Птицами

Це піздєц, це просто піздєц який піздєц.Ти доводиш мене до сліз.Тупо плачу, адже такого від тебе не очікувала.Я навіть уявити не могла, що ти таке скажеш.Я то тебе з свім серцем, а ти мені ножі у спину, один за одним.Моральна вбивця ти.Не знаю, чи зможу після цього з тобою нормально спілкуватись, або спілкуватись взагалі.І не хочу.Мені краще буде одній, аніж з тобою.Я в тобі розчарувалась.Втратила будь-яку довіру.

Привіт.Я невдаха.Мені 17.В мене комплекс самої себе.Я, якби це правильніше сказати, інтроверт.Дуже складно знаходжу спільну мову з людьми.Та що там казати. Я взагалі не вмію спілкуватись, ібо я нудна, та ще й мароз марозом.В будь-якій ситуації з незнайомими людьми-мовчу.На днях ходили гуляти з Надіними знайомими.Весь вечір я просиділа мовчки, час від часу натягуючи фальшиву усмішку, вдаючи, що жарти були вдалі.Не те, щоб я скромна чи "сіра мишка", я просто не люблю людей.Тобто люблю, але не всіх.Є всього кілька людей, з якими я можу відчувати себе вільною і мені комфортно поруч з ними бути щирою.З іншими я мовчу і ніяковію.А ще в мене зайва вага.Ну жирна я.І це правда.Ібо 58 кг для росту 175-забагато.Ляхи, живіт, бока-все є.Можу поділитись.Фак таке тіло.Спалити б того жирку трохи.Але де там.їжа-моя релігія.Солодке-мій культ.ага.А ще я ношу окуляри.Посадила зір.Прівєт кличка "ачкарік", "батан", "чотириока".В ліцеї було не соромно носити окуляри, а в інституті трохи некомфортно, але інколи я їх одягаю.Вдома хожу спокійно, так як всі знають, що така моя доля.Адже в мами поганий зір.І це мені передалось у спадок.Але мама то худенька.Їсть і не товстіє взагалі.Навпаки, за тиждень без дієт схудла на 4 кг і на 2 розміри.Клас.Мама як модель.Народила трьох дітей і лялька просто.Не те, що її Снєжка.Та я як снігова баба, така кругла, як колобок.Отака я невдаха.А ще я постійно травмуюсь.Будь то руки, ноги…Або зламаю, або вивихно, або буде забій.Клас просто.А ще я навчаюсь на платному.І за квартиру мама платить.І мені маму шкода, але я ж блядь дно, і нічого зробити не можу.Я пропонувала забрати документи, але мама нівкакую.Каже:"вчись дитино, витягнем якось".Блядь, мені соромно перед всіма. Понила, виговорилась.Я нюня

Як же добре у своїй кімнаті.Моє ліжко, моя шафа, моє крісло, столик, мій кіт на мої подушці.Це все моє.Нарешті я вдома, і зможу відпочити від цих сірих першокурсних буднів.Ааааа.Мені дійсно нудно навчатись і жити.Зате спокійно.Нічого не турбує.Вдома навіть мама не має претензій, а навпаки, виявляє всю свою материнську любов.Дивно однако.Ну побачим, що буде далі.На завтра я вже запланувала собі з'їсти величезного кавуна і більш нічого, поприбирати, зібрати речі на неділю, і власне поїхати.Я не хочу.Немає ніякої мотивації, стимулу в Луцьку.Навіть "риба" не манить, блін.Я якась беземоційна і черства стала, як вчорашній хліб.Допоможіть, нє?

Завжди так.Все не так, якби хотілось.Від навчання немає ніякої користі, а ні задоволення.Сказала про це мамі-як завжди посварились.Єдиний предмет, на якому я отримаю хороші знання-філосовія, адже викладач характерна жіночка, і це мені подобається.А решта-ні.І я не знаю, чи вдасться мені спокійно пережити хоча б цей рік.Але не буду загадувати наперед.Сьогоднішній день зіпсований був ще зранку, коли риба не сів до нас, а сів на другу парту, і слухав музику.Клас.А я спала на перервах.Прийшли з пар-пообідали, і будемо відпочивати.Я, як завжди, засну до вечері, почитаю-і знову в ліжко.Дурний графік.Дибільний, я б сказала.Але варто мабуть змиритись.Мама проти, аби я забрала документи або перевелась на заочне.

Три дні навчання позаду.Враження змішані.Тут доволі непогано, пари проходять швидко, є чим на них зайнятись.Кілька одногрупників веселі, і нагадують мені колишніх однокласників.Є дівчата з завищеною самооцінкою і надто вульгарними образами.Є один добіса гарний для мене хлопчик.Сьогодні він всі пари сидів з нами за партою, і я була задоволена.Він гарно усміхається^^ Куратор в нас дуже хороша, їй не більше 25-и років, і вона вже молода мама.Але гарна така, і мила) Вона за нас будь-кого порве, бойова баба кароч.Вчителі…Деякі нормальні, а деякі математичка, яка змусила нас писати стільки, скільки в ліцеї я б списала за 10 занять.Це дофіга.Дійсно.З неї ржали сьогодні багато хто, а вона не зрозуміла сарказму і жартів.Ну тупа вона.І вона мене напрягає.Завтра в нас 4 пари, і я не знаю, як я відсижу їх, але піти я не зможу, так як треба заробляти бали.Система оцінювання в нас здійснюється за польськими критеріями, тому я і досі не розібралась, що і до чого.Але час ще є. Найгріше, це графік.Нам приходиться прокидатись в 7.00, готувати собі сніданок, збиратись, і йти на зупинку, аби встигнути на 31.Зранку холодно, і я в мене відразу червоніє ніс і синіють руки, як би тепло я не одягалась.Добре, що в аудиторіях не холодно, і можна погрітись.І там є "риба")) аааа, я там сижу і тічу, коли його бачу) ахахахах

Другий день навчання.Пари проходять доволі швидко, але сидіти на них нудно, за виключеням того, що можна подивитись на "рибу" і "корєша", ну і панду звичайно ж.Її макіяж просто вбиває мою психіку.Для мене вона завжди буде асоціюватись з шлюхою.І вона заслужила таке звання своїм зовнішнім виглядом.Може це звучить надто егоїстично з моєї сторони, але не одна її бачу з такого ракурсу.Але не будемо більше про це.Однокласники доволі непогані.Веселі.Але ми ще нізким не познайомились, бо перший тиждень 1 і 2 курс на деякі лекцію ходять разом, то ми толком і не знаємо, хто і з якої групи.По іменах орієнтуємось хто де, але особисто не знайомились.Викладачі хороші, пишемо і не мало, і не багато.На уроках з Надьою сміємось, переписуємось, малюємо, телефонуємо з приводу роботи.Блін, я і досі пари називаю уроками.Ніяк не відвикну від ліцею.І скоро я маю туди їхати)

Те, що я недавно побачила, змусило мене хвилюватись, На трасі "Ковель-Луцьк" обабіч дороги було встановлено, наскільки я порахувала,7 вінків.Думаю, зрозуміло, що сталось.Я їду, і мені страшно, адже зі мною їде найдорожча мені людина

От і підходить до кінця моє зовсім не літнє літо. Червень:Випускний, Руслан, підготовка до ЗНО, ЗНО, зустріч з малими, ремонт в 38-ій, хлопчик-дівчинка. Липень:вступ, поїздки в Львів, Івано-Франківськ, втрачені надії, розбиті мрії.Розчарування в людині, яку любила і довіряла.Депресія.Довга депресія.Зажор.Похудіння.27-компенсація за вкрадені рещі,2 години щастя з малою. Серпень:від'їзд тата.Білорусія.7 днів щастя.Депресія.Розбити надії на ще один місяць канікул.Аня.Ночівля у Ані.Пляпля(єдине, що порадувало на завершення), війна з братом, робота в полі(мать її), відпочинок, збирання на навчання.Кінець Отаке "ахуєнне" літо підсунуло мені життя.Дякую.Аж просльозилась, як згадувала

Я не можу зрозуміти, що зі мною коїться.Вже три дні поспіль погане передчуття.Враження, наче скоро моє трапитись щось страшне.Вже кілька днів сниться один і той же сон, в якому помирають близькі мені люди і повертається тато, аби сказати, що він нас кидає.Надіюсь, що ці сни-не віщі, і ніколи не збудуться.Враження, що ще кілька таких днів-і я зійду з розуму.Страшно

Коли мені буде 45, Я буду дивитись на небо тільки тоді, коли є місяць, і тільки коли молодик. Або коли надто хмарно. А у всі інші дні буду намагатись забути, як ти зник. Житиму, зачинивши вікна, штори, жалюзі.Знаючи, що все марно. Я буду боятися сонця і людей, Що грають за гроші по вулиці Незалежності. Боячись, що вони заграють ту саму "can't love me" на смертельному куплеті З проханням передати "привіт" минулому. Ми дві неполярні протилежності. Я буду проходити повз потяги, Але без бажання під них кинутись і буду завмирати, Коли діти співатимуть якісь дурні пісні голосом подібним до твого. Я закрию вуха руками, і буду чекати. Я буду боятись свого віку і комбінацій з 11 цифр твого номеру. До болі рідного, і до болі чужого. Я буду боятись випадково тебе зустріти. Навіть якщо буду в іншому місті, за сотні кілометрів. І буду розглядати тебе в прохожих, Намагаючись не впізнати тебе у жодному з светрів. Я буду тремтіти, коли хтось заговорить про сонце. Заховаю, але не викину свої зошити з віршами. Не ризикну назвати твоїм іменем сина. Адже це буде нагадувати про все, що колись було/не було між нами. І в 45 мене накриє.І навіть якщо хтось буде поруч спати. Я буду втікати з ліжка вночі, І на кухні зустріну світанок. І так як колись, мріятиму заснути на твоєму плечі. Тому цей хтось буде надто схожий на тебе. Хоча б зовні, хоча б вночі у темній кімнаті. Всі блокноти будуть тепер тільки в лінію. І ніяких ручок, тільки маркери. Аби залишались сліди на пальцях, Які я ніколи не дозволю з своїми сплітати. Не дозволю цілувати і кусати шию Будуть почуття на відстані витягнутого тіла. І зона особистого простору розшириться на 175 сантиметрів. І будь-який дотик, як алерген, Викличе подразнення почуттів, Які, здавалось би, оніміли. Якщо не зійду з розуму до 45-и, То потім, мабуть, життя нема і не буде. Кажуть, місця переломів починають боліти на старість і при зміні погоди. І, мабуть, я буду пам'ятати тебе до самої смерті, до 45-и. Бо такі, як ти, не виходять з моди.

Вчора ти поїхала.І шанси на нашу раптову зустріч в Луцьку стали рівними нулю.Чому ти так далеко?Чому доля забирає у мене найкращих? Ти була однією з тих, кому я могла довірити абсолютно все.Кожну таємницю, кожне переживання, кожну радість.З тобою я не боялась виглядати дурною, адже між нами була щирість.Ми дружили.І наша дружба була справжньою.Кожна сварка, кожне дрібне непорозуміння лише зміцнювало її.І ти це знаєш.Твої поради, твої теплі слова…Я завжди любила, коли ти говорила "Ну Снєжику..".Тоді на душі ставало так добре.З тобою завжди було затишно.Я ніколи не почувала себе незручно, адже нам було про що поговорити і про що помовчати.Ти постійно вислуховувала моє ниття, мої соплі, мої сльози.Підтримувала, обнімала, коли я плакала через обі.А то було доволі часто.І ти завжди була поруч.Завжди.Мій переломний період ставав твоїм, адже ти переживала всі мої проблеми разом зі мною.Хоча я, напевно, рідко робила це у відповідь, бо знаєш, я ніколи не вміла розуміти людей.Але тебе я розуміла.І любила. Хоча не казала тобі про це так часто, як би мала це робити.Ти знаєш, що я люблю не на словах, а люблю серцем.І ти назавжди там.Я буду любити тебе, допоки битимитуться наші серця.Ти заслуговуєш бути щасливою, адже в тебе нереально добре серце, добрі очі і дитячий, милий голос.Ти та, в кому я впевнена більш ніж в самій собі.Ти сильна.Дякую за щастя:*

Ці два дні-найгірші в моєму житті.В мене нереально сильний апетит.За сьогодні і за вчора я з'їла більше, ніж за цілий тиждень.ЩО ЗА НАХ, кароч?Де моя сила волі?Де вона?В шлунку блін.Я її з'їла разом з тим сирним тортом з кремом і 2-а порціями пельменів.Мої 62 см в талії перетворились на 66.4 см за 2 дні-я слон.Так далі не піде.Мама також переживає, що я надто багато їм.Може в мене депресія?Ага, хуєсія.З якого дива?Наче все нормально, але водночас хочеться вийти в вікно, або під поїзд відразу.На кого я буду схожа до 1-го вересня?На свою бабусю?То гени може?Гени не залежать від тортів і пельменів, і вафель, і сирків, і пиріжків.Даааааа…Жируха я.ЖИРУХА. І ще потім я нию, що ніхто мене не любить?А кому треба цей шмат сала по імені Снєжка?Треба худнути.Худнути, худнути!!!А нє, то бути мені форевер елон.

Таке враження, що сьогодні все і всі проти мене.Мама, брат цілий день чимось не задоволені.Я незібрана, розбила коліна, ібо задумалась, коли йшла з магазину.З горя наїлась забагато солодкого, і всі спроби схуднути в сракотєнь.Тільки лягла спати, знайдуться люди, яким треба до мене позвонити або написати смс.Тепер буду вимикати телефон перед сном.Зараз хочеться вдарити дошкою брата по голові, аби він не злив мене своєю відверто дибільною поведінкою.Та всіх хочеться вдарити.Я зла і нервова.Сьогодні зі мною краще не розмовляти, бо це мене злить ще більше.Дайте мені флу чи кіньську дозу снодійного.Щоб навєрнєка.Піду наїмся, розжирнію ще більше і впаду в депресію, і прівєт психлікарня.

Ще одна така ніч, і у мене поїде дах.

Як завжди, всі мої плани коту під хвіст.Я свято вірила, що "навчання з 1 жовтня"-це правдива інформація.Але ж ні.У кожному правилі є винятки.Хочу подякувати ВІЄМові за 1 вересня, за цей короткий термін, аби зібратись до навчання і знайти квартиру.Дякую, що вбили мої плани на подальший місяць.А плани були неймовірні.Дякую, що я тепер буду проводити цілий тиждень в активних зборах.