"Істинних шукачів пригод завжди було обмаль. Людство знало немало ризикових і авантюрних людисьок, яким ніколи не сиділося на місці, але вони зроду не стали б шукати неприємностей на свою голову просто так, заради гострих відчуттів. Для того щоб устромити свою макітру в коловорот пригод, завжди потрібен гарний стимул. У всі віки для різношерстих джентльменів удачі такими стимулами слугували слава, багатство й усякі інші, супутні їм товари. А за відсутності вищезгаданого навіть найвідважніші пройдисвіти вважали за краще дати драла у разі небезпеки, особливо якщо були впевнені, що ніхто не застукає їх за таким безславним діянням".
***
"Щоб ви знали, Зокало (El Zócalo) — це головна площа, історичний і культурний центр будь-якого мексиканського міста. Як правило, кожне пристойне Зокало, окрім простонародного El Zócalo, має ще якесь своє специфічне ім’я. У Мехіко El Zócalo офіційно іменується La Plaza de la Constitución, цебто Площа конституції, в пам’ять про прийняття першої іспанської конституції у 1812 році. Все, що я знав про цю площу перед прибуттям до Мехіко, — це те що вона квадратна, входить у двадцятку найбільших плац-парадів світу і десь поряд з нею має бути мій хостел".
***
"Мехіко… Смог, галас, такос, маріачос, пальми. А ще — таркаті вивіски, невичерпні затори, ультрасучасні хмарочоси, бідацькі халупи, барочні церкви, ну і, звичайно, гарні жінки.
ХАОС!
Перші враження зухвало просотувались у мою свідомість. Я почувався зануреним у наскрізь інший світ, світ безперебійної гуркотняви і ґелґання.
Практично все у Мексиці не так, як у нас, і навіть не так, як у Західній Європі. Не те щоб краще, чи гірше, просто, все не так, усе інакше. Зовсім інші, незнані дерева та рослини, інші машини на вулицях (особливо строкаті вантажівки та автобуси з довгими носами-капотами — таких ніколи не бачив), по-іншому сплановані будови, незвичайні дорожні знаки та розмітка. Навіть небо над головою, вічно засотане олов’яною плівкою смогу, і те здавалось чужим і незнайомим.
На що воно схоже? На Мексику. І крапка.
Все точно, як у кіно: водії, які неспинно сурмлять з приводу і без, несуться на захмарній швидкості вулицями, широкими як Ніл, встигаючи при цьому лопотіти з пасажиром і лаятись з сусідніми шоферами. Опришкувата та імпульсивна мексиканська музика, яка ненастанно долинає невідь звідки: то з вікна суміжного авто, то з ресторану, повз який проїжджаєш. Кострубаті будинки, що ліпляться один до одного, графіті на кожному вільному шматку бетону, пістрявий люд, чорноволосий і засмаглий, який безперестанку щось вигукує і затято жестикулює; а на перехрестях — бучні полісмени-регулювальники, котрі замість твердих і розмірених рухів недбало розмахують кистю, наче дами на гульках, іншою рукою часом ще й тримаючи запалену цигарку.
Коротше, бедлам у найколоритнішому його прояві".
***
"… На дев’ятій годині ми перетнули Флориду, якраз над мисом Канаверал (з іншого боку кабіни хтось навіть верещав, що йому видно космодром) і полетіли далі над Мексиканською затокою. Ще через дві години на заході з бірюзових вод затоки виступило узбережжя, прикрите рідкими мазками блідих хмар і по всій довжині облямоване тонкими смужками піщаних пляжів.
Так я вперше в житті побачив Мексику…
Літак знижався, поринаючи вглиб континенту, гори росли, земля дедалі чіткіше проступала за ілюмінатором. Скоро останній відблиск атлантичних вод побляк в імлі за хвостом, сталевий птах перевалив жилавий гірський кряж і завис над високогірним плато - Valle de Mйxico.
Затим почались передмістя одного з найбільших на планеті мегаполісів.
Навкруги, скільки можна було бачити з вікна, до самих гір, які сковували кільцем долину Мехіко, простягались нескінченні квартали невеликих, переважно дво- і триповерхових будиночків. 747-ий розчепірив закрилки на повну, розпрямив шасі і полетів прямо над ними, так низько, що, здавалося, при поворотах міг позривати покрівлі краєчком крила - аеропорт ім. Беніто Хуареса лежав просто в межах міста, в південно-східній частині Мехіко".
***
"За півгодини Зокало, блискучі хмарочоси з аквамаринового скла, химерні палаци, парки, сквери та фонтани щезли, і від центру столиці лишились тільки суєта й галас. Натомість розпочалися низенькі халупки, зведені де завгодно і абияк. Вони пхалися, напирали на дорогу, вилазили одна на одну. Чим далі ми їхали, тим меншими ставали будиночки, однак кінця краю їм не виділось, і я зрозумів, що городяни недарма називають Мехіко «містом, яке ніколи не кінчається».
***
"Мерида - хоч і велике місто, але для туристів зовсім невелика атракція. Розташоване воно на півночі плескатого півострова Юкатан, приблизно посередині між Кампече на узбережжі Мексиканської затоки та Канкуном на березі Карибського моря. Від Мериди далекувато до моря, в самому місті немає нічого надто цікавого (тобто цікаве може й знайдеться, от тільки нема геть нічого, що могло б вирізнити Мериду з-поміж інших мексиканських міст). Попри це столиця найбільшого мексиканського штату протягом року пропускає крізь себе цілі стовписька ненаситних сіромах «бекпекерів». Одна з причин криється у тому, що Мерида виступає у ролі перевалочного пункту для всіх, хто добирається з центру та півдня Мексики до курорту-гіганта Канкуна. Інша - і головна - це та, що з Мериди можна легко дістатися до Майяпану, Ушмаля, Ісамаля, Ецни, Чичен-Іци та багатьох інших археологічних сайтів, які рясною сіткою вкривають весь Юкатан".
***
"Увесь Юкатан можна дуже влучно означити одним єдиним словом - плаский. Це, мабуть, найрівніша рівнина серед усіх інших рівнин планети. Жодних пагорбів, пригірків, курганів чи будь-чого, що могло б захистити цей широченний шмат землі від океанських вітрів, які, не зустрічаючи перешкоди, турляють над півостровом туди-сюди кавалки череватих хмар та просовують аж до нагір’їв Чіапасу та Гватемали шершаві язики безжалісної тропічної спеки.
На одному з нечисленних приземистих пагорків пащекуватий гід попрохав водія пригальмувати, а тоді підвівся й напиндючено прорік:
— Ось подивіться - це наші юкатанські джунглі!"
***
"Чичен-Іца - колосальне доколумбове місто на півночі Юкатанського півострова, фокальний центр усіх рівнинних майя протягом більш як чотирьохсот років, а на сьогодні - найбільш розкручений та впізнаваний бренд Юкатану. Можливо, ви про нього й не чули, однак не кажіть, що ви його не бачили. Ключова будова Чичен-Іци - дев’ятиступенева піраміда на ймення Храм Кукулкана, часто згадувана як El Castillo - прикрашає собою кожен другий веб-сайт про Мексику, усі без винятку вивіски й проспекти туристичних агенцій, а також сотні книжок про древні і не дуже цивілізації, навіть якщо там немає і слова про древніх майя. Ця піраміда за результатами Інтернет-голосування увійшла до сімки новітніх чудес світу, тож тепер у доброї половини людства асоціюється з Мексикою".
***
"Сучасний Канкун - унікальне місто. Його стара частина, яку зараз називають El Centro, на вигляд є типовим мексиканським містечком: невисокі білосніжні будинки, затінені вікна, скверики з тропічними деревами. Історичний El Centro, як і всі інші мексиканські міста, також складається з окремих кварталів, тільки тут вони називаються не cuadras, а supermanzanas, що означає «суперквартали». Ці «супермансанас» утворюються променями бульварів та кільцевими транспортними дорогами, які їх перетинають. Тут багато парків, магазинчиків, іноді можна відносно дешево поїсти, є навіть трохи мексиканців.
Весь інший Канкун, отой, сучасний, як я уже сказав, просто унікальний. Він складається з майже двохсот готелів найвищої зірковості і навіть діамантності (саме в Канкуні я вперше почув про готель з п’ятьма діамантами, а не зірками, навіть страшно подумати, що там за ціни), битком набитий американськими доларами, «Кока-колою» і самими американцями. Армію хмарочосів-готелів доповнюють кількасот ресторанів найвищого ґатунку, де вам подадуть все, чого ви забажаєте. Треба, то навіть пінгвінів з Арктики доставлять. Що, у Арктиці нема пінгвінів? Значить, завезуть спочатку в Арктику, а потім доправлять вам на стіл.
Усі ці готелі-ресторани простяглися вузькою вервечкою на південь від El Centro, тиснучись до моря як голодні поросята до свиноматки. Через це сучасний Канкун, мабуть, разів у тридцять більший в довжину, ніж у ширину. Причому продовжує рости, чи то пак, витягуватись.
Отож, сучасна частина денного Канкуна - це білосніжні карибські пляжі, наче навмисне створені для голлівудських романтичних фільмів, блакитні, аж до різі в очах лагуни, готелі і… і все. Там все із золота, вилискується, страшенно дороге. Щоб дістатися до першого безкоштовного пляжу, треба проїхати кілометрів з двадцять центральним проспектом Тулум, який простягається з півночі на південь аж на тридцять кілометрів. Утім, ви все ще перебуватимете в межах міста.
Вночі Канкун різко змінюється і стає схожим на якийсь космопорт з міріадами іскристих вогнів найрізноманітніших кольорів та відтінків. Переливчасте скло, неон, миготливі ліхтарі та прожектори, галасливі дискотеки, оголені тіла, ріки текіли й пива… Чорт, у мене аж в очах мерехтіло. Гарно, але якось не по-мексиканському".