Black Canary
Кто-то однажды сказал, что хорошие девушки ведут дневник, у плохих девушек на это нет времени…а я же просто хочу жить, чтобы об этом потом помнить)
Кто-то однажды сказал, что хорошие девушки ведут дневник, у плохих девушек на это нет времени…а я же просто хочу жить, чтобы об этом потом помнить)
пам'ятаєш як ми після школи ходили обідати до мене бо я близько живу?
пам'ятаєш як ти плакала бо він не подзвонив? як він не прийшов? як розлюбив?
пам'ятаєш як я дзвонила о другій ночі бо не могла спати? як не могла жити?
пам'ятаєш як ми ходили гуляти коли мама була у відряджені? як танцювали в дощ під гітару? як не думала ні про що ? як повертались під ранок мокрі і втомлені?
пам'ятаєш як ми сиділи в тебе ? ментолові цигарки? пиво? сусідів?
пам'ятаєш як ми знов плакали? як не знали що буде далі? думали що все, кінець?
пам'ятаєш як обанювали батьків хто в кого ночує? як відправляли смс-ки з чужих номерів? як дзвонили по 3 секунди бо безкоштовно?
пам'ятаєш як батьки повертались з батьківських зборів? як прогулювали уроки? як нас виганяли з уроків? як ми контрольні писали?
пам'ятаєш як ходили по квартирах збирали підписи? як кричали? як сварились? як плакали? як бились?
пам'ятаєш як сиділи в тебе, слухали Бумбокс і знову ментолові цигарки?
пам'ятаєш як обманювала? як ми зловили тебе на брехні? як ми мирились і сварились ще сотні раз?
як курили і курили…як було погано і добре, як збирали кожну гривню щоб погуляти в центрі?
пам'ятаєш як гуляли на районі? як сварились? як мами дзвонили додому? як відпрошувались до 12?
пам'ятаєш як ти приходила на Інтернет? як приходила мити голову бо воду відключили?
а як я в тебе обідала бо в мене мама на дієті була?
пам'ятаєш дні народження, дні ангела, випускні, нові роки…? скільки всього хорошого, теплого, дурного і смішного ми бачили?
звичайно пам'ятаєш, і вже ніколи не забудеш як би далеко ми не були завжди почувши запах ментолових цигарок подумки посміхаєшся…
школьные друзья не останутся твоими друзьями навсегда. и ты хотя бы раз в жизни провалишь тест по тригонометрии. учителя не раз пересадят тебя на первую парту, а родители хоть раз посадят под домашний арест после крупной ссоры. ты никогда не сможешь сделать всё домашнее задание на неделю вперёд, даже если захочешь.
afficher en entier ты будешь писать сочинение по книге, которую даже не открывал, но однажды ты найдёшь и ту, которая захватит тебя полностью. ты обязательно напьёшься и скажешь то, о чём потом пожалеешь. ты будешь помогать кому-то устоять на ногах в час ночи после большой вечеринки. ты будешь делать фотографии, за которые тебе будет стыдно пять лет спустя. кто-то будет осуждать твои музыкальные вкусы, а кто-то будет подпевать твоим любимым песням вместе с тобой. ты не раз сделаешь не правильный выбор и будешь корить себя и мечтать все изменить. ты обязательно будешь говорить плохо о своих друзьях за их спинами, когда они обидят тебя и они, скорее всего, сделают то же самое. ты почувствуешь себя одиноким, и не раз. ты будешь плакать из-за дорогого человека, имя которого не сможешь вспомнить спустя двадцать лет. твое мнение о людях будет меняться, как только ты узнаешь их лучше. ты будешь слушать любимую грустную песню снова и снова и подпевать, когда никто не сможет тебя услышать. тебя не раз обманут, тебе изменят, на тебя накричат, над тобой посмеются, тебя предадут. ты будешь плакать и проклинать жизнь, и, возможно, единственный человек, который окажется рядом, - твоя мама. ты захочешь потеряться, ты убежишь из дома и будешь блуждать по незнакомому району, пока не найдёшь свой собственный путь. ты будешь мечтать о том, как покинешь свой родной город, став старше, и будешь тосковать по нему, когда это произойдет. ты не раз влюбишься и разлюбишь, прежде чем поймёшь, что значит любовь. ты постоянно будешь искать себя. но мы молоды. поэтому перестань плакать и грустить так часто, винить всех и во всем, ждать слишком многого, говорить плохо о людях, которые просто чем-то тебе не угодили, или когда у тебя просто плохое настроение, перестань ругаться с родителями из-за мелочей, лучше просто промолчи. просто живи, радуйся каждому дню, цени каждый миг, мгновение и секунду. запоминай лица людей, которых вскоре может не быть в твоей жизни и события, которых вскоре может и не быть. проснись, выйди на улицу и улыбайся.
P.S. скучаю за вами дівулі мої
потрібно зупинитисьу цій гонитві за екзаменами, сесіями, стипендією, дипломом, роботою, підзаробітком, книгами, стосунками, дружбою….стоп.Закрий очі і скажи що ти дійно хочеш, якк твоя найзаповітніша мрія…не можеш відповісти??? ні, відповіді про карєру юриста, перекладача, чи вчителя мене не цікавлять. Скажи свою мрію, свою, себе і про самого тебе.Як в дитинстві…моїм улюбленим занятям було дивитись на пролітаючі літаки, закривати очі і уявляти куди летить цей літак, хто ці люди, куди б я летіла якби опинилась в ньому…кожен літак це шанс.Шанс змінити себе, не обов*язково отримати червоний диплом для того щоб твоя мрія здійснилась…головне знати що ти хочеш…я знала, я хотіла опинитись на цьому літаку і знати куди я лечу. А в тебе яка мрія?
Якось не віриться півроку…6 місяців…я не була вдома, не бачила рідних, не говорила по телефону з друзями, не їздила 28 марштруткою в університет і назад..не гуляла в центрі, мама не готувала мені сніданок, не сварилась чого я не іду на першу пару, чого я до ранку гуляла з дівчатами….багато чого не булоза ці 6 міясців.Натомість всюди французька мова, посмішки за якими сховані французи, університет в якому я нічого не розумію, бо навіть розклад в нас дивний…без перерв і лекції всі не пишуть, а друкують. Натомість підйом в 5.30 ранку…а в Луцьку о 8год. встати це було подвигом, кава з йогуртом, обід в 12 год. вечеря в 8…я втомлююсь від перекладів постійних, роботи і постійного готування їжі….а цей тиждень ми в Парижі. Все б нічого…але я як завжди знайду щось цікаве, в укр. ресторані (ніхто крім мене укр.мовою не говорить) зустріла 2 чудові сім'ї з Луцька. Оток і розумієш, що світ круглий))) а вчора в переході в парижському метро співали українсьу народну пісню….я спочаку пожаліла що ми пройшли повз, але наступні декілька секунд я зрозуміла…я к би залишилась просто розревілась би….отак просто від пісні…і поясни французам чого я хочу додому, бо ж кращого місця немає…Франція…Париж….
Отакої. Продерла очі –
пахне кава в твоїх руках.
Потягнусь. Поцілуй, як хочеш!
А чи знаєшся ти на снах?
Розтлумач мені: небо синє,
сонце, квіти, як навесні?..
Любий, ніжний, єдиний, сильний!
до кохання то сняться сни!
П’ємо каву з одної чашки
і цілуємось раз по раз…
Як сьогодні вставати тяжко.
Де ж бо каві підняти нас!
Софія Кримовська
Возвращаются все — кроме лучших друзей, кроме самых любимых и преданных женщин, возвращаются все — кроме тех, кто нужней…
Владимир Высоцкий
Хороша моя,
а ти знаєш як вільно й тихо в Парижі спиться з відкритим
навстіж вікном?
У зігрітому снами ліжку, загорнувшись в прозору шаль.
Як смачно
цілувати його вуста, що мить тому спрагло пили вино
і як красиво палає ліхтарями нічний Версаль?
Хороша моя, а ти знаєш яких титанічних зусиль коштує
ця жертовна обітниця в Notre Dame de Paris?
Я ж тепер
ладна вирвати з грудей власне серце, якби він захворів.
Пристрасть відбиватиме на Бульварі Капуцинок
підборами шалений темп.
Спокій незграбно ніжно торкнеться долонею його плеча.
Навіть, якщо фатум - останній у світі цинік,
тут навмисно зупиниться час…
І сакрально чисте «Je t'aime» він прочитає в моїх очах.
Назад дороги нет. И ты чувствуешь это. Ты пытаешься вспомнить, в какой момент все началось и понимаешь, что началось все раньше, чем ты думал. Гораздо раньше. И в тот самый момент ты понимаешь, что все в жизни бывает лишь однажды. И как бы ты не старался, тебе никогда не пережить те же чувства снова. Тебе больше никогда не подняться на три метра над уровнем неба.
- 3 метра над уровнем неба.
Поети у собі виношують море.
Викошують горе і ставлять хрести.
Розумні ніколи не ходять в гори.
Ми ходимо в гори щоб вгору рости.
ненавиджу сну. ненавиджу сесію…в понеділок в мене літак. я не уявляю як це все має бути…я настроїлась спочатку на 3 місяці перебування там…хочеться закрити очі, відкрити і я вже знов вдома, серпень…і ми їдем на море…але що буде ці 3 місяці відомо одному Богу…назад дороги немає. треба їхати, віза вікрита, квитки куплені…вьо…я буду скучати за всіма….особливо за Андрієм….в принципі для нас не бачитись 3 місяці це нормально..ми звикли бути на відстані…попереду дуже складний рік…
Ты должен мне три тысячи ночей,
Три тысячи блаженных пробуждений,
Десятки ссор, неистовых речей
И ровно столько страстных примирений.
Ты должен хор пропущенных звонков,
А принятых - плюс минус бесконечность…
Жесток лимит на выплату долгов
С поправкой на земную быстротечность.
Ты должен уйму разных мелочей,
Таких как «с добрым утром…", "будешь кофе…»,
И сотни нерасплавленных свечей,
И «я люблю» на выдохе и вдохе…
…а я должна еще успеть в ответ
тебя счастливым сделать до заката,
не потому, что клином белый свет,
а потому, что мне других не надо.
я принимаю всё близко к сердцу. из-за каждой ерунды, которую обычный человек считает простой мелочью, я не могу уснуть ночью. много думать, вот что я не люблю. думая, ты лишаешь себя счастья. ночь. именно ночью мой здравый смысл засыпает и просыпается сердце. ты лежишь и слушаешь его стук. не можешь уснуть и забиваешь свой разум различными мыслями. мыслями, которые разрывают тебя изнутри. которые порождают ненависть к себе. к окружающим. чувствуешь, как звучание твоего сердце порождает бессонницу.
Моя девочка несла бред с умным лицом, поднималась на носочки, чтобы меня поцеловать, залезала руками под мою футболку и грела их. Сидела у меня на коленках, толкала меня в снег, показывала мне язык, постоянно что-то рассказывала, смеялась надо мной по-доброму, шептала какие-то песенки мне на ухо, заставляла меня ходить с ней по магазинам, готовила мне булочки по субботам, гладила мою одежду, просила встречать её и провожать, звала гулять в дождь, запрыгивала мне на спину, чтобы я потаскал её, обнимала меня крепко, в автобусе голову клала на моё плечо, все наши фотографии распечатывала и вешала над кроватью, мыла за мной посуду, рассказывала мне обо всём, любила надевать мой синий свитер, я даже привык, перебирала пальцами волосы на моей голове, рисовала пальцами сердечки на моей коже, щекотала меня до изнеможения, засыпала под мои сказки, смски мне писала, милые такие. Я улыбался, когда читал их. В её телефоне было только два номера: ее мамы и мой. Каждое утро я слышал по телефону её «доброе утро» и знал, что она улыбается. Говорила, что любит меня безумно!!!
А потом перестала мне звонить и не отвечала на мои звонки, я больше не видел её улыбки, не слышал её песенок на ухо, в папке «входящие» не было от неё смс, в моей ванной больше никто не рисовал сердечки на запотевшем зеркале, никто не прятал мои сигареты, бесполезной стала вторая зубная щетка. Моя одежда была мятая, посуда не мытая. Я выбрасывал стринги, забытые какими-то суками, но всегда хранил её белую маечку для сна. По субботам я ел бутерброды, а не её булочки. Мой синий свитер был аккуратно сложен на полке. Я никому больше не разрешал его надевать.
Все были моими суками, а она - моей девочкой!
напевно в мене свої традиції, щоб гарно здати екзамен, потрібно розійтися з хлопцем і поплакати))) завтра їхати…я переживаю…ні..я просто боюся…а тут дурні коники коханого* ось так завжди…я нервуюся тепер через нього…може це і краще….
якщо мені відкриють візу і все буде добре..то свої 20 років я буду святкувати одна…в Франції….дуже хочу щоб все склалось добре…в четвер в Київ. знову. втомилась від цих поїздок…але це краще ніж сидіти вдома чи на парах. в школі канікули…в мене теж=) одне що врятує від дурних думок-ВЕСНА….
Самые популярные посты