Ще 4 дні до мого 18-го дня народження. Майже 18 років я живу на цьому світі. І це страшно. Я майже нічого не встигла зробити, ніким не стала, нічого не досягла. Скільки минуло гарних і поганих днів, скільки було подій, скільки думалось різних думок, скільки слухалось різних пісень, скільки рішень прийнято, скільки помилок зроблено, скільки різних людей перетнулися зі мною на життєвому шляху. "Минуты отмечены случайными встречными".

Я не люблю свій день старіння. Терпіти не можу. Саме цей день, принцип, покладений в його основі. Я далеко не альтруїстка, але некомфортно себе почуваю, коли щось робиться заради мене. Не люблю святкування. Це просто ще один день, ще один день незалежності України. І у цей день, і після нього пташки співатимуть так само, як і раніше, сонце світитиме не яскравіше і не тьмяніше, річка буде текти в тому ж напрямку. Це просто ще один день. Але пан Стереотип гласить: "свій день народження потрібно святкувати! особливо 18-річчя! воно ж один раз в житті!" Все робиться один раз. Життя таке, другого шансу, зазвичай, не дано. Кожен день неповторний. Жоден із низки днів не кращий і не гірший, усі однаково різні і неймовірні. Як тоді на рахунок свята кожен день?