Viktoria On Viewy

This is your life. Do what you love, and do it often.
If you don’t like something, change it.
If you don’t like your job, quit.
If you don’t have enough time, stop watching TV.

If you are looking for the love of your life, stop;
they will be waiting for you when you start doing things you love.
Stop over analyzing, life is simple.
All emotions are beautiful.
When you eat, appreciate every last bite.

Open your mind, arms, and heart
to new things and people, we are united in our differences.
Ask the next person you see what their passion is,
and share your inspiring dream with them.

Travel often; getting lost will help you find yourself.
Some opportunities only come once; seize them.

Life is about the people you meet and the things you create with them,
so go out and start creating.
Life is short.
Live your dream,
and wear your passion.

Ще 4 дні до мого 18-го дня народження. Майже 18 років я живу на цьому світі. І це страшно. Я майже нічого не встигла зробити, ніким не стала, нічого не досягла. Скільки минуло гарних і поганих днів, скільки було подій, скільки думалось різних думок, скільки слухалось різних пісень, скільки рішень прийнято, скільки помилок зроблено, скільки різних людей перетнулися зі мною на життєвому шляху. "Минуты отмечены случайными встречными".

Я не люблю свій день старіння. Терпіти не можу. Саме цей день, принцип, покладений в його основі. Я далеко не альтруїстка, але некомфортно себе почуваю, коли щось робиться заради мене. Не люблю святкування. Це просто ще один день, ще один день незалежності України. І у цей день, і після нього пташки співатимуть так само, як і раніше, сонце світитиме не яскравіше і не тьмяніше, річка буде текти в тому ж напрямку. Це просто ще один день. Але пан Стереотип гласить: "свій день народження потрібно святкувати! особливо 18-річчя! воно ж один раз в житті!" Все робиться один раз. Життя таке, другого шансу, зазвичай, не дано. Кожен день неповторний. Жоден із низки днів не кращий і не гірший, усі однаково різні і неймовірні. Як тоді на рахунок свята кожен день?

прибери квартиру під Ляпіса - відчуй себе частинкою "Заходу"!

Виявляється, я занадто багато копаюся в собі. Начиталася мудрих книжок з психології і стала зарозумна. Занадто хвилююся про те, чого в моєму віці навіть не варто помічати. Що ж, кожному потрібно про щось думати, про щось хвилюватися. Кожному потрібна особиста драма. Кожному потрібні плутані роздуми, що не дають заснути. Кожному потрібен той відчужений погляд у даль, замріяний вираз обличчя у вікні маршрутки, який би символізував щось своє, приватне, драматичне. У когось серце тривожить любов, комусь шлях засмічують тяжкі життєві обставини. А мені залишається тільки видумати собі драму, видумати роздуми. Зайнятися міркуваннями про корінь усіх зол мого життя - про себе кохану. Хто я? Що я роблю? Чому я це роблю? Потрібно зрозуміти себе, щоб зрозуміти світ. І поки цього не станеться, я залишуся своєю драмою

Не хотіла починати блог із сумного поста, але що ж зробиш, якщо печальбіда. Дуже хотіла потрапити на фестиваль "Захід". Домовилася, квитки майже купила, палатку зі спальником майже забронювала, списки склала, компанію знайшла, дорогу дізналася, розклад електричок переписала, що вдягнути придумала, пісні хедлайнерів вивчила, тішилася 3 дні… і тут коханий жіночий організм дав про себе знати. Моє величезне саркастичне ДЯКУЮ геніальному задуму природи!