я не секретарь, не чєлавєк, я ніхто, бо не бачю ні в чьому красоти і смисла..а вся проблоема в тому шо віздє люди, от взять 4 ранку, виходиш на балкон, а там тихо, і тільки того шо немає людей, і навколо ні душі, і ти усвідовлюєш шо світ прекрасний, було б добре розтвориться в ньому..

Хочу увидеть, как я выгляжу в зеркале, когда глаза мои закрыты.
Жан Поль Рихтер

всі думають, чи навіть більше того, вони впевнені, шо виход є завжди.а інколи тобі навіть вибор предоставляється.але це все брєд, немає ніякого йобаного виходу, є тупік з якого ти лібо трошки вилазиш лібо сидиш вєчно, просто того не осознаєш.і його треба лібо пережить лібо. .недожить до того часу.

якби я не була така сцикуха, я б убила себе, а потім повбивала б ще багато кого…із того світу їх би достала.оце прикольно б кстаті було

давно вже подумую над тим шо було б непогано вмерти і жить вєчно, дивиться на людей, які тобі знакомі зі сторони і їх осуждать і знать шо тебе вже ніхто не осудить..а ще було б прощє якби я була мущіной, я б поїхала добровольцем в АТО і там мене б пристрелили, тоді вже б точьно ніхто поганого не зміг би сказать, але замість цього я сижу в РЕНОМЕ

цей текст пишу уже другий раз того шо я його роблю на роботі а в мене тут стабільності вільного часу шось якось не дуже получяється. ну такоє. карочє просто я тільки шо получяла піздюлєй від своєї ж хресної, бо знаєте, є такі люди уйобкі, які люблять просить гроші на всяку єрунду і хочуть говорить з главним про це, і я вуха розвішу і ведусь а потім тільки пізди відхвачюю.блять, аж розстроїлась. карочє, а писала я не про то, а про те, шо ми в цій жизні постійно стикаємся з вибором, при чьом у всьому, у малєйших дрібницях, але буває стається так, шо ти підходиш до момента, коли вирішуєш свою подальшу судьбу.оттак недавно сталось в мене-я мала вибір: переходить на інплан, жить в рівному, знімаючи квартиру і працювати чи поїхати знімати квартиру в луцьку і учіться дальше..і спочатку, якшо чесно, я майже була впевнена в тому, шо хочу працювати і трохі помінять своє життя, але потім до мене дойшло, шо за останній час моє життя і так дуже помінялось і мабуть хай хоть шось в ньому залишиться нечіпаним, як наприклад моє навчання.а ще я думаю шо якшо я не довчусь останнній в своїй жизні рік стаціонарної учьоби то буду потім про це жаліти все своє оставшейся життя, бо більше назад цей час не вернеш..але прик в тому шо я недавно прийняла ще одне дуже важливе рішенння, мабуть найголовніше поки шо в моєму житті, ну будем бачити, час покаже, наскільки я була права

я наканецто поняла шо не так в моїй жизні, в чьом проблема-я не можу їсти і переглядать чубин блог бо це дуже неудобно, нажимать і управлять ложкой і це мене дуже угнітає

буває так шо хочеш багато сказать, але коли починаєш говорить то розумієш шо все це безполєзно, бо тебе не чують, або точніше сказать навіть не хочуть почути.і якшо для того шоб мене нарешті почули треба чимось іншим пожертвувать то я так і зроблю, аби тільки цю жертву оцінили…в чому я дуже сумніваюсь

наверно всім коли небуть було страшно..та я думаю шо всі живуть в цьому. всі завжди бояться чогось..ну от я наприклад завжди боюсь павуків, мій малий боїться голодомору а оксана змій.. ну це те одне чюство, яке прислєдує мабуть кожного.. карочє жить-це дуже страшно

Мороз…не люблю так це слово. в мої жизні це вопшє два абстрактих поняття, ні одне із яких не приносить мені задоволення. одне понятття нагадує мені про пів року якоїсь параши і потім ще 2 роки тупості а з другим я стикаюсь кожен день…. вроді как би всі такі добрі хоть до сракі прикладай але потім аналізіруєш поступкі людей. і понімаєш їхні неловкості в деяких ситуациях… і реально обідно…ну так не дуже удобно чюствувать себе лишньой в кругу нещасних жертв.. я хочю сказать "та ладно, хуй з тим"..но нє..мені глубоко не пофіг і я за це парюсь….карочє тільки я поняла шо написала

Двулічьні люди є всюди. ми всі в якомусь розумінні двулічні. ми одними себе показуєм з одними людьми а по-іншому ведем себе з іншими. але на це є певні свої причини. наприклад вік людей чи статус…але є особливі люди…я б їх назвала ті, хто украшає. як це правільно сказать -украшатєлі? прикрашаючі?. не знаю. да і це не важно.. от фантазьори вони, люблять все помножить на 2 (в лутшом випадку). .але це не найгірше шо вони роблять.. главна їхня чєрта яка відрізняє їх від усіх інших брехунів і подлих людей це те, шо вони лижуть всім без перебора.людина тобі сочюстує, ти начінаєш думать"ой такій хароший чєлавєк, жаліє мене, значіть переживає за мене"..а потім чисто случяйно узнаєш шо це падло осуджує тебе і при цьому улибається тобі в лице..цей пост я присвячую людині, яка ще поки не знає з ким має діло

так люблю ці неловкі моменти коли ти не понімаєш чього ти сидиш і улибаєшся. не знаю, це мабуть істрічьне. і шось вроді смущяєшся але чого смущяться? особливо коли сама вдома. а ще чюхається губа, а я її чюхать не буду, бо скоро прийде іваницька. і принесе солдатіків.блять. брєд

Хочю по -перше сказать, шо вже давно хотіла тут очютиться знов, бо мені не хватає того шоб вилить свої чюства. Трошки раніше я б сказала шо в моїй жизні проїсходить якась хуйня, і да, це так і є, але просто це все стало на свої місця, для мене виложилось все по полкам. головне те, шо я знаю чього я хочю і своє відношення до всього, яке ще недавно було неоднозначним. Єдиний висновок і головний для мене зараз - научісь будь чесним. всьо. я люблю людей, які біля мене і лукавить не можу, бо відчуіваю шо вони мені довіряють і прагнуть від мене відкритості. і нехай зі мною хтось не настільки відкритий як я до нього, чи не придає мені такого значення як я цій людині, але я знаю собі точно, шо як би там не було вони мене підримають і приймуть. і я роблю правильні рішення. росту, таваріщі

оттака йобнута хижевська яка другий раз створила блог