может уйдем?

САме гірше шо могло статись за це літо вже сталось

не спрашивай, друг: никаких новостей! душа нараспашку - сегодня не в моде. мне нравится больше бывать на природе с тех пор, как я стала бояться людей. не помня начала, не зная конца, я стала свободной и стала счастливой - деревья и травы, моря и заливы, отныне милее любого лица. и пение птиц мне - взамен голосов! и солнечный свет, вместо лампы настольной! мне нравится быть равнодушной и вольной (особенно, в гордых приделах лесов). _ намного спокойнее - жить не любя! найдя в оправданье, бессмысленный повод, мне нравится бегать из города в город с тех пор, как я стала бояться себя.

все мине, не плач

Я говорила, что любила И говорю что я люблю Мое сердце не остыло И еще не умерло Мои глаза тогда горели Мои глаза еще горят Моя душа мне говорила Наслаждайся, ты жива Мои губы не остыли Им разум запрещал забыть Как они тебя любили И как они тебе врали Я не забуду, что любила Я знаю, я тебя люблю Мое сердце не остыло И еще не умерло П.І.

But If you loved Why'd you leave me? Take my body Take my body All I want is And all I need is To find somebody I'll find somebody Like you

скільки хочеш цілуй її руки і вуста, і ключиці, й зап'ястя. це тебе не врятує від муки. це тебе не приречить на щастя. скільки хочеш вкладай її в ліжко та вливайся до неї під ковдру. це, на жаль, тебе, любий, не втішить.це, на жаль, принесе тільки втому. скільки хочеш будь з нею, хоч вічність. затуманюй їй очі собою! та від мене чекатимеш вістей. бо лиш я тобі рідна до болю. проклинай і кажи, що я грішна. що про тебе нічого не знаю, що у тебе давно вже є інша. та вона тебе так не кохає. проклинай і впускай мене в душу. і ромазуй вуста, мов помаду. з суші в море і знову на сушу. я клянусь, це не схоже на зраду. проклинай же мене скільки хочеш, запускай в мої вигини пальці я віддам тобі все, що ти хочеш. лиш не йди ні сьогодні, ні вранці. скільки хочеш цілуй МОЇ руки, і вуста, і ключиці, й зап'ястя. я тебе не врятую від муки. та лиш я принесу тобі щастя.

Ми іздитемо літом в монако на море, а в зимку питимемо чай з печивом біля затишного каміну, інколи будемо виіжджати кудись на лижі, я даруватиму тобі квіти просто так, а ти мені свою любов, теж просто так, ми прогулюватимеиось по місту, а коли стомимось зайдемо в кафе й замовимо щось, а зимою лежатимемо під ковдрою дивлячись святкові фільми Ми будемо іздити до батьків в гості, ти пектимеш якісь пироги ім, в нас буде собака чи кішки чи що ти там хочеш, і невеликий сад за яким доглядатимемо а на літо він даватиме плоди, які будуть соковиті і дуже смачні. Я тебе люблю)

И, улыбаясь, мне ломали крылья,

Мой хрип порой похожим был на вой,

И я немел от боли и бессилья

И лишь шептал: «Спасибо, что живой».

Владимир Высоцкий

Мені було приємно знову почути твій голос, по телефону, я заскучала за фразою "прівєт мала, як ти?" Після твоєї фрази " я думаю в тебе знайдеться годинка завтра, щоб зустрітись і попрощатись, бо я також їду в четвер" на моїх очах з'явились сльози. Сльози суму і радості одночасно. Я тобі дуже вдячна, що ти був у мене і моментами підтримував, але мені шкода, що все дуже бистро скінчилось.

Здравствуй, мама
Плохие новости
Герой погибнет
В начале повести

И мне останутся
Его сомнения
Я напишу о нём
Стихотворение

Любовь как случайная смерть
Любовь как случайная смерть
Любовь как случайная смерть
Любовь

Здравствуй, мама
Опять не очень
Так сложно быть
Хорошей дочерью

Твои открытки
Я получаю
Ты расскажи ему
Как я скучаю

Венерические болезни,
Бесконечно тоскливые ночи,
Телефонный звонок как инъекция морфия
Как мне увидеть тебя среди прочих ?
Всё случится после
Если случится после
Я вдыхаю твои обстоятельства чтобы
Выдохнуть и оказаться возле…….

Мені завжди говорили, що я щаслива людина, бо маю подругу, близьку і найріднішу. Багато хто заздрив, жартував над цим, не вірив, що буває і таке. Не в кожного в серці живе поняття споріднена душа, не кожен міг довіритись повністю, не кожний готовий віддати життя за друга чи закрити спиною від всіх бід. Ми веселились, сміялись, сумували плакали. Ми пережили багато різних моментів, побачили багато людей, зрозуміли, що ми мало ще чого пізнали в цьому житті, що ми не знаєм достатньо, щоб жити спокійно. І коли, як мені здавалось, ми стали самостійними- це два роки назад, нас росформували в різні класи. Я багато плакала, що ми не разом, що мені важко, що в мене придурки однокласники, я приходила до тебе і плакала.. І ось пройшло два роки, через 10 днів ми роз'їжаємось назавжди.

Це напевно отака маленька розплата мені за все погане, що коли-небудь я робила.

Ми будемо бачитись, ми будемо жити разом, ми будемо сміятись, веселитись, сумувати, плакати разом. Нехай це буде все видумкою, прибоєм фантазії, але це буде щиро в душі.

Ніхто не зможе стати мені таким другом як ти.

Дякую тобі!!!

зацитую Цоя

В горлі комком тісниться крик(с)

Він сказав: «Я не знаю, що таке кохатися з тобою. Я просто кохаю тебе». І це було правдою. Він був таким ніжним. Він дотикав мене легко й обережно, ніби боявся, що я можу розсипатися від його доторків. І я розсипалася, розтікалася, зникала в його руках, мені здавалося, що я власне і є цими руками, а, радше, тим, що відчувають ці руки, голублячи мене. Він обціловував моє тіло й казав, що це не він пестить мене, а моя шкіра пестить його уста. І це теж було правдою, кожна клітинка мого тіла любила кожну клітинку його тіла, і ми вже не були певні, хто з нас хто, коли були так близько, як тільки можуть люди. І все було так просто, природно, як і повинно бути споконвіку. Ми ніби знову перетворилися на дітей. Але в той же час ми були чоловіком і жінкою і наші тіла стали одним тілом, ба навіть більше ніж тілом — новою істотою, довершеною й сильною, по вінця виповненою радістю, спокоєм і любов'ю. Коли я слухала, як б'ється його серце, мені робилося дивно, що в мене є своє власне серце, бо нам вистачило б одного на двох, і ми б жили єдиним диханням і єдиним ритмом. Ми постійно були разом. Він пригортав мене, високий, сильний, і в його обіймах було так затишно й спокійно, мені здавалося, що я зовсім маленька й моє дитинство ніколи не закінчувалося. Іноді він клав голову мені на коліна, я гладила його волосся, і тоді він сам починав скидатися на хлопчака, він оповідав мені свої сни і вони робилися й моїми снами. Він справді скидався на хлопчака, коли зранку подовгу хлюпався у ванні, а потім потай користався моєю косметикою, випробовуючи різні мазі та креми, бавлячись манікюрним причандаллям, котре він дещо патетично називав інструментарієм ельфа-ескулапа — все воно видавалося йому надто маленьким, майже іграшковим. Моїм сукенкам і мештам він робив компліменти набагато частіше, ніж мені, тобто мені він взагалі не робив компліментів, вважаючи, мабуть, неприродним називати словами те, що й так щомиті струменіє з його блакитних очей. Я зрозуміла це, коли він якось, раптово зупинившись посеред вулиці, сказав: «Слухай, я не говорив тобі, що ти найкрасивіша жінка на світі?» Це теж було дуже по-хлопчачому, але мені справді дуже хотілося бути для нього найкрасивішою. Мені подобалося дивитися йому в очі і бачити в них своє відображення, тоді здавалося, ніби я, крихітна, живу в ньому десь усередині і можу через його очі дивитися на світ. Мені подобалася ця думка — що я лише частинка його, і тому ми разом кожної миті. Але так само мені подобалося, що я поруч з ним, що можна сховати обличчя в його долонях і відчувати їхнє тепло. Іноді він закривав мені долонями очі і тоді все довкола, окрім тепла, здавалося неістотним, і не вірилося в існування якихось загроз. Коли ми виходили в місто, він чекав коло дверей поки я зберуся. Йому чомусь подобалося защіпати ремінці на моїх сандаликах чи замок на черевичках, і це виглядало так, ніби дорослий збирає дитину до школи. А от пальто він подавав незґрабно і щоразу страшенно з цього комплексував. Ми ходили вулицями, розмовляли, він дарував мені квіти, і світ був прекрасним, як у перший день творіння

Це був прекрасний вечір. Ніби буденність, але з вами проводити час - це одне задоволення. Як ви граєте в карти, програєте наші гроші.

В нас ніби одна сім'я

ми практично живемо разом

тільки вулиці міста розділять наші відчуття присутності!