Это просто Вьюи блог

любов червоного кольору, швидко запалюється і ще швидше згасає

ти один з тих, з ким почуваєшся вдома

моя невіра в кохання, в слово, яке оскверняли безліч разів. я чесно не знаю інших слів, для того щоб описати, те що відчуваю. те як ти говориш "цілую" на прощання, і те як я на це чекаю. те, як ти кажеш, що погано, що так рідко бачимося, і те як закриваю динамік, щоб ти не чув, як плачу. дуже по-дурному і так наївно, але хочеться просто бути поряд. ти як рятувальний човен, що рятує мене від самої себе. ти мій, а я твоя. сподіваюсь це не лише слова

"просто мені, так хочеться жити в тебе в полоні і бачити, як тікають від мене сни в твої долоні"

мені здається: i fall in love

я знову зірвалась. вкотре. я знову наробила хуйні. і тепер все йде під три чорти. я падаю в оту прірву, і ніякі руки мене не врятують. одна. це крок у

потрібні деколи роки, щоб побачити істину, або ж роки, щоб набратися сміливості, а я лише витратила рік, щоб дійти до рішення спитати просту правду. і хоча вона навіть не гідна конкурувати з тим що я сама собі напридумувала, це краще ніж нічого робити вигляд, що все як раніше, безглуздо. але я вперто йду цим шляхом, дуже навіть успішно. Лера ж така Лера. мені з тобою безкінечно добре завжди, але тут з'являється "але", хтось вперто кричить в моїй голові, і просить мене не дурити саму себе. як раніше ніколи не буде - це аксіома. і я це розумію. роблю вигляд, що довіряю тобі, як раніше, хоча це зовсім не так. я завжди говорю, що як раніше ніколи не буде, але може бути набагато краще. і мені здається, що краще в нас з тобою, ніколи не буде більше, тому я вперто живу колишнтою дружбою, намаючись зберегти уламки того, що залишилось. а ще я мені здається, що з часом я в вкотре до тебе звикну, а ти вкотре підеш геть, а я залишусь без жодних пояснень. P.S. було б добре мати те що ми мали колись з тим що ми мали б сьогодні. але для цього ніхто не прикладає зусиль, тому вона вже від початку приречена

по плечі. скоро геть втону. на руках не приховати емоцій, а сльози рікою в море. аби ж мовчки, а так постійна купа питань. я рятуюся, як можу, але нажаль все більше тону.

ти тут. і ти поруч. і я добре знаю, що якби я розповіла б все що ти бажаєш почути, то зрозумів би напевне. Але. я полохаюся, як заєць і втікаю у тінь., від твоїх очей ти замок з піску, який от от розсипиться на моїх очах

я не тону в його обіймах,

я ставлю определенные рамки что бы не вышло как всегда, но два пункта уже нарушенно, и мне уже становится страшно, но я ведь следую своим советам, так что вместо точки иду дальше, я стараюсь бороться со своими страхами, я не хочу убегать всю свою жизнь. я не могу предугадать какая дорога в конце будет правильной, но точно не та по которой я шла

ну вот, я сижу закулисами, вот-вот мой выход наконец я узнала все ответы. пришло видно тому время спасибо тебе огромное за все я отпустила я очень люблю тебя

написала тобі листа, на язику присмак клею, тепер думаю відправляти чи не варто? чи потрібен він тобі?

у меня нет сил больше это читать. я так устала. от вечных догадок, от умалчивания, от лжи и от каплей в моей сумке. единствееное мое желание, это закрыть дверь в мою комнату и никогда больше ее не откривать, забратся под одеяло и потерять сознание. я была так слепа, и это не только к нему относится, а ко всему что у меня случалось. мне очень жаль за все что я сделала кому либо. и я приношу извинения тому, кто еще встретися со мной. мне очень жаль. прости, что обвинила тебя во всем.

день словно в тумане.

как буд-то этого ничего не случилось.

как будто не было этого шторма, и ты не лежишь в коме.

наверное мне лучше уже не считать, какой по счету завтрак, обед или ужин оказывается в унитазе. горло уже вовсю расцарапано ногтями. я пытаюсь удержать все в себе, но увы, пока из этого мало что выходит. надеемся на лучшее. ведь это всего 3 или 4 день, а значит ничего страшного.

я чуствую, что опять теряю контроль. все сначало, после выдержки в несколько месяцев. я не хочу больше переживать это снова и снова. господи, дай мне силы. завтра ведь это не повторится, да? обещай мне. я не хочу больше так. я больше не смогу

сльози рікою. можливо вина тому добре відзнята мелодрама, а можливо і дещо інше

може просто сьогодні відпустило, вже наплакалась, досить. більше через тебе не буду пити чай на історії. що ж поробиш

миючи посуд, я загубилась у своїх думках. і зрозуміла що я опинилась в такому місті як "ніде". чи дотримала я слово завжди говорити "так"? думаю, що ні. адже я постійно у сумнівах. я не знаю, що мені робити в майже усіх ситуаціях. відповідь відсутня, і через оцей постійний тягар, що ти зробила щось не так, що ти йдеш не по правильній дорозі, і знаходишся в не правильному місці, постійно мене гризе. я не пам"ятаю. щоб таке було раніше. звичайно, я робила різну хуйню, і була человек-касяк (це не пов"язано з тютюновими виробами), але я робила це через, те що була дурна, а не через те що не знала де я, я не була між чимось. це ніби стояти посеред моста, коли тобі байдуже куди йти, на ліво, чи на право, але водночас, який вибір ти б не зробив, він всеодно буде не правильним. я заплуталась. досить вже аналізувати. мені потрібен здоровий сон.

давно я уже не читала настолько хороших и откровенных книг. до последней страницыиги я даже не знала что это не выдумка, а реальная история реального человека тКристина даже имени своего не меняла. все что я прочитала очень потрясло меня. то через что прошла она много стоит. сейчас я в полном сметении жую свой банан. и прокручиваю ее исповедь в голове, то что делаем мы с вами очень безобидно, всего лишь детские шалости, хотя и это кажется нам уже чем-то большим. и я очень рада, что это так действительно. никогда не хотела бы оказатся в этом аде и я знаю точно, что никогда не воткну себе в вену шприц с герой.