Як кажуть у народі, «хотеть не вредно, вредно не хотеть». Усі нормальні люди чогось хочуть, і більшість навіть знає, чого саме. Хочуть новий велосипед, крутий телефон, неймовірну поїздку, взаєморозуміння, шикарну яхту, любов, повагу, гроші, владу або все і зразу. І серед усіх бажань завжди є одне, найзаповітніше, яке дає поштовх і сили, веде до обраної мети, не дає згаснути внутрішньому вогню, яке леліється і викохується, яке згадується, коли падає зірка, коли б’ють куранти, коли кидається монетка у щасливий фонтан. Це вже не бажання, це – мрія.
Я маю мрію: безпечний добрий світ, де б не було місця насильству, війнам і ворожнечі. Люди – всього-на-всього маленькі, безпорадні, вразливі істоти, яким вкорочують віку хвороби, які потерпають від природних катаклізмів та техногенних катастроф. Проте найбільшою загрозою для життя людства є саме людство. Бажання захопити світ, довести свою правоту, увійти в історію і просто відсутність розуму спричинюють дрібні сутички і величезні побоїща, жорстокі теракти і убивства. Хіба заради цього ми прийшли на цей світ? Щоб не жити, а намагатися вижити?
Я маю мрію, щоб людське життя визнавалося найбільшою цінністю не тільки на словах. Я хочу, щоб небезпека не чатувала на моїх рідних та близьких. Я прагну знати, що коли я вийду на вулицю, мене не підірвуть і не поб’ють у темному переході. Я не хочу жити в страху. Я не бажаю спостерігати за насильницькими новинами і тим більше брати у них участь. Я мрію, аби скрізь панувала злагода.
Самі собою мрії дійсністю не стануть, але я вірю, що одного дня кожна людина зрозуміє і осягне суть шостої заповіді. І настане день без насильства, місяць без насильства, рік без насильства, життя без насильства. Мир вам!