Viktoria On Viewy

ДСВ - звичайний день, для тих, хто не закоханий, тобто для мене. І він сумний, бо навіть нема з ким погуляти. У всіх або хлопці, або дівчата, або надто поганий настрій, щоб кудись виходити, або загружений графік. А я хочу посвяткувати цей день, і мене не зупиняє те, що я не підходжу під його канони. День тракториста теж святкуватиму, хоча я і не тракторист. Хочу свята! та нема з ким. І все зводиться до того, що треба завести хлопця, щоб мати з ким погуляти, хоча б на свята.

Під хоч з малою пограюся, чи що..

ЖОПА ЖОПА ЖОПА ЖОПА ЖОПА

ЖОПА ЖОПА СЕСІЯ ЖОПА ЖОПА

ЖОПА ЖОПА ЖОПА ЖОПА ЖОПА

Я тепер офіційно можу бути блондинкою за кермом! АЄЄ! права в кишені, залишилося тільки машинку придбати, всього то :)

Таке враження, що унверситет вбиває у мені бажання щось писати. Раніше я хоча б записувала якісь дурниці тут і на інших блогах, вела щоденник, елементарні записи, якось коментувала події, у твіттер постила щось врешті-решт. А зараз лінь, нема охоти. Скоро забуду, як складати букви у слова)

У нас дуже дивний зір. Ми бачимо всіх, тільки не себе. Дуже легко критикувати інших, не помічаючи при цьому своїх вчинків

Правда в тому, що нікому ти не треба зі своїми заморочками і проблемами, тільки рідним. Якщо здається, що ще хтось заслуговує твоєї довіри, ти дуже помиляєшся. Настане час, і вони проявлять себе

Я люблю бути сама, залишатися наодинці із собою, проте найбільший мій страх - бути самотньою. Невеличкий життєвий парадокс. Людина любить бути alone, коли насправді вона зовсім не lonely.

Як кажуть у народі, «хотеть не вредно, вредно не хотеть». Усі нормальні люди чогось хочуть, і більшість навіть знає, чого саме. Хочуть новий велосипед, крутий телефон, неймовірну поїздку, взаєморозуміння, шикарну яхту, любов, повагу, гроші, владу або все і зразу. І серед усіх бажань завжди є одне, найзаповітніше, яке дає поштовх і сили, веде до обраної мети, не дає згаснути внутрішньому вогню, яке леліється і викохується, яке згадується, коли падає зірка, коли б’ють куранти, коли кидається монетка у щасливий фонтан. Це вже не бажання, це – мрія.

Я маю мрію: безпечний добрий світ, де б не було місця насильству, війнам і ворожнечі. Люди – всього-на-всього маленькі, безпорадні, вразливі істоти, яким вкорочують віку хвороби, які потерпають від природних катаклізмів та техногенних катастроф. Проте найбільшою загрозою для життя людства є саме людство. Бажання захопити світ, довести свою правоту, увійти в історію і просто відсутність розуму спричинюють дрібні сутички і величезні побоїща, жорстокі теракти і убивства. Хіба заради цього ми прийшли на цей світ? Щоб не жити, а намагатися вижити?

Я маю мрію, щоб людське життя визнавалося найбільшою цінністю не тільки на словах. Я хочу, щоб небезпека не чатувала на моїх рідних та близьких. Я прагну знати, що коли я вийду на вулицю, мене не підірвуть і не поб’ють у темному переході. Я не хочу жити в страху. Я не бажаю спостерігати за насильницькими новинами і тим більше брати у них участь. Я мрію, аби скрізь панувала злагода.

Самі собою мрії дійсністю не стануть, але я вірю, що одного дня кожна людина зрозуміє і осягне суть шостої заповіді. І настане день без насильства, місяць без насильства, рік без насильства, життя без насильства. Мир вам!

А завтра.. о це гнітюче завтра.. Завтра я сідаю на потяг і чух-чух у Київ на навчання. Якби хто знав, як я не хочу. Це жах. Настільки звикла до мамочки, до канікул, до вільного часу, до безрозпорядкового дня, до веселощів, до спеки, до свободи, до нескінченного запасу їжі в холодильнику.. Як прекрасно було робити свій зліпок дупи на дивані! Як прекрасно було відчувати себе овочем, прив*яленим на сонечку! Як прекрасно було мати особистий простір, багато особистого простору і дуже багато часу, часу на роздуми, часу на прокрастинацію! Як це було прекрасно.. А завтра, я не хочу думати, що завтра.

Завтра я сяду на потяг. Післязавтра я буду в Києві. Так, я побачу людей, за якими дуже скучила. Але це не згладжує мінусів. Мінус особистий простір. Мінус час. Мінус мама. Мінус їжа. Плюс якась першокурсниця, яку підселяють четвертою у нашу трьохмісну і нерезинову кімнату. Плюс дезорієнтованість. Мінус спокій. Плюс хаос. Плюс дратівливість. Де люди, там завжди моя дратівливість. Де моя дратівливість, там завжди люди.

Зовсім скоро знову закипить мій мозок. Нові конспекти, нові викладачі, нові предмети, нові запари, нові перемоги, нові знайомства, нові проблеми. Багато нового. І Мінус поблажки, бо ми вже 2 курс.

Якби мені навчитися не звертати увагу на такі дрібниці життя, не брати близько до серця такі дурниці, не піддаватися впливу царства Плюсів і Мінусів..

Сьогодні була в баби, відстрілялася так би мовити. І мені легше на душі, совість трішки заспокоїлась, і їй приємно, а від того мені ще краще.

Так дивно iнколи, що люди, яких ти не знаеш чи знаеш мало, не лiнуються придiлити тобi свiй час у важливий для тебе день. Найрiднiшi завжди поруч) а деякi, вiд кого чекаеш хоча б скупого "вiтаю", елементарно iгнорують подiю) в такi моменти переглядаеш список друзiв, товаришiв, розумiеш, наскiльки все вiдносно. Не потрiбно брати це близько до серця, треба сприймати лише приемне :) Мiй 18-ий день народження оголошуеться закритим i прекрасним! Я люблю всiх, хто ощасливив мене у цей день, таких людей багато, i я безмежно вдячна йiм i Богу за все, за те, що вони йе в мене) це безцiнно

Ааа Менi 18!!! 18 рокiв i 30 хв назад я народилася! Ура ура ура Приз за перше привiтання отримуе Ксюхон :) Дякую, мамочка, Андрiй, бабуся, дiдусь! дякую, моi коханi дружбашки:* Як я всiх люблю!:*

сьогодні в моєї Анетти день народження! юхуху! Сьогодні у нас весь день трулала, на рахунок ночі не впевнена, але все може бути, в 18 то років! :) Вітаю її ще раз, хоча вона цього і не прочитає :) всім лова*_*

Завтра день варення в Анетти) подарунок купила, тiльки от не можу знайти гарний тост: ( А пiслязавтра менi 18. ШОК

Я лежала і думала. Хоча давно вже мала би спати. Вирішила відчути тягар видатних філософів, думала-гадала, що ж таке наше життя, в чому його фішка.

Життя - це люди. Люди, що тебе оточують. Чого воно варте без них? Без довгих розмов по телефону. Без нескінченних переписок вконтакті. Без веселих прогулянок. Без несподіваних зустрічей. Без сумних розлук. Без невимушеного спілкування. Без приємних сюрпризів. Без спільних помилок. Без гучних сварок. Без мовчазних пробачень. Без веселощів, без радощів, без горя, без образ, без злетів, без падінь, без руки допомоги, без удару в спину, без яскравих спогадів. Яке ж це життя, коли у тебе ніхто не стоїть на шляху? Хіба це життя, коли тебе ніхто в ньому не супроводжує? Кому потрібне життя, якого немає кому присвятити?