Вчора ти поїхала.І шанси на нашу раптову зустріч в Луцьку стали рівними нулю.Чому ти так далеко?Чому доля забирає у мене найкращих? Ти була однією з тих, кому я могла довірити абсолютно все.Кожну таємницю, кожне переживання, кожну радість.З тобою я не боялась виглядати дурною, адже між нами була щирість.Ми дружили.І наша дружба була справжньою.Кожна сварка, кожне дрібне непорозуміння лише зміцнювало її.І ти це знаєш.Твої поради, твої теплі слова…Я завжди любила, коли ти говорила "Ну Снєжику..".Тоді на душі ставало так добре.З тобою завжди було затишно.Я ніколи не почувала себе незручно, адже нам було про що поговорити і про що помовчати.Ти постійно вислуховувала моє ниття, мої соплі, мої сльози.Підтримувала, обнімала, коли я плакала через обі.А то було доволі часто.І ти завжди була поруч.Завжди.Мій переломний період ставав твоїм, адже ти переживала всі мої проблеми разом зі мною.Хоча я, напевно, рідко робила це у відповідь, бо знаєш, я ніколи не вміла розуміти людей.Але тебе я розуміла.І любила. Хоча не казала тобі про це так часто, як би мала це робити.Ти знаєш, що я люблю не на словах, а люблю серцем.І ти назавжди там.Я буду любити тебе, допоки битимитуться наші серця.Ти заслуговуєш бути щасливою, адже в тебе нереально добре серце, добрі очі і дитячий, милий голос.Ти та, в кому я впевнена більш ніж в самій собі.Ти сильна.Дякую за щастя:*