Птицами

Втік мій Пиріжок.Тепер я ясно самотня дитина.Надя їздить у ВНУ на пари після обіду, і я лишаюсь сама.Пиріжок був моєю єдиною розрадою.А тепер…Більше не буду заводити хатніх тваринок.Все рівно вони аби помруть, або втічуть.Життя-біль

Захотілось написати якийсь величезний пост про те, як мені погано і все таке, але я краще напишу про Пиріжка.Це мій хом'ячок.Він карликовий гризунчик.Кусається бляха, як вампір.Я на долоню насипала корму, і піднесла йому, а він покусав мене за руку і втік.От же ж гад.І Надю вкусив.А сьогодні вночі намагався втекти.Ну так, я його розумію.Нова обстановка.Сама таке переживала.Але він звикне, тим більше тут добре.Я годую його більше, ніж треба, і він буде в мене жирненьким і пухліньким.Як Саня, наш староста.Розказала мамі про Пиріжка, а вона каже:"краще б кошеня взяла собі маленьке, а то хом'як…"Нда.Ніхто не одобрює мій вибір.Ми самотні з пиріжком…

Я їду в той грьобаний Луцьк.На ту дибільну квартиру.Нє, квартира доволі пристойна, все що треба-є.Але це не те, що вдома.Як уявлю, що звону прийдеться там проводити будні-хочеться вистрибнути з вікна поїзда, в якому я зараз їду.2 години в дорозі, які я проведу ледве не з сльозами на очах.А ще я взяла з собою книжку, і буду читати.Потім в Ківерцях до тьоті треба зайти, і поїду на квартиру.І буду нити, як я хочу додому.

Чому, коли я не хочу ніяких відносин, мені 100500 хлопців пропонують зустрічатись?Та бля..я ж не те щоб негарна, а я навіть не симпатична.Вам хочеться бути разом з такою людиною, як я?Хто ще дивний блін.Не треба мені ота ваша любов, зустрічання.Хуйня це все.Повна.Краще бути разом з друзями.Так надійніше.

Ну от і закінчилось моє безтурботне навчання у ВІЕМі.З наступного тижня розпочинаються семінари, практичні, а я навіть не уявляю, як це і що це.Сьогодні години 2-3 писала відповіді на 5 питань по філософії.І сама писала висновки, адже як сказала Світлана Вікторівна-це найголовніше.Клас.Якщо так і далі піде, то я просто взагалі не матиму часу ні на сон, ні на відпочинок.І буду овочем.І зомбі.І спатиму на парах.Але й блін.Ну чого я такий лох?Да, то моя доля мабуть постійно нити про нещасне життя.Спалити мене треба чи що

Минуло тільки два тижні навчання, а мене вже відверто дістали ці пари, на яких я сижу, і половину того, що говорить викладач, я тупо не чую.Адже або за спиною, або переді мною завжди хтось бурмоче, рже, хихикає.Хочеться взяти за волосся цих дур і вдарити головою об парту.Невже не можна помовчати і хоча б вдавати, що ви прийшли вчитись?Бля.Ваші батьки платять шалені гроші, а ви сидите і п'є те каву на парах, і постійно когось обговорюєте.Якого хрєна ви взагалі прийшли?Ви одягаєтесь як шльондри, фарбуєтесь так само ж.Намагаєтесь вцепити хлопчиків?Да, вони якраз таких легкодоступних і люблять.Ага.Зате я ненавиджу.А знаєте, що саме мене у вас харить?Що після пари ви постійно тикаєте в мене своїми нарощеними нігтями, і так піздизливо просите:"дай конспект переписати".І Снєжка дає.Бо ж я записую все те, що почую від викладача. І я якби то не жадна.Мені той зошит не шкода.Але ж дівчатка, це вже занадто.Колись мій терпець лусне, і вам буде капєц

Я не знаю, як назвати цей стан.Та й взагалі, сумніваюсь, що його можна описати словами.Це щось середнє між апатією і ненавистю.Наче байдуже, а наче й не дуже, адже мене нервує твоя поведінка і те, що ти пишеш на аск.Думаєш, мені приємно це читати?Ти вирішуєш це за двох.Думала, ми спілкуємось ще, а виявляється вже ні.То чому ти не видалиш мене з друзів.Навіщо я тобі там?Все рівно ж не переписуємось і не будемо.Може, я б могла видалити тебе сама, але якось рука не піднімається.Я не ти.Не скажу, що краща за тебе.Ні.Я не вважаю себе кращою за когось.Навіть навпаки.Але твоя поведінка інколи змушує мене злитись і хочеться врізати з усієї дурі прямо по нирках.Щоб скорчився від болі.Бо ти забагато береш на себе.Хочеш створити з себе культ поклоніння для восьмикласниць.Браво.Я аплодую стоячи.А з іншого боку, яка мені різниця тепер до тебе?Ми чужі люди.Ти сам так захотів.Це твій вибір.І ти маєш право на нього.

-Я буду тобі на парі писати запіски. -Не треба мені писати запіски.Краще пиши есеміски. -Ахахаха

Сьогодні на великій перерві, коли ми пили каву з шоколадом на підвіконні, до нас підійшли знайомитись хлопці з другого курсу.В ході розмови, вони запитали, чи нам подобається в ВІЕМі.І я навіть не знала, що відповісти, адже і сама не можу зрозуміти, чи мені тут подобається, чи ні.Наче добре тут, а наче й ні.І мама запитувала те ж саме, а я сказала, що нормально, жити можна, але освіти певно я тут не отримаю, адже на парах більшість говорить, і я погано чую викладачів.Щось ніфіга нема дисципліни.Але зате не дуже нудно на парах.Особливо, коли поруч сидить Надя і постійно рже.Але це добіса виснажує, і я хочу спати.На останній парі ми говорили з дівчатами, що сидять перед нами, обмили нашу дружбу моєю шоколадкою, а ще до нас сіла дівчина, бо вона сказала, що я, мабуть, одна нормальна людина в групі.Бо всі інші тупі дури, егоїсти, і брехуни…Ох, я навіть не знала що відповісти.Вона запитала, чи можна їй зі мною сидіти.Можна подумати, я найкращий варіант.Ндаааа.

Історія України.Ми як завжди сиділи, конспектували і говорили.Ну як говорили-ржали, як коні.Надя постійно мене смішить, що інколи аж до сліз.На правознавстві(хай горить в пеклі метод викладання Дмитра Вікторовича) ми ржали ще більше.І ближче познайомились з кількома одногрупниками, тоєсть з корєшом риби і Кольою, а ще дівчатами, які дякували мені за те, що я їх кагбе виручила). Корєш взяв в мене номер, і сказав:"я збережу, і буду звонити", а потім маякнув, а я затупила, і залізла під парту і як дура почала алокати) він з мене ржав, і 100500 разів обретався до мене.+ я поділилась з ним грушкою) во яка я хороша і хвалько.Після пар ми їхали в автобусі з рибою, Саньою старостою.Терпіти не можУ рибу.Знадто багато в нього пантів.Хоч і нема та чим пантуватись.Ми поїли, відпочили, і пішли гуляти з Кольою.Посиділи біля ЗАГСУ, і пішли по домах.Поки Надя в душі, я їм і пишу цей пост про сьогоднішній день

Невже я не побачусь з тобою аж до Нового року?Скільки я ще зможу без тебе?На вихідні їздила додому, заходжу в будинок, там мама.Питаю:"а де тато?".А вона:"тата вже як місяць немає вдома".І тут я згадала…І плакала.Одягла його теплий светр, і сиділа нила.Так скучила за його голосом, усмішкою, його смачнющою їжею.Повертайся, тат.Ми тебе дуже чекаємо…

Грім мені в дупу!Заїбала, відверто кажучи, ця математика, ці йобані матриці, модулі.Стільки понять, формул за одну пару за ніколи не вчила.Зараз тільки лекції, а я вже боюсь практичних, адже вчити буде дофіга і трошки, і я фізично не встигатиму, та і лєнь буде, хоч і знаю, що саме мені це потрібно.Блядь, я уйоба тупа якась.Чого мене занесло в той ВІЕМ?штани протирати?да

Малий.Сьогодні тобі 19.4 роки тому ми з тобою познайомились, і з того часу ми постійно разом, навіть якщо далеко один від одного.Ти в Харкові, я в Луцьку.Між нами тисячі кілометрів, але це не перешкода нашій дружбі.Ти у моєму серці назавжди.Найперш за все, хочу привітати тебе з Днем народження, побажати всього найкрутішого, вірних друзів, шаленого кохання, натхнення(малюй і пиши), гарного навчання, здоров'я, створи міцну сім'ю, народіть собі гарнющих діток, няньчіть внуків і не забувай мене.Я в свою чергу, ніколи тебе не забуду.І знаєш, я впевнено можу сказати, що ти найкраща людина, яку я коли-небудь зустрічала в своєму житті.Дякую тобі за всі спогади.А їх є багато:*