danajolie

сейчас как никогда понимаю, что я типичная девушка. как будто обо мне писали все ети мемы……………….

#моє_востаннє

завтра мій останній день в школі. планую виконати найважливіший пункт зі свого TO DO LIST.якщо я його виконаю-буду дійсно щасливою. треба тільки знайти вдалий час для цього.

1.Как тебя зовут. - Богдана

2.Твой возраст. - 17
3.рост и вес. - 167 55
4.цвет волос. -русая
5.цвет глаз. -зеленые
6.Место проживания. - Львов
7.место, где бы хотели жить по жизни. - не знаю
8.в какую эпоху и где хотели бы жить. - барокко
9.Occupation (чем занимаешься по жизни, т.е. учеба, работа, рыбалка и т.д.). - почти что выпускница школы
10.а кем бы хотели себя видеть в жизни (очень часто не совпадает с пунктом 9). – студенткой
11.Самый любимый клуб (один-единственный). - нет
12.Любимая песня. -Coldplay – Viva la Vida
13.любимый исполнитель (группа, композитор, музыкант). – нет
14.любимый фильм. – The Help, Knocking on Heaven’s door
15.любимое блюдо. – сушы, пицца.мак
16.любимый актер/актриса. - Анджелина Джоли, Джонни Депп
17.любимый город. - Прага
18.любимое женское и мужское имена. – нет
19.как бы назвали своего ребенка (тоже отнюдь не всегда совпадает с #18). – не знаю 20.Любимый вид спорта. – бег
21.Любимое увлечение или хобби (чему отдаешь больше всего времени досуга). –прогулки, кино, музыка
22.соответственно "антихобби" - то, что ты больше всего не любишь делать. – общаться с теми, с кем не хочу
23.Твои домашние животные - если есть, то кто, как зовут и т.д. – кот Пузик, пес Боник
24.стиль одежды – нет, главное, чтобы мне было удобно
25.самое хорошее воспоминание. – первый полет
26.самое ужасное воспоминание. – перелом руки
27.какие языки знаешь. –рус фр англ
28.играешь ли на музыкальных инструментах. – ф-но
29.любимый напиток. – минералка, кофе
30.любимый мультфильм. – Унесенные призраками
31.любимое животное. – панда
32.что ты делаешь в данный момент. – жду сообщения
33.песня, которую ты сейчас слушаешь. – не слушаю сейчас ничего
34.во что вы одеты. – футболка
35.что вы ели последний раз.- орешки
36.что вы напеваете сейчас. - ничего
37.последнее приятное событие. - времяпровождение после фотосесии
38.последнее неприятное событие. – личное со школы
39.чего (кого) ты больше всего хочешь в данный момент. – быть ближе
40.наиболее понравившийся анекдот. – почему негры черные))
41.чего больше всего боишься? – людей, глубины, смерти
42.есть ли жизнь на Марсе? -Не знаю
43.вы пишете стихи? - раньше писала
44."…и дан ей будет ключ от кладези бездной…" - what??
45.вы всегда готовы? – да
46.вы видите цветные сны? - да
47.Бог есть? -наверное
48.почему люди боятся смерти? – не знают, что будет дальше
49.зачем слова, когда на небе звезды? – ПРОСТ))
50.в чем сила, брат? - в искренности
51.что такое "идиосинкразия"? - хз
52.твое отношение к феминисткам. – никак
53.любовь есть? (ответ "я занимался ей" не принимается). - да.
54.что такое для тебя счастье? – успех
55.а инопланетяне есть? - возможно
56.ты коннектился с людьми в астрале? – нет
57.что есть разум? - то сила
58.вы видели живого трупа? – да
59.вы были в Тибете? - нет
60.ваша самая любимая часть тела. - губы, глаза
62.как ты относишься к Тому Сойеру? – никак
63.твой девиз (одна, но емкая фраза). – правило воздушного шара-выбросить все ненужное, чтобы набрать высоту
64.ты сейчас чувствуешь себя в безопасности? - да

для счастья нужно очень и очень мало. 11 класс. екзамены на носу. а у меня в голове совершенно другое..еххх :)

я счастлива, что все случилось именно так.

Чем меньше о твоих отношениях знают посторонние, тем крепче они будут.

Ображайся не мене, як хочеш,
Зневажай, ненавидь мене -
Все одно я люблю твої очі
І волосся твоє сумне.

Хай досада чи гнів жевріє,
Хай до сліз я тебе озлю -
Ти для мене не тільки мрія,
Я живого тебе люблю.

Для кохання в нас часу мало,
Для мовчання – у нас віки.
Все віддала б, що жить осталось,
За гарячий дотик руки.

Ображайся на мене, як хочеш,
І презирством убий мене -
Все одно я люблю твої очі
І волосся твоє сумне.

всегда, когда была маленькой, думала, что 16-лучший возраст. мальчики, вечеринки, цветные воспоминания. я очень и очень ошиблась. обычный год.

никаких особенно мальчиков даже и не было. с прошлого апреля толком. но ето уже я позабыла. в августе по ушы влюбилась. но прошло, вот и отличненько.

никаких особенно вечеринок не было. была на дискотеке, на нескольких пьянках-гулянках. делала страшные вещи. но все равно не так, как об етом мечталось.

воспоминания. наверное, самое главное из них- возможность убрать преграды и делать то, что хочеться только вам. следующее- понимание настоящих друзей, кто из них кем есть. на ошибках учаться. воттаквот.

Впереди у меня очень тяжелый год. ВНО, вступление в университет, первый курс и еще одно событие. Но я со всем должна справиться на 'ура', по-другому и нельзя.

Решыла послушать Арию. не слушала их с лет 13 или 14. красивая музыка.

но я очень и очень одиноко себя сейчас чувствую.

Ображайся не мене, як хочеш, Зневажай, ненавидь мене Все одно я люблю твої очі І волося твоє сумне. Хай досада чи гнів жевріє, Хай до сліз я тебе озлю Ти для мене не тільки мрія, Я живого тебе люблю. Для кохання в нас часу мало, Для мовчання – у нас віки. Все віддала б, що жить осталось, За гарячий дотик руки. Ображайся на мене, як хочеш, І презирством убий мене Все одно я люблю твої очі І волося твоє сумне.

veronikycya , рада тебя видеть в моих следящих ^^

ні, не в людину. а в пісню. і все.

Romeo save me I've been feeling so alone
I keep waiting for you but you never come
Is this in my head, I don't know what to think
He kneels on the ground and pulled out a ring and said

Глибока ніч стояла над нами,
і зорі світили нам із піднебесся.
І ось саме цієї глибокої ночі
ми вибирались із бундесу.

І коли така ніч і нікого навколо,
і по радіо всі говорять лише польською мовою,
на крайняк — німецькою,
завжди згадуєш усіх рідних і близьких.

Ось і я згадував собі, згадував, і не міг згадати.
Як же так, думав, все життя — як оце
польське радіо: жодної тобі поваги до православних,
демократія, думав я, їбав я таку демократію.

Що приховувала ця ніч? З чого все почалось?
Партнери в Берліні, стрілки під російською синагогою,
нормальний курс, гарантія на півроку
з правом продовження.

І оця ось жінка, ці ночі, повні вогню,
готель, в якому вона працювала,
і я шепотів їй — Натаха, твоє серце зараз у моїх руках,
я відчуваю, яке воно ніжне й гаряче,

і вона сміялась, відводячи очі — придурок, ну це ж не серце,
це силікон, відпусти його, це зовсім не серце, серце у мене тверде і холодне,
таке як хокейні шайби.

І ось ми разом вибирались із бундесу, з її документами і моїми боргами,
наче Марія і Йосип на двох віслюках,
купуючи на заправках лише найнеобхідніше — консерви і презервативи.

Вже десь під Варшавою, коли і консерви не лізли,
і радіо глохло від утоми, я почав засинати,
підіймаючись у піднебесся.
І тоді на трасі з’явився мотель.

Вона його помітила першою.
Першою вона до нього і увійшла.

Натаха, просив я її, тільки не радіо, лише
пару годин, Натаха, дай охолонути своєму силікону,
вимкни на нехуй це радіо «Марія», що ти хочеш почути?

Які новини можуть бути у католиків?
В них немає новин з часу останнього хрестового походу.
Дай відпочити своєму серцю, шепотів я, дістаючи
свої пилки і ножиці,
дай йому відпочити.

За дві години, прокинувшись, витягнув її з душу і переніс
до машини. Ну, думаю, справді — не ховати ж її до багажника, тупо якось:
кохану жінку совати в багажник, хай уже сидить поруч зі мною,
доїду до Мостиська — поховаю по-людськи.

І вже на самому кордоні, не знаю, що зі мною трапилось,
ранок був холодний і свіжий, і я
на якусь мить відійшов собі відлити.

І саме тоді вони й випасли наш мерседес —
троє берлінських знайомих, котрі йшли по сліду, винюхували нас
серед темних доріг, тепер стояли біля машини і говорили —
тихо, говорили один до одного, тьолка спить, він десь поруч, тихо,

не розбудіть тьолку,
не розбудіть тьолку.

Що такий смурний, братішка, — запитав український таксист,
вже на виїзді з Мостиська, — що за діла? А що я міг йому сказати?
Я ніби пілот Люфтваффе,
так ніби юнкерс мій підбили а сам я встиг вистрибнути.
Мені б тішитись, а я стою посеред лісу,
і лише повторюю: блядь, ну звідки тут стільки
білоруських партизанів?

Ну що, далі водій почав співати,
ясна річ — бандитські пісні,
такі поморочені, що їх жодними словами не перекажеш,
але приблизно таке:

не плач, моє серце, не плач,
не муч душу свою картонну,
ми ще зустрінемось
з того боку кордону.

з того боку життя,
з того боку державної митниці.
ми ще побачимось
де-небудь в районі Вінниці.

я люблю цю країну
навіть без кокаїну,
небо це березневе,
без тебе, серце, без тебе.

кину все, що виніс,
перепродам свій бізнес,
вийду на берег Дунаю,
там і сконаю.

Лукойл

Коли приходить великдень і небо стає прихильнішим до нас,

і всі напружуються - мовляв, великдень, аякже,

тоді в землі починають перевертатись покійники,

розбиваючи ліктями холодну глину.

Мені доводилось ховати друзів,

я знаю, як воно – закопувати своїх друзів,

мов собака кістку,

чекаючи, коли небо

стане до тебе прихильнішим.

І є такі соціальні групи,

для яких подібні ритуали особливо важливі,

я маю на увазі, насамперед, середній бізнес.

Всім доводилось бачити

який смуток охоплює цих регіональних

представників російських нафтових компаній,

коли вони з‘їжджаються на безмежні

цвинтарні поля, аби закопати

ще одного брата з відстреленими легенями;

всім доводилось чути тверде биття сердець,

коли вони стоять біля домовини

і витирають скупі сльози й соплі об своє

дольче й габана,

і хуячать геннесі

з одноразового

посуду.

Ось так, Коля, - говорять, - ось тобі й відкат.

На безмежних полях офшору

ми, як дикі гуси восени, падаємо в холодні

плеса забуття, зі шротом у печінці.

То як, - радяться, - ми

спорядимо нашого брата

в його довгий шлях

до осяйної Валгали Лукойлу?

Хто буде супроводжувати його

в темних печерах чистилища?

Тьолки, - говорять усі, - тьолки,

йому потрібні будуть тьолки,

хороші тьолки,

дорогі й без шкідливих звичок,

вони будуть гріти його взимку,

вони студитимуть йому кров навесні,

ліворуч від нього буде лежати платинова блондинка,

і праворуч від нього буде лежати платинова блондинка,

так, щоби він навіть не помітив, що вже помер.

Ох, ця смерть - територія, де не ходять

наші кредитки.

Смерть - територія нафти,

хай вона омиє його гріхи.

Ми покладемо йому до ніг зброю і золото,

хутра і тонко помелений перець.

В ліву руку ми вкладемо йому останню нокіа,

в праву руку - грамотну ладанку з Єрусалиму.

Але головне - тьолки,

дві тьолки, головне - дві платинові тьолки.

Так, це головне, - погоджуються всі.

Головне, - погоджуються тьолки.

Головне-головне, - підтакує Коля зі своєї домовини.

На великдень ми всі такі сентиментальні.

Стоїмо, чекаємо, коли мертві

встануть і вийдуть до нас із потойбіччя.

Ніколи так не цікавишся смертю,

як ховаючи друзів.

Коли вони третій день чатують

під дверима моргу, він зранку третього дня,

долає, зрештою, смертю смерть, і виходить

до них із крематорію, бачить,

що всі вони знесилено сплять,

після триденного забуху,

лежать просто серед трави,

в обриганих

дольче й габана.

І тоді він тихо,

щоби не розбудити,

забирає в одного з них

підзарядку для нокіа,

і повертається

в пекло

до своїх

блондинок.

Він був листоношею в Амстердамі,
слухав аббу, сидів на трамі,
дивився порно у вихідні.
Друзі його, пияки-радикали,
говорили: „Ми все провтикали,
ми, можна сказати, по вуха в лайні.

В країні стагнація і мудацтво,
лібералізм і продажне лівацтво,
і неясно, що нас трима на плаву.
Євросоюзом керує сволота.
Вони говорять – „Свобода, свобода”,
а піди-но, купи нормальну траву.

Але на Сході ще є країна,
вона сьогодні, можливо, єдина,
де сонце свободи не встигло зайти.
Де вірять в людину – вільну, розкуту.
Спробуй пробити канали збуту,
давай наведемо культурні мости!

Там втіха сходить на кожну хату.
Церкви московського патріархату
знімають вроки і славлять джа.
Мануфактура та інші крами
там контролюються профспілками,
і співом ясніє колгоспна межа!

Там п’ють абсент при застудній хворобі.
Там демони у жіночій подобі,
сховавши в горлі темну пітьму,
сповнять усяку твою забаганку.
Давай, чувак – привези афганку!” –
повторювали вони йому.

І він ступив на цю дивну трасу.
Авіалініями Донбасу,
де на сніданок – лише бухло,
мріючи про країну шалену,
він вилетів за кордони шенгену,
лишивши все, що в нього було.

Ступивши на землю в місті Донецьку,
з усіх іноземних знаючи грецьку,
котру тут нібито знали всі,
він трапив до рук дивовижній парі –
водій на форді й друг на кумарі.
І сяяли зорі у всій красі.

Водій сказав: „Все нормально, зьома,
давай, почувайся у нас, як вдома,
тут друзі навколо, бачиш і сам.
Ти трапив на землю обітовану.
Їдьмо в Стаханов, там стільки плану,
що вистачить на весь Амстердам!”

Був простір вечірньою сутінню скутий.
Стояла зима. Починався лютий.
І місяць за ними гнався, як птах.
Тривожно світилися терикони,
на Україну ішли циклони,
й душі тонули в глибоких снігах.

На сорок п’ятому кілометрі
вони застигли в злій круговерті,
і тьма огорнула їх мулом густим.
Водій промовив: „Йохан, братішка,
по ходу, виходить, усім нам кришка,
молися своїм растаманським святим!”

Замерзло пальне і стихала мова.
Смерть надійшла із портів, з Азова,
і демон смутку над ними літав.
Випивши дезодорант, щоб зігрітись,
він намагався комусь дозвонитись,
але телефон йому відповідав:

„На даний момент абонент недоступний.
Життя – процес взагалі підступний,
так ніби тонеш серед ріки.
Смерть твоя – невелика втрата,
просто змінюється оператор,
й повільно зникають вхідні дзвінки

перестань мне сниться….пожалуйста…….не мучь меня…и так плохо.сам знаешь.

обнимай меня почаще..если сможешь…будь со мной.всегда…
не оставляй меня одну в аду. без тебя тут не смогу..