Aneto4ka

Геніально про українську мову

Було це давно, ще за старої Австрії, в 1916 році. В купе першої кляси швидкого потягу Львів - Відень їхали чотири пасажири: англієць, німець, італієць.

Четвертим був відомий львівський юрист Богдан Косів. Розмова велася навколо різних проблем і тем. Нарешті заговорили про мови - чия краща, котрій з них належить світове майбутнє.

Першим заговорив англієць:

— Англія країна великих завойовників і мореплавців, які рознесли славу англійської мови по всьому світі. Англійська мова - мова Шекспіра, Байрона, Дікенса, Ньютона та інших великих літераторів і вчених.

— Ні в якому разі, - гордовито заявив німець. - Німецька мова - це мова двох великих імперій - Великої Німеччини й Австрії, які займають більше половини Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шіллера, Гегеля. Канта, Вагнера, Гейне. І тому, безперечно, німецька мова мас світове значення.

Італієць усміхнувся і тихо промовив:

— Панове, ви обидва помиляєтеся. Італійська мова - це мова сонячної Італії, мова музики й кохання, а про кохання мріє кожен. На мелодійній італійській мові написані кращі твори епохи Відродження, твори Дайте, Бокаччо, Петрарки, лібретто знаменитих опер Верді, Пуччіні, Россіні, Доніцетті. Тому італійській мові належить бути провідною у світі.

Українець довго думав і нарешті промовив:

— Ви ж по суті нічого не сказали про багатство і можливості ваших мов. Чи могли б ви написати невелике оповідання, в якому б усі слова починалися з тої самої літери?

— Ні. ні, ні! Це ж неможливо, - відповіли англієць, німець та італієць.

— На ваших мовах неможливо, а нашою - просто. Назвіть якусь літеру, - звернувся він до німця.

— Нехай буде П - сказав той.

— Добре. Оповідання буде називатися.

ПЕРШИЙ ПОЦІЛУНОК

Популярному перемишлянському поетові Павлові Подільчаку прийшло поштою приємне повідомлення:

Приїздіть, пане Павле, - писав поважний правитель повіту Полікарп

Паскевич, -погостюєте, повеселитесь. Пан Павло поспішив, прибувши першим потягом. Підгорецький палац Паскевічів привітно прийняв приїжджого поета.

Потім під їхали поважні персони - приятелі Паскевичів… Посадили пана Павла поряд панночки - премилої Поліни. Поговорили про політику, погоду. Пан Павло прочитав підібрані пречудові поезії. Панна Поліна програла прекрасні полонези Понятовського, прелюд Пуччіні. Поспівали пісень, потанцювали падеспань, польку. Прийшла пора пообідати. Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пільзенське пиво. Принесли печені поросята, приправлені перцем, півники, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки під печеричною підливкою, пироги, підсмажені плецки. Потім подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, порічок.

Почувши приємну повноту, пан Павло подумав про панночку. Панна Поліна попросила прогулятися по Підгорецькому парку, помилуватися природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла прихмелілому поетові. Походили, погуляли.

…Порослий папороттю предавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п*янило принадними пахощами. Побродивши по парку, пара присіла під порослим плющем платаном. Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнулися.

Почувся перший поцілунок: прощай парубоче привілля, пора поетові приймакувати!

В купе пролунали оплески. Всі визнали: милозвучна, багата українська мова буде жити вічно поміж інших мов світу.

Зазнайкуватий німець ніяк не міг визнати своєї поразки.

— Ну а коли б я назвав іншу літеру? - заявив він. - Ну, наприклад, літеру С !

— Я на своїй мові можу укласти не лише оповідання, але й навіть вірш, де всі слова будуть починатися на С. Якщо Ваша ласка, прошу послухати.

САМІТНИЙ САД

Сонно сипляться сніжинки,

Струмінь стомлено сичить.

Стихли струни, стихли співи,

Срібні співи серенад

Сріблом стеляться сніжинки

Спить самітній сонний сад…

Сипле, стелить сад самітній

Сірий смуток - срібний сніг,

Сумно стогне сонний струмінь

Серце слуха скорбний сміх

Серед саду страх сіріє.

Сад солодкий спокій снить.

— Геніально! Незрівнянно! - вигукнули англієць й італієць.

Потім усі замовкли. Говорити не було потреби.

— © Панас Столярчук, професор (Українська думка, Лондон)

Що означає мислити глобально або образ глобалізації

"Мир становится все более и более целостным. Каждая часть мира все более и более входит в мир, и мир в целом все более и более представлен в каждой из своих частей. Это справедливо не только для наций и людей, но и для индивидов. Так же как каждая точка голограммы содержит информацию о целом, частью которого она является, каждый индивид отныне получает или потребляет информационные данные или вещества, поступающие из всего мира. Так, например, европеец просыпается каждое утро, включает свое японское радио и узнает отом, что произошло в мире. Ему рассказывают об извержениях вулканов, землетрясениях, государственных переворотах, международных к онференциях, в то время как он пьет цейлонский, индийский или китайский чай или, быть может, кофе мокко из Эфиопии или арабику из Латинской Америки. Он надевает майку, трусы и рубашку, сделанные из египетского или индийского хлопка, затем он надевает костюм из австралийской шерсти, обработанной в Манчестереи Рубе-Туркойн, или же натягивает джинсы американского стиля и кожаную куртку, привезенную из Китая. У него швейцарские или японские часы. Оправа его очков изготовлена из панциря экваториальной черепахи. В разгар зимы на его столе можно увидеть клубнику и вишни из Аргентины или Чили, свежую зеленую фасоль из Сенегала, плоды авокадо или ананасы из Африки, дыни из Гваделупы. В его баре есть бутылки рома из Мартиники, русская водка, мексиканская текила, американский бурбон. Уютно устроившись у себя дома, он может слушать немецкую симфонию, исполняемую оркестром, которым дирижирует корейский музыкант, или же смотреть на своем видео-магнитофоне Богему с негритянкой, Барбарой Хендрикс, в роли Мими и испанцем, Пласидо Доминго, в роли Родольфо".

— © Эдгар Морен

Дещо про населення Мумбаї

"… населения Бомбея. Официально оно составляет одиннадцать миллионов, но Прабу говорит, что у парней, которые заправляют подпольным бизнесом и ведут свой учет, более точные цифры – от тринадцати до пятнадцати миллионов. Жители города говорят на двух сотнях языков и диалектов. На двух сотнях – подумать только! Это все равно, что жить в самом центре мира".

"И наконец, люди. Ассамцы, джаты и пенджабцы; уроженцы Раджастхана, Бенгалии и Тамилнада, Пушкара, Кочина и Конарака; брамины, воины и неприкасаемые; индусы, мусульмане, христиане, буддисты, парсы, джайны, анимисты; светлокожие и смуглые, с зелеными, золотисто-карими или черными глазами – все лица и все формы этого ни на что не похожего многообразия, этой несравненной красоты - Индии".

— © Шантарам (Грегори Дэвид Робертс)

Кажуть, що у кожного міста і кожної країни свій запах…

”Первое, на что я обратил внимание в тот первый день в Бомбее, – непривычный запах. Я почувствовал его уже в переходе от самолета к зданию аэровокзала – прежде, чем услышал или увидел что-либо в Индии. Этот запах был приятен и будоражил меня, в ту первую минуту в Бомбее, когда я, вырвавшись на свободу, заново вступал в большой мир, но он был мне абсолютно незнаком. Теперь я знаю, что это сладкий, тревожный запах надежды, уничтожающей ненависть, и в то же время кислый, затхлый запах жадности, уничтожающей любовь. Это запах богов и демонов, распадающихся и возрожденных империй и цивилизаций. Это голубой запах морской кожи, ощутимый в любой точке города на семи островах, и кроваво-металлический запах машин. Это запах суеты и покоя, всей жизнедеятельности шестидесяти миллионов животных, больше половины которых – человеческие существа и крысы. Это запах любви и разбитых сердец, борьбы за выживание и жестоких поражений, выковывающих нашу храбрость. Это запах десяти тысяч ресторанов, пяти тысяч храмов, усыпальниц, церквей и мечетей, а также сотен базаров, где торгуют исключительно духами, пряностями, благовониями и свежими цветами. Карла назвала его однажды худшим из самых прекрасных ароматов, и она была, несомненно, права, как она всегда бывает по-своему права в своих оценках. И теперь, когда бы я ни приехал в Бомбей, прежде всего я ощущаю этот запах – он приветствует меня и говорит, что я вернулся домой” …

—

© Шантарам (Грегори Дэвид Робертс)