Якось не віриться півроку…6 місяців…я не була вдома, не бачила рідних, не говорила по телефону з друзями, не їздила 28 марштруткою в університет і назад..не гуляла в центрі, мама не готувала мені сніданок, не сварилась чого я не іду на першу пару, чого я до ранку гуляла з дівчатами….багато чого не булоза ці 6 міясців.Натомість всюди французька мова, посмішки за якими сховані французи, університет в якому я нічого не розумію, бо навіть розклад в нас дивний…без перерв і лекції всі не пишуть, а друкують. Натомість підйом в 5.30 ранку…а в Луцьку о 8год. встати це було подвигом, кава з йогуртом, обід в 12 год. вечеря в 8…я втомлююсь від перекладів постійних, роботи і постійного готування їжі….а цей тиждень ми в Парижі. Все б нічого…але я як завжди знайду щось цікаве, в укр. ресторані (ніхто крім мене укр.мовою не говорить) зустріла 2 чудові сім'ї з Луцька. Оток і розумієш, що світ круглий))) а вчора в переході в парижському метро співали українсьу народну пісню….я спочаку пожаліла що ми пройшли повз, але наступні декілька секунд я зрозуміла…я к би залишилась просто розревілась би….отак просто від пісні…і поясни французам чого я хочу додому, бо ж кращого місця немає…Франція…Париж….