FUCK YOU

My love is your love, your love is my love

З пам'яті ніби стали стиратися уривки життя. Спогади, які раніше так часто крутилися в голові, - стали зникати. Тепер доводиться напружуватися, щоб згадати якусь подію, яка здавалася важливою не так давно. А спогад про когось із друзів чи приятелів з ​​дитинства, особи яких я зустрічала на протязі багатьох років; особи, яких знала і пам'ятала - тепер лише розмиті образи всередині моєї пам'яті. Ці маленькі провали викреслили багато днів, - звичайних / радісних / сумних. Деякі деталі ніби перезаписані, і я вже не можу з упевненістю сказати що з цього було насправді, здається, що я переконала себе, видаючи бажане за дійсне. Напевно, мені вже просто страшно згадати про себе те, що так відчайдушно я намагалася забути.

А зараз, а що зараз..життя стає зовсім іншим. Мої погляди щодня, та шо там щодня, ЩОГОДИНИ змінюються. Слава Богу, що на краще змінюються! Багато хто, запитує що у мене нового, а ви знаєте, БАГАТО нового. ВСЕ нове. Все змінилося, все! навіть друзі.Я змінилася, розумієте. І вам вже не поняти мене, хоч якими друзями ми колись не були. Для мене ви тепер чужі, і ніколи своїми вже не станете. Навколо нас суцільна брехня. Брехня у всьому. і це ЖАХЛИВО.

"Ей просто нравилось, чтобы люди думали о ней плохо. А на самом деле она была мягкой, как зефир.”

Гарні слова.. правдииві..

я пам'ятаю кожного, хто пішов.коли йде дорога тобі людина, це завжди боляче.Подругі, хлопці, просто знайомі-всі рано чи пізно йдуть.нема нікого і нічого постійноо.Сподіваюся, в них все добре, все прекрасно.життя триває, і кожен повинен жити далі.Але чому ж вони повертаються? якщо ви пішли, то йдіть.Для чого ви знову нагадуєте про себе, пишите, дзвоните.Приходите і дивитеся в очі так, ніби нічого такого й не було.Якщо ви пішли-то йдіть назавжди.Не варто говорити, що "твоє " вернется.Бо "своє" не йде.

3 грудня. Як бистро іде час.Його не втримати.Ще трошечкі і мої шкільні будні закінчаться. зараз здається скоріше б вже, але потім все буде не так. Ми як завжди будем хотіти вернути те, що вже просто неможливо. Наше дитинство - найважливіше у житті людини. Його треба прожити незабутньо, не втрачати жодного шансу класно провести час і залишити дуууууже багато спогадів. Адже саме спогади будуть для нас наркотиком десь так років у 70. Та навіть зараз, хоч мені далеко не 70, але я живу спогадами з дитинства. І не тількі я. Ще моя подруга з ясєльок, яка підтримує зі мною відносини до сьогодні.Кожен день наших зустрічей - це ще один день сувмісних спогадів. Я люблю це. І зараз віддала б все, щоб попасти на тиху годину в садочок! Щоб жити таким же безтурботним днем. Щоб бавитися з батьками. Щоб просто жити…

Я так хотела хоть раз быть хорошей, Но опять оказалась плохой

Всех, кто предал – прощаю! Всем, кто ушел – желаю счастливого пути! А тех, кто остался рядом со мной – ценю, люблю и уважаю.

у кожної дєвушкі неодмінно є свій бездонний колодязь, у темряві якого таїться якийсь - небудь черговий "він", який не дзвонить, не приходить, не розуміє або ще що-небудь "не", мучить дівчинку, бовдур. якщо в колодязі нікого немає, значить був зовсім недавно і скоро, ось буквально днями, заведеться новий, це, я так розумію, закон природи: всяка чудова дівчинка повинна цілими днями витріщатися в цей проклятий колодязь і болісно роздумувати про поведінку його мешканця, забувши, що навколо, взагалі-то, величезний дивовижний світ, всі чудеса якого, теоретично, до її послуг. вірніше, були б до її послуг, якщо б вона не варатила носом, бурмочучи: "дякую, не треба", лише б відпустили скоріше назад до колодязя, дивитися в темряву.

М. Фрай

Спогади…. Те, що ніколи не дасть нам спокою. Ми можемо поховати багато чого, забути біль, зраду, але ми ніколи не зможемо забути або поховати почуття, спогади, емоції які ми відчували при певному моменті. Це все в нас залишається назавжди. І це може дуже сильно мучити людину, не давати їй спокою, адже це боляче згадувати, те, що найбільше хочеш забути.

Кожна людина грає певну роль в нашому житті, хтось іде, а хтось залишається назавжди. Люди перевіряються часом, навіть у найважчі моменти твого життя, поруч з тобою будуть тільки ті люди, яким ти по-справжньому дорогий.

Так само поряд з нами бувають люди, яких ми любимо. Любов, напевно, саме прекрасне, що є в людині, що є в нашому житті. Любити, значить жити, відчувати, просто бути людиною. Любов, дуже часто приносить багато болю. Іноді люди не можуть бути разом, вони можуть, один одного любити, але певні обставини не дають їхній любові вирватися назовні. Але все одно, вони можуть прагнути один до одного і випробувати такі почуття за мінімально короткий час, що інші й не зазнають теж саме за усе своє життя. І знову спогади, але я думаю, що людям, які це переживають не боляче. Заради цієї миті, вони могли б віддати все. І іноді на багато краще провести цю мить. Адже вона може виявитися набагато кращою за нескінченність. Нерозділене кохання… ні що не приносить більше страждань, ніж таке почуття. Адже у людини, яка любить сумирно, теж є хороші спогади, які більше ніколи не повторяться і ось це дійсно дуже боляче згадувати. Наша пам'ять мучить нас, іноді не дає нам заснути і заважає все забути.

Кожна людина в нашому житті з'являється не випадково. Всі приносять досвід, який надалі відобразиться на нас і в нашому житті. І кожна людина залишає від себе слід, відбиток.

Можна поховати людину, але всі емоції, спогади, його любов, всі його почуття назавжди залишаться з нами. І в чиємусь серці ця людина буде жити вічно, і неважливо живий він чи мертвий.

Чому люди сумують? Бо їм на душі тяжко. А коли на душі тяжко? Коли людину хтось образив. А хто може образити? Хтось дуже дорогий. А хто буває дорогим людині? Той з кім він щасливий. Ти був щасливий, тому тепер сумуєш.

Горька правда кохання. Вот так би ніколи і не влюблятися. Бути без цих відчуттів, прагнень до протилежної статі. Бути байдужим до всього, що стосується любві.

Боляче - це не тоді, коли кохана людина тобі цілий день не звонить, а тоді коли ти 6 годин сидиш в операційній і просиш у Бога, щоб лікарі врятували твою дитину…
Нестерпно - це не коли посварилася з мамою, нестерпно - це коли в тебе її взагалі немає…
Важко - це не тоді коли не поступаєш на державне, а коли все життя сидиш у інвалідному кріслі…
Страшно - це не тоді, коли ви розстаєтесь, бо посварились, а коли ти знаєш, що через кілька місяців помреш, а сказати нікому не можеш, щоб не робити боляче…
Сумно - це не тоді коли в тебе нема справжніх друзів, сумно - це коли ти все життя нічого не бачиш крім темряви…
Насправді всі ваші проблеми - це не проблеми…
Цінуйте те, що маєте…і цінуйте тих, хто з вами.

Все, що відбувається в нашому житті - на краще. Іноді здається - безвихідь, не вийшло, не сталося, не збулося. виявляється - не безвихідь, а крутий поворот, не кінець старого життя, а початок нового. І самі тяжкі розчарування перетворюються на нові щасливі зустрічі, на нові відчуття і багато-багато всякого ;)