Aneto4ka

"Дівчина, яку ти покинув"

— Іноді я не пам'ятаю, як він виглядає. Дивлюся на його фотографію - і не можу нічого пригадати.

— Це тому, що дивишся на неї так часто. Іноді мені здається, що фотографії зношуються від наших поглядів.

***

… краса - в очах того, хто дивиться.

***

— Отже… дітей немає, еге ж? І жодного хлопця під боком. Скільки тобі, за тридцять?

Вона ковтає, намагаючись не реагувати на прихований закид у його словах.

— Тридцять.

— Тоді тобі краще часу не гаяти. Чи ти одна з цих… — він піднімає пальці вгору, зображаючи лапки, — кар’єристок?

— Так, — каже вона й посміхається. — І взагалі, я позбулася яєчників, ще коли востаннє складала резюме. Просто щоб не ризикувати.

Він тупо витріщається на неї, а тоді прискає зо сміху.

— О! Кумедно! Так. Жінка з почуттям гумору. Дуже добре… яєчники… ха! — його голос стихає, і він прикладається до келиха з вином.

***

… прокидаючись природим чином, ми втомлюємося менше.

***

… правила можна й порушати заради того, що по-справжньому любиш.

***

… подивися на небо хвилин десять, згадай про безцільність і марноту нашого життя, згадай, що одного дня нашу маленьку планету, можливо, поглине чорна діра, і тоді все це не матиме жодного значення.

***

… якщо ти не в настрої, то весь цей демонстративний розгул веселощів здатний лише підсилити внутрішню тугу за недільними вечорами.

***

Чи можна вважати зрадою те, що вчинене з благородною метою?

По словам выдающегося российского реформатора начала XX в. Сергея Витте, «все революции происходят оттого, что правительства вовремя не удовлетворяют назревшие народные потребности. Они происходят потому, что правительства остаются глухи к народным нуждам».

"Допоки людина не скаже собі від щирого серця і чесно: "Я там, де я зараз, лише завдяки тим рішенням, що я прийняв учора", - ця людина не зможе сказати: "Я обираю інше". - Стівен Кові -

—-----

"Ми любимо розділяти наше особисте і суспільне життя і говоримо собі: "Хоч би що я робив в особистому житті, нікого це не бходить". Але кожен, хто намагається жити духовним життям, невдовзді виявляє, що найбільш приховане є найбільш публічним, найбільш особисте є найбільш загальним. Наше інтимне існування потрібно не стільки нам, скільки іншим. І саме внутрішнє світло є світлом усього світу." - Генрі Нувен

***

"Там, де руїни, є надія знайти скарб". - Румі

***

"Якщо змінити погляд на речі, то і речі змінюються". - Вейн Дайе

***

"Я не можу змінити світ самотужки. Але я можу кинути камінець у воду, щоб розійшлися хвилі". - Мати Тереза

***

"Все буде добре врешті-решт. Якщо не все добре, то це ще не кінець." - Джон Леннон

***

"Найсильніша сила на землі - це людський дух, запалений натхненням". - Фердинанд Фош

***

"Віра згадує в темряві те, що ми пережили засвіта". - Річард Рор

***

"Я любитиму світло, бо воно вказує мені шлях. Я терпітиму темряву, бо крізь неї я бачу зірки". - Ог Мандіно

***

"Ми заробляємо на життя тим, що отримуємо. Ми творимо своє життя тим, що віддаємо." - Вінстон Черчилль

***

"Сенс життя не в тому, щоб чекати, коли скінчиться гроза, а в тому, щоб учитися танцювати під дощем". - Вивіанн Грін

***

"Коли надихає велика мрія, надзвичайна мета, ніщо не стримає думк ваших. Розум звільниться від будь-яких меж. Свідомість розшириться у безлічі напрямків. Ви опинитесь у новому, великому, дивовижному світі. Сили, що спали досі, здібності, таланти оживуть, і ви станете значно ліпшою і величнішою людиною, аніж можна було навіть мріяти." - Патаиджалі

***

"Якщо знаи задля чого, зрозумієш як". - Віктор Франкл ("Людина в пошуках Цінностей")

"Ми всі маємо вибір. Ми обираємо яскраву стежку по життю, насолоду нею, свято життя, або відмовляємося від усього цього. Ніхто не може зробити вибір замість нас. Ми маємо одне життя. Ми обираємо життя. Або обираємо смерть."

***

"Відповідальність має погану репутацію в наші дні. Як ви розумієте це поняття? Може, ви думаєте про обов'язки, тягарі, тяжкі ноші, які треба нести на собі. Може, ви уявляєте корпорації, які зруйнували людям життя, уникнули відповідальності й зараз просто знизують плечима. На жаль, ми живемо в суспільстві, яке не проти уникнення відповідальості й чекає, коли хтось утрутиться і все владнає. Відповідальність утримує не лише від сповзання назад, у минуле, вона дає змогу цілеспрямовано прокладати свій шлях уперед. Вона дає можливість самостійно керувати життям."

***

"Життя складається з долин і гір, з невпевноності, помноженої на ненадійність, а іноді ще й із цілковитої невизначеності. Ми знаємо, як біль може підштовхнути вперед або потягнути назад. Переломні моменти визначають і прокладають наш життєвий шлях. Якщо у час змін є людина, котра хоче бути поряд, не дає здатися, каже правду, - це може визначити вам шлях."

***

"Певна річ, що важливі справи слід робити, важливі завдання - завершувати. Але все важливе: справи, завдання, життя - все відповідально змінюється, коли розумієш головне - задля чого. "Задля чого" - це втілення мрії, воно змінює все. Якщо знаєш задля чого, зрозумієш як."

***

"Подорожувати - це чуово. Планувати майбутнє - це важливо. Але справжнє життя минає десь поміж пелюшками та автомобілями, фінансовими звітами та заповненими нотатниками. Виявляється, що буденні речі є найдорожчими. І ваша Формула Натхнення вкаже вам шлях".

***

"Ми самі обираємо, як ставитися до життя: добре чи погано, як до буденності чи як до подарунка долі."

***

"Надзвичайно натхненне життя - це коли ви пам*ятаєте уроки минулого, активно живете дивом сьогодення і вмикаєте безмежні можливості майбутнього."

***

"Зростання - це нові починання, нові напрямки, цікаві стосунки, кроки вперед, нові ситуації, відверті розмови, вдалий бізнес, нове життя. Зростання - єдиний доказ життя. А застій - це, навпаки, перший крок до могили."

***

"Я намагаюся казати "так" новим можливостям за кожної слушної нагоди. Так - служінню. Так - новим шляхам. Так - новим подіям, новим людям і новим ідеям. Коли ви живете зі словом "так", то щодня відкриваються більше можливостей, ніж ви можете навіть собі уявити."

***

"Комфорт - це приємно, легко, це річ, яка добре продається. Але зусилля і ризики - це світ, де відбуваються дива. З ними ми зростаємо професійно, виходимо на новий рівень почуттів і стосунків. Це світ, де змінюються життя. Зміниться і ваше."

***

"… ми часто недооцінюємо нашу здатність робити великі справи. Ми часто не віримо, що самі можемо запалити іскру, що надихатиме цілий світ, освітлюватиме величезні шляхи. Ми маємо потенціал і можливість змінювати наше середовище на краще. Світ змінюють прості речі й звичайні люди. Починаючи з одного. Починаючи з вас. Але не потрібно бути байдужим."

***

"Тоді я відкрив для себе, що у хвилини найсильніших почуттів краще спілкуватися без слів. Ви бачили молоді пари на прогулянці рука в руці - мовчки. Ви бачили батьків, які сидять порядіз дітьми біля моря, дивляться, як котяться хвилі, як сідає сонце, як пролітають птахи - мовчки. Ви бачили, як близькі друзі сидять на ганку перед будинком - мовчки, не витрачаючи часу на марні слова."

***

"Я не можу змінити світ, але я можу кинути камінь у воду, щоб створити хвилі."

***

"… не варто чекати на ідеальні обставини, щоб погуляти на вечірці. Можна прокинутися і приєднатися до неї зараз, бо кожна мить, кожен день унікальні. Кожна хвилина - це нові можливості."

***

"Любов звільняє від обов'язків, вона залишає саму радість. Боо любов - це історія не про нас, вона присвячена іншим."

"Ханой – це комуністична столиця В'єтнаму…

Ханой - місто озер, кави, цукрової тростини і згущеного молока".

Тут живуть, як кажуть у В'єтнамі, "справжні" в'єтнамці. Вони не "мішані", як на Півдні.

Саме тут знаходиться мавзолей Хо Ши Міна, тут значно більше відчувається вплив комуністичних гасел. Хоча на практиці – це лише гасла: крім обмеження свобод преси і громадських організацій – тут досить вільно почуває себе бізнес.

У тому числі й ноземний.

У Ханої живе кілька десятків українців. Більшість із них заробляють на вчителюванні – викладають англійську мову.

Кажуть, що за 10 років Ханой буде повністю англомовним. Тут і зараз не складно знайти англомовного співрозмовника, але мовні школи ростуть тут як гриби. Усі європейці чи американці вважаються знавцями мови – тому роботу тут знайти нескладно, а заробіток досить серйозний як для вчителя – до кількох тисяч доларів на місяць.

В Ханої є казино, куди пускають тільки немісцевих. В'єтнамцям вхід заборонено. У казино роздають подарункові сертифікати, на які можна пограти трішки. Одного вечора я так заробив 60 доларів, нічого не витративши.

Туди ходять здебільшого китайці з величезними пачками купюр. Європейці ж, здебільшого, приходять з рюкзачками – на нас теж дивились косо, ми не дуже вигідні клієнти для цього казино.

У Ханої страшні розв'язки і божевільний трафік. Напевно, найбільш хаотичний з усіх, що мені коли-небудь доводилось бачити. Кілька українців, які тут живуть, їздять лише на громадському транспорті. Інші ж – адаптувалися і навчилися водити мопед. На авто тут пересуватися вкрай складно".

"В 90-х роках у Харкові було досить багато в'єтнамських студентів. 8 серпня 1993 року ними була заснована компанія "Техноком". У 1995-му вони найняли 35 працівників і почали випускати тоді ще нікому невідомий бренд "Мівіна".

Мі – це вермішель в'єтнамською і китайською. Він – В'єтнам.

Багато хто з нас в не підозрював про походження цієї назви. Мівіна – це дослівно "в'єтнамська вермішель". За три роки ще студенти на чолі з Фам Нят Вуонгом продали мільйон упаковок. Протягом наступних десяти років вони мали 98% ринку яєчної вермішелі, 95% ринку фаст-фуд картоплі і 50% ринку спецій.

У 2000 році ситуація в Україні йде до узурпації влади, Фам Нят Вуонг стає почесним громадянином Харкова, повертається у В'єтнам і реєструє компанію Віньгруп. Тут він починає займатись серйозними інвестиціями у нерухомість, входить в п'ятірку найзаможніших в'єтнамців.

Ну і, власне, елітний будинковий район, у якому живе наш новий друг Тхань, – це інвестиційний проект засновника Мівіни. Тож тут можна було сповна відчути силу тих 35 копійок, які кілька разів на тиждень у школі витрачались нами, бідними школярами, щоб всуху їсти ці страшні в'єтнамські "мі".

Якби в Україні були мудрі керівники – гроші, що заробила компанія "Техноком" в Україні, були б і далі інвестовані в українську економіку.

Але цього не сталося. Компанію "Техноком" в результаті продали гіганту "Нестле" – і гігантський в'єтнамський бізнес в Україні офіційно перестав існувати".

Трохи про торти

Щоб зрозуміти дещо про Малайзію - уявіть собі торт, розрізаний на три нерівні частини. Ні, краще так: уявіть собі ТРИ торти кожен з яких розрізаний на три нерівні частини.

Перший торт — «лінгвістичний». Державна мова у Малайзії - малайська. Китайська та англійська теж ходові, але весь офіціоз - малайською. Австронезійська мовна група включає в себе майже тисячу мов і наріч, але саме малайська, індонезійська та філіппінська — великі шматки великого торта, тоді як решта — лиш дрібні крихти. Таких крихт навколо Індійського і Тихого океану розсипалося чимало. Це був довгий і затяжний процес, задовго до географічних відкриттів Кука і Магеллана, крихти долетіли аж до Мадагаскару (на захід) і до далеких островів Океанії (на схід).

Другий торт — «етнічний». Населення Малайзії неоднорідне; малайців — лише третина. Тут слід розрізняти малайців — націю етнічну, і малайзійців — націю політичну. У Малайзії є досить відома державна програма «Сату Малейжія» — «Єдина (або одна) Малайзія». На її емблемі — три кольори, три великі нації. Щоправда, експати вигадали своє дотепне пояснення: «Сату Малейжія» — назва ордена, який видають тим, хто переспав з представниками усіх трьох етносів. Отож, крім малайців, є ще китайці та індійці, що почали емігрувати сюди з XV століття, коли Малайзією правив султан Мансур Шах, який був таким собі малайським Ярославом Мудрим. Щоправда, він не доньок роздавав, а збирав собі гарем. Мав дружину з Індії і дружину з Китаю. Тоді ніхто й уявити не міг, що одну країну сформують індійці, китайці і малайці. Всі вони розмовляють різними мовами, у кожному малайзійському місті є «Чайнатаун» та «Літтл Індія». Китайці тут були корінними мешканцями міст, індійці та малайці — здебільшого жили в селах, поки потужна урбанізаційна хвиля відірвала їх від землі. Дев’ять з десяти найбагатших бізнесменів у Малайзії – китайці. Недарма їх називають азійськими євреями. До речі, торти тортами, а з мацою тут справжні проблеми - так написано прямо у малайзійському паспорті: «Цей документ діє у всіх країнах світу, крім Ізраїлю». Отож Малайзія не визнає Ізраїль як країну - хоч формулювання речення з паспорта цьому таки суперечить. Словом, «офіційно» євреїв у Малайзії немає – і звісно, немає синагог.

Ну і третій торт - «релігійний». Це найскладніше і найсуперечливіше питання. Шматків торта насправді чотири або й п’ять, але найбільше у Малайзії таки мусульман, буддистів і християн. Мусульман – майже половина населення, другі за численністю – буддисти, тоді – христини, зовсім мало індусів та прихильників традиційних китайських релігій. Усім у Малайзії є місце, щоправда влада будує ісламську державу – і не мусульманам стає дедалі тісніше.

Малайзія для мене - три химерні торги на одній великій таці. Таки химерні – бо слів малайзійці і малайці я тах і не навчився правильно вживати".

"Істинних шукачів пригод завжди було обмаль. Людство знало немало ризикових і авантюрних людисьок, яким ніколи не сиділося на місці, але вони зроду не стали б шукати неприємностей на свою голову просто так, заради гострих відчуттів. Для того щоб устромити свою макітру в коловорот пригод, завжди потрібен гарний стимул. У всі віки для різношерстих джентльменів удачі такими стимулами слугували слава, багатство й усякі інші, супутні їм товари. А за відсутності вищезгаданого навіть найвідважніші пройдисвіти вважали за краще дати драла у разі небезпеки, особливо якщо були впевнені, що ніхто не застукає їх за таким безславним діянням".

***

"Щоб ви знали, Зокало (El Zócalo) — це головна площа, історичний і культурний центр будь-якого мексиканського міста. Як правило, кожне пристойне Зокало, окрім простонародного El Zócalo, має ще якесь своє специфічне ім’я. У Мехіко El Zócalo офіційно іменується La Plaza de la Constitución, цебто Площа конституції, в пам’ять про прийняття першої іспанської конституції у 1812 році. Все, що я знав про цю площу перед прибуттям до Мехіко, — це те що вона квадратна, входить у двадцятку найбільших плац-парадів світу і десь поряд з нею має бути мій хостел".

***

"Мехіко… Смог, галас, такос, маріачос, пальми. А ще — таркаті вивіски, невичерпні затори, ультрасучасні хмарочоси, бідацькі халупи, барочні церкви, ну і, звичайно, гарні жінки.
ХАОС!
Перші враження зухвало просотувались у мою свідомість. Я почувався зануреним у наскрізь інший світ, світ безперебійної гуркотняви і ґелґання.
Практично все у Мексиці не так, як у нас, і навіть не так, як у Західній Європі. Не те щоб краще, чи гірше, просто, все не так, усе інакше. Зовсім інші, незнані дерева та рослини, інші машини на вулицях (особливо строкаті вантажівки та автобуси з довгими носами-капотами — таких ніколи не бачив), по-іншому сплановані будови, незвичайні дорожні знаки та розмітка. Навіть небо над головою, вічно засотане олов’яною плівкою смогу, і те здавалось чужим і незнайомим.
На що воно схоже? На Мексику. І крапка.
Все точно, як у кіно: водії, які неспинно сурмлять з приводу і без, несуться на захмарній швидкості вулицями, широкими як Ніл, встигаючи при цьому лопотіти з пасажиром і лаятись з сусідніми шоферами. Опришкувата та імпульсивна мексиканська музика, яка ненастанно долинає невідь звідки: то з вікна суміжного авто, то з ресторану, повз який проїжджаєш. Кострубаті будинки, що ліпляться один до одного, графіті на кожному вільному шматку бетону, пістрявий люд, чорноволосий і засмаглий, який безперестанку щось вигукує і затято жестикулює; а на перехрестях — бучні полісмени-регулювальники, котрі замість твердих і розмірених рухів недбало розмахують кистю, наче дами на гульках, іншою рукою часом ще й тримаючи запалену цигарку.
Коротше, бедлам у найколоритнішому його прояві".

***

"… На дев’ятій годині ми перетнули Флориду, якраз над мисом Канаверал (з іншого боку кабіни хтось навіть верещав, що йому видно космодром) і полетіли далі над Мексиканською затокою. Ще через дві години на заході з бірюзових вод затоки виступило узбережжя, прикрите рідкими мазками блідих хмар і по всій довжині облямоване тонкими смужками піщаних пляжів.

Так я вперше в житті побачив Мексику…

Літак знижався, поринаючи вглиб континенту, гори росли, земля дедалі чіткіше проступала за ілюмінатором. Скоро останній відблиск атлантичних вод побляк в імлі за хвостом, сталевий птах перевалив жилавий гірський кряж і завис над високогірним плато - Valle de Mйxico.

Затим почались передмістя одного з найбільших на планеті мегаполісів.

Навкруги, скільки можна було бачити з вікна, до самих гір, які сковували кільцем долину Мехіко, простягались нескінченні квартали невеликих, переважно дво- і триповерхових будиночків. 747-ий розчепірив закрилки на повну, розпрямив шасі і полетів прямо над ними, так низько, що, здавалося, при поворотах міг позривати покрівлі краєчком крила - аеропорт ім. Беніто Хуареса лежав просто в межах міста, в південно-східній частині Мехіко".

***

"За півгодини Зокало, блискучі хмарочоси з аквамаринового скла, химерні палаци, парки, сквери та фонтани щезли, і від центру столиці лишились тільки суєта й галас. Натомість розпочалися низенькі халупки, зведені де завгодно і абияк. Вони пхалися, напирали на дорогу, вилазили одна на одну. Чим далі ми їхали, тим меншими ставали будиночки, однак кінця краю їм не виділось, і я зрозумів, що городяни недарма називають Мехіко «містом, яке ніколи не кінчається».

***

"Мерида - хоч і велике місто, але для туристів зовсім невелика атракція. Розташоване воно на півночі плескатого півострова Юкатан, приблизно посередині між Кампече на узбережжі Мексиканської затоки та Канкуном на березі Карибського моря. Від Мериди далекувато до моря, в самому місті немає нічого надто цікавого (тобто цікаве може й знайдеться, от тільки нема геть нічого, що могло б вирізнити Мериду з-поміж інших мексиканських міст). Попри це столиця найбільшого мексиканського штату протягом року пропускає крізь себе цілі стовписька ненаситних сіромах «бекпекерів». Одна з причин криється у тому, що Мерида виступає у ролі перевалочного пункту для всіх, хто добирається з центру та півдня Мексики до курорту-гіганта Канкуна. Інша - і головна - це та, що з Мериди можна легко дістатися до Майяпану, Ушмаля, Ісамаля, Ецни, Чичен-Іци та багатьох інших археологічних сайтів, які рясною сіткою вкривають весь Юкатан".

***

"Увесь Юкатан можна дуже влучно означити одним єдиним словом - плаский. Це, мабуть, найрівніша рівнина серед усіх інших рівнин планети. Жодних пагорбів, пригірків, курганів чи будь-чого, що могло б захистити цей широченний шмат землі від океанських вітрів, які, не зустрічаючи перешкоди, турляють над півостровом туди-сюди кавалки череватих хмар та просовують аж до нагір’їв Чіапасу та Гватемали шершаві язики безжалісної тропічної спеки.

На одному з нечисленних приземистих пагорків пащекуватий гід попрохав водія пригальмувати, а тоді підвівся й напиндючено прорік:

— Ось подивіться - це наші юкатанські джунглі!"

***

"Чичен-Іца - колосальне доколумбове місто на півночі Юкатанського півострова, фокальний центр усіх рівнинних майя протягом більш як чотирьохсот років, а на сьогодні - найбільш розкручений та впізнаваний бренд Юкатану. Можливо, ви про нього й не чули, однак не кажіть, що ви його не бачили. Ключова будова Чичен-Іци - дев’ятиступенева піраміда на ймення Храм Кукулкана, часто згадувана як El Castillo - прикрашає собою кожен другий веб-сайт про Мексику, усі без винятку вивіски й проспекти туристичних агенцій, а також сотні книжок про древні і не дуже цивілізації, навіть якщо там немає і слова про древніх майя. Ця піраміда за результатами Інтернет-голосування увійшла до сімки новітніх чудес світу, тож тепер у доброї половини людства асоціюється з Мексикою".

***

"Сучасний Канкун - унікальне місто. Його стара частина, яку зараз називають El Centro, на вигляд є типовим мексиканським містечком: невисокі білосніжні будинки, затінені вікна, скверики з тропічними деревами. Історичний El Centro, як і всі інші мексиканські міста, також складається з окремих кварталів, тільки тут вони називаються не cuadras, а supermanzanas, що означає «суперквартали». Ці «супермансанас» утворюються променями бульварів та кільцевими транспортними дорогами, які їх перетинають. Тут багато парків, магазинчиків, іноді можна відносно дешево поїсти, є навіть трохи мексиканців.

Весь інший Канкун, отой, сучасний, як я уже сказав, просто унікальний. Він складається з майже двохсот готелів найвищої зірковості і навіть діамантності (саме в Канкуні я вперше почув про готель з п’ятьма діамантами, а не зірками, навіть страшно подумати, що там за ціни), битком набитий американськими доларами, «Кока-колою» і самими американцями. Армію хмарочосів-готелів доповнюють кількасот ресторанів найвищого ґатунку, де вам подадуть все, чого ви забажаєте. Треба, то навіть пінгвінів з Арктики доставлять. Що, у Арктиці нема пінгвінів? Значить, завезуть спочатку в Арктику, а потім доправлять вам на стіл.

Усі ці готелі-ресторани простяглися вузькою вервечкою на південь від El Centro, тиснучись до моря як голодні поросята до свиноматки. Через це сучасний Канкун, мабуть, разів у тридцять більший в довжину, ніж у ширину. Причому продовжує рости, чи то пак, витягуватись.

Отож, сучасна частина денного Канкуна - це білосніжні карибські пляжі, наче навмисне створені для голлівудських романтичних фільмів, блакитні, аж до різі в очах лагуни, готелі і… і все. Там все із золота, вилискується, страшенно дороге. Щоб дістатися до першого безкоштовного пляжу, треба проїхати кілометрів з двадцять центральним проспектом Тулум, який простягається з півночі на південь аж на тридцять кілометрів. Утім, ви все ще перебуватимете в межах міста.

Вночі Канкун різко змінюється і стає схожим на якийсь космопорт з міріадами іскристих вогнів найрізноманітніших кольорів та відтінків. Переливчасте скло, неон, миготливі ліхтарі та прожектори, галасливі дискотеки, оголені тіла, ріки текіли й пива… Чорт, у мене аж в очах мерехтіло. Гарно, але якось не по-мексиканському".

"Усі люди, усі події у твоєму житті трапляються, тому що ти притягнув їх. Що ти вирішиш робити з ними, залежить від тебе".

***

"… немає настільки великої проблеми, від якої не можна втекти".

***

"Твій єдиний обов*язок у будь-яому житті - бути вірним собі. Бути вірним комусь іншому або чомусь іншому не лише неможливо, але й є ознакою лжемісії".

***

"Найпростіші питання - найглибші. Де ти народився? Де твій дім? Куди ти прямуєш? Що ти робиш? Замислюйся про це час до часу і стеж, як міняються відповіді".

***

"Друзі знатимуть тебе краще за першу хвилину знайомства ніж знайомі знатимуть тебе через тисячу років".

***

"Людина звикає бути сама, але переб*єш цю звичку бодай на день - і треба заново звикати".

***

— Інші люди, будь-які люди, які ходять на будь-які фільми, чому вони це роблять, якщо це всього-на-всього ілюзії?

— Ну, це розвага. .

— Розвага. Так. Один.

— Це може бути пізнавально.

— Добре. Це завжди так. Пізнання. Два.

— Фантазія. Втеча.

— Це теж розвага. Один.

— Технічні причини. Подивитися, як фільм зроблений.

— Пізнання. Два.

— Втеча від нудьги…

— Втеча, ти вже казав.

— Спілкування - можливість побути з друзями…

— Це причина, щоб піти в кіно, але не для того, щоб подивитися фільм. У будь-якому разі, це розвага. Один.

***

— Думаю, я не тим ділом займаюсь.

— Може, тоді в нерухомість підеш.

— Нерухомість або страхування.

— У нерухомості є майбутнє, якщо воно тобі треба.

***

"Якщо справді хочеш прибрати хмару зі свого життя, ти не метушишся довкола неї, а просто розслабляєшся і викидаєш її з думок. Ось і вся наука".

***

"… пункт перший: я існую не для того, аби щось доводити світові. Я існую, щоб жити і при цьому бути собі щасливим… Пункт другий: кожен вільний робити що сам хоче, аби заробити на життя. Пункт третій: Відпоідальні Здатні Відповідати - за обраний нами спосіб життя. Є лише одна людина, перед якою ми маємо відповідати, і така людина - це?.. ми самі".

***

"Роби що хочеш!" Як мені набридли люди, як ви, що постійнокажуть: роби що хочеш, роби що хочеш! Якщо дати всім робити що заманеться, то ж світ розвалиться. Його вже й без того розвалюють. Ви подивіться, що робиться з річками, з океанами!"

***

"Нехай тебе не тривожать прощання. Вони потрібні, щоб можна було зусрітися знову".

"Світ - це система енергетичних посудин, у яких переливається сила життя".

***

"У житті чомусь завжди так, що мрії збуваються, але не тоді, коли мали б".

***

"Колись йому доводилося бачити у французькому фільмі, як дівчина пшикала парфумами на записки й листи до свого коханого, ніби ділячись із ним своїм запахом, а значить - собою; такою маленькою хитрістю вона намагалася викликати із глибин його пам*яті свій образ, нагадати про себе, закрутити голову, щоб мучився, згоряв від нетерпіння, скучав, тужив - і нюхав, нюхав ці листки, вдивлявся в літери, у кожну закарлючку, божеволіючи від спогадів і вимріюючи собі майбутню зустріч".

***

"… любов - це завжди двокрапка, сварка - це у всі часи крапка з комою чи знак оклику, туга - знак питання, і лише самотність - безкінечні, довгі й страшні три крапки… "

***

"Не можна привласнити щастя, якщо воно не твоє… Бо ця жінка подарувала йому розкіш бути незабутою, а значить - навіки бажаною. Уже самою своєю недосяжністю вона робила існування хлопця піднесенішим і величнішим. Вона існувала, була, така досконала й небесна, а отже - цей світ ще не такий втрачений. Це насолода і щастя вищого - або й найвищого рівня: не здобути. Адже не здобути - значить не спростити, не зіпсував собою, буднями і просто життям. Такою вона тепер залишиться для нього назавжди - мрією…"

***

"Кожен, хто має душу, хоче час від часу побути на самоті. І це не свідчить про відчуження чи відсутність любові - просто існують внутрішні вітри, що дмуть пронизливо й крижано, і душа воліє цим холодом не обдавати інших, найрідніших. Тому й ховається, щоб не затьмарювати життя тих, кому хочеться дарувати лише сонячні дні".

"Світ тісний, і не тільки в просторі, але й у часі".

***

"Прислухайся до того, що нам заповідано: «В поті чола будеш їсти хліб свій». Це не покара, це вимога, припис. Щоденний хліб (їжу) треба заслужити. Кожного дня вчинити якесь зусилля - до поту. Чи то робота, чи швидка хода, біг. З потом вийде недобра сіль і недобрі нерви".

***

"Є три руйнівні, згубні речі: пити хтозна що, спати аби з ким і читати абищо".

"Не бігай за білками, просто розкрий долоню".

***

"Коли тобі погано, і голова пухне від тяжких думок, спостерігай за людьми".

***

"… якщо чоловік захоче - він зателефонує хоч із Місяця, а як не захоче, знайде відмовку".

***

"Треба вміти жити на ті гроші, що заробляєш".

***

"Не дозволяй обставинам брати гору! Ми не знаємо, де знайдемо, де втратимо".

***

"Я ні за чим не шкодую, але не люблю мелодрам ані в книжках, ані в житті. Утрачена нагода насправді ніколи не повторюється".

***

"… щодня має бути місце для кількох важливих речей - для молитви, для чесної роботи, для необхідного відпочинку й для діяльної любові до ближніх".

«Коли не знаєш, що казати, кажи, що знаєш!» Це старе прислів’я англійських першопрохідців Америки відбивало один із фундаментальних принципів її матері: усі перешкоди можна здолати, якщо сказати правду, і не важливо, що станеться потім.

***

«Як багато може змінити один-єдиний день, — подумав президент. — А в політиці увесь твій світ може невпізнанно змінитися буквально за мить».

***

"Наші фахівці — це спільнота мрійників, які виросли, вдивляючись у зоряне небо і невпинно цікавлячись, а що ж там є — у далекому Всесвіті? Пристрасть і допитливість — ось що є рушієм наших інновацій, а не бажання забезпечити військову перевагу".

« … тебе надо съездить туда, и обязательно побывать в Базеле. Знаешь, это истинно европейский город. Рейн разделяет его на Большой и Малый Базель, и в них совершенно разный стиль жизни и разные взгляды на нее. Словно живешь в двух городах одновременно. Меня это вполне устраивало когда-то. И в этом месте сходятся три государства, так что в любой момент можешь пересечь границу и прогуляться по Франции или Германии. Можно позавтракать во Франции, пообедать в Швейцарии, а поужинать в Германии, удалившись от города всего на несколько километров. Я скучаю не столько по Швейцарии, сколько по Базелю».

***

«В еде я француз, в любви итальянец, а в делах швейцар – строго блюду нейтралитет».

***

— Ты знаешь анекдот про скорпиона и лягушку? Про то, как лягушка соглашается перевезти скорпиона через реку, взяв с него обещание не жалить ее?

— Ну да. На середине реки скорпион жалит-таки лягушку, и когда она спрашивает, зачем он это сделал, — ведь теперь они оба погибнут, — он отвечает, пожав плечами: «Уж такое я дерьмо. Против собственной природы не попрешь».

***

«Я хочу сказать, что вы чересчур все усложняете. Жизнь на самом деле очень проста. Сначала мы боимся всего вокруг — животных, погоды, деревьев, ночного неба, — всего, кроме других людей. А потом, наоборот, мы боимся других и почти ничего больше. Мы никогда не знаем, почему люди поступают именно так, а не иначе. Никто не говорит правды. Никто не чувствует себя счастливым, не чувствует себя в безопасности. Все в мире так извращено, что нам остается только одно — выжить. Это худшее, что мы можем сделать, но мы должны выжить. Именно поэтому мы цепляемся за всякие небылицы вроде того, что у нас есть душа, а на небесах сидит бог, который о ней заботиться. Вот так».

***

" А когда твое желание и твой страх – одно и то же, - сказал он, - это называется кошмаром".

***

«Можно заставит человека не поступать плохо, но нельзя заставить его поступать хорошо, вы согласны?»

***

«Ничто не существует таким, каким мы это видим. Ничто из того, что мы видим, не является таким, каким представляется нам. Наши глаза обманщики. Всё, что кажется нам реальным, просто часть иллюзии. Нам кажется, что мы видим существующие вещи, но их нет. Ни вас, ни меня, ни этой комнаты. Ничего».

***

" Истина в том, что нет хороших или плохих людей. Добро и зло не в людях, а в их поступках. Люди остаются просто людьми, а с добром или злом их связывает то, что они делают – или отказываются делать. Истина в том, что одном мгновении настоящей любви, в сердце любого человека – и благороднейшего из всех, и самого пропащего – заключена, как в чашечке лотоса, вся жизнь весь её смысл, содержание и назначение. Истина в том, что все мы – каждый из нас, каждый атом, каждая галактика и каждая частица материи во Вселенной – движемся к богу".

***

«Дружба – это тоже своего рода лекарство, и рынок, на котором ее можно достать, тоже бывает черным».

***

«Терпеть не могу политики и политиков. Политик – это тот, кто обещает построить мост там, где нет никакой реки».

***

" В молодости мы думаем, что страдание нам причиняют другие, но с возрастом, когда те или иные стальные двери захлопываются за нами, мы понимаем, что настоящее страдание — сознавать, что ты безвозвратно потерял что-то".

***

«Откуда мы взялись?», «Почему мы здесь оказались?» и «Куда мы идем?». Это три важнейших вопроса».

***

«Ты ведь знаешь разницу между новостью и сплетней, надеюсь? Новость сообщает тебе о том, что люди делали. А сплетня говорит, какое удовольствие они от этого получали».

***

Каро – давай на полную мощность! (хинди)

***

«Они были бедны, измотаны работой и заботами, но они были индийцами, а любой индиец скажет вам, что если любовь и не была изобретена в Индии, то уж точно доведена здесь до совершенства».

***

«Это тебе не Англия и не Австралия с Новой Зеландией, и не ещё какая-нибудь на фиг страна. То – Индия, старик. Это Индия. Это страна, где надо всем властвует Сердце. Долбанное человеческое сердце…»

***

«Индийцы - это азиатские итальянцы, итальянцы - европейские индийцы».

***

«Единственное королевство, которое делает человека королем – это царство его души. Единственная сила, которая имеет какой-то реальный смысл – это сила, способная улучшить мир».

***

«Каждый удар человеческого сердца — это целая вселенная возможностей». И мне показалось, что теперь я до конца усвоил смысл, заложенный в этой фразе. Он хотел внушить мне, что воля каждого человека способна преобразить его судьбу. Я всегда считал судьбу чем-то данным раз и навсегда, закрепленным за человеком с рождения, таким же неизменным, как звездный круговорот. Но неожиданно я понял, что жизнь на самом деле гораздо причудливее и прекраснее. Истина в том, что в каких бы обстоятельствах ты ни оказался, каким бы счастливым или несчастным ты ни был, ты можешь полностью изменить свою жизнь одной мыслью или одним поступком, если они исполнены любви».

***

«Из этого и состоит наша жизнь. Мы делаем один шаг, затем другой. Поднимаем глаза навстречу улыбке или оскалу окружающего мира. Думаем. Действуем. Чувствуем.Добавляем свои скромные усилия к приливам и отливам добра и зла, затопляющим планету и вновь отступающим. Несем сквозь мрак свой крест в надежду следующей ночи.Бросаем наши храбрые сердца в обещание нового дня.С любовью-страстным поиском истины вне самих себя-и с надеждой-чистым невыразимым желанием быть спасенным.Ибо пока судьба ждет нас, наша жизнь продолжается.Боже, спаси нас. Боже, прости нас. Жизнь продолжается».

***

— Сколько ему лет?

— Тридцать.

— А выглядит старше.

— Они все так выглядят. Все европейцы на вид старше и сердитее, чем на самом деле. У белых всегда так.

— Он женат?

— Нет.

— Тридцать лет, и не женат? Что с ним такое?

— Он из Европы. Там многие женятся только в старости.

— Вот ненормальные.

— Да.

— А какая у него профессия?

— Он учитель.

— Учитель — это хорошо.

— Да.

— У него есть родители?

— Да.

— А где они?

— На его родине. В Новой Зеландии.

— А почему он не с ними?

— Он путешествует. Знакомится с миром.

— Зачем?

— Все европейцы так делают. Они немного работают, а потом немного ездят в одиночестве, без семьи, пока не состарятся. А тогда они женятся и становятся очень серьезными.

— Вот ненормальые.

— Да.

— Ему, наверно, одиноко без мамы с папой, без жены и детей.

— Да. Но европейцев это не огорчает. Они привыкли быть одинокими.

— Он большой и сильный.

— Да.

— Очень сильный.

— Да.

— Корми его как следует и не забывай давать побольше молока.

Молоді та підростаючі науковці 12-13 листопада 2016 року відвідали печеру Атлантида – геологічну пам’ятку природи загальнодержавного значення. Поїздка організована учасниками ГО “Товариство дослідників України”. Це далеко не перший наш візит до цієї карстової порожнини. І вже стало хорошою традицією приїжджати сюди, як на дослідницькі експедиції, так і просто у вихідні дні для розширення світогляду та загальної ерудиції.

Керівник поїздки Андрій Пилипюк розповів, що студенти завше із задоволенням та великим ентузіазмом відвідують карстові печери. Це дозволяє їм не лише краще засвоювати теоретичний матеріал, який вони отримують на лекціях в аудиторіях університету, а й застосувати вміння і навички на практиці, випробувати свої сили та адаптуватися до польових дослідницьких експедиційних умов. Здобутий тут досвід обов’язково рано чи пізно знадобиться географу у його майбутній професійній діяльності.

Деякі студенти відвідували гурток занять зі спортивної спелеології, вивчали техніку роботи з мотузками та іншим спелеологічним спорядженням. Тепер вони отримали змогу побачити, де і як використовується на практиці все те, що вони вивчали раніше. Студентка третього курсу географічного факультету КНУ ім. Т.Г. Шевченка (спеціальність “Рекраційна географія та туризм&rdquo ;), Оксана Горковенко розповіла: “Краще один раз побачити, ніж сто раз почути. У цьому ми переконались в реальності, бо уявити красу Атлантиди не просто. А ще побувавши там одного разу, хочеться повернутися ще і ще. І воно дійсно того варте. Навряд чи можна передати побачене словами. Живі емоції (страх, щастя, радість, сміх), взаємовиручка і підтримка, відсутність урбопростору та справжні польові умови. Також я помітила, що відсутність зв’язку й інтернету робить людей добрішими. Наша поїздка супроводжувалася контрастним різноманіття погоди (приїхали осінню, а верталися зимою). Це не можна зрозуміти, це можливо лише відчути! Підсилити чудотворну енергетику природи допоміг і людський фактор, тому дякую за чудово проведений час: цікаві історії, пісні під гітару і просто за всі моменти неймовірних вихідних.”

Студентка четвертого курсу географічного факультету КНУ ім. Т.Г. Шевченка (спеціальність “Картографія&rdquo ;), Аеліта Красноперова побувала в печері вперше, також із задоволенням поділилася своїми враженнями: “Емоції переповнюють… Подорож, яка надихає йти далі, не зупинятися на досягненому, яка мотивує і дає бажання досягнути чогось більшого, підкорити нові місця, нові печери. Неперевершені краєвиди, сяйво кристалів, дуууже вузькі місця… Кожен куточок, який ми побачили – як з іншої планети. І досі перед очима стоять друзи та чисельні кристали, ущелини та зали. Все це доповнювалось однією з найкращих компаній у моєму житті та цікавим інструктором. Дякую всім за чудовий відпочинок, бо найкращій відпочинок – це активний відпочинок! Ну і будемо вірити в давню поговірку: “звісно, кеди це не копійка, але й печери – теж не море”, проте я вірю в те, що обов’язково повернусь туди не раз.”

Є також категорія студентів, які вже були у природних печерах, відвідували Атлантиду раніше і повертаються сюди знову навіть будучи вже не студентами, а випускниками географічного факультету. Надія Івахненко вже дипломований магістр географ (випускниця географічного факультету КНУ ім. Т.Г. Шевченка), але підтримує зв’язки з університетом та все ще продовжує брати активну участь у польових виїздах разом із молодшими курсами. Вона написала такий відгук: “Як і обіцяла собі, повернулася у неймовірно прекрасне місце – печеру Атлантиду! Дякую Студпарламенту геофаку за те, що не забуваєте своїх випускників і взяли мене з собою. Особливо Альонці, Ані і найкращому провіднику по Атлантиді – Андрію. Дякую Хмельницькому спелеологічному, що бореться за збереження цієї краси. Всім ВАМ за теплу атмосферу, Шурі – за цікаві історії і душевну музику, Наташі за смачнющі обіди. Всій нашій компанії юних географів. З вами було класно! Надіюсь, і Ви полюбили це місце з першого погляду!”

В свою чергу Товариство дослідників України висловлює вдячність Хмельницькому спелеологічному клубу Атлантида за можливість здійснювати польові навчальні поїздки до геологічної пам’ятки природи загальнодержавного значення печери Атлантида та популяризувати спелеологію як науку з-поміж студентської молоді!