Мені завжди говорили, що я щаслива людина, бо маю подругу, близьку і найріднішу. Багато хто заздрив, жартував над цим, не вірив, що буває і таке. Не в кожного в серці живе поняття споріднена душа, не кожен міг довіритись повністю, не кожний готовий віддати життя за друга чи закрити спиною від всіх бід. Ми веселились, сміялись, сумували плакали. Ми пережили багато різних моментів, побачили багато людей, зрозуміли, що ми мало ще чого пізнали в цьому житті, що ми не знаєм достатньо, щоб жити спокійно. І коли, як мені здавалось, ми стали самостійними- це два роки назад, нас росформували в різні класи. Я багато плакала, що ми не разом, що мені важко, що в мене придурки однокласники, я приходила до тебе і плакала.. І ось пройшло два роки, через 10 днів ми роз'їжаємось назавжди.

Це напевно отака маленька розплата мені за все погане, що коли-небудь я робила.

Ми будемо бачитись, ми будемо жити разом, ми будемо сміятись, веселитись, сумувати, плакати разом. Нехай це буде все видумкою, прибоєм фантазії, але це буде щиро в душі.

Ніхто не зможе стати мені таким другом як ти.

Дякую тобі!!!

зацитую Цоя

В горлі комком тісниться крик(с)