HEY KISA

Я хотіла помиритись. Зробити, як краще. А ти зіпсував абсолютно все! Ти просто ідіот!!!! ІДІОТІНА! Тепер навіть не надійся на те, що я знову напишу. От треба ж було мені рік назад здибати таку дибільну симпатію!

Аби у справах душевних все було гаразд потрібно, щоб на побутовому рівні все було під контролем. Треба починати з малого: дочитати книжку, віддати борг, зробити уроки, заповнити щоденник, прибратись вдома, скласти портфель. Це ніби такі незначні речі, але якщо вони будуть зроблені, буде набагато простіше. Перевірено 1000 разів.

На вулиці справжня весна. Цей запах. Такий солодкий запах. Вітер. Вітер, який несе зміни. Настрій, який відкриває бажання щось робити і кудись іти. Сонце. Сонце від якого я щурюся, але з тим і посміхаюсь. В душі спокій. Такі хороші емоції не передати. Хочеться просто весь час бути на вулиці і насолоджуватись тим, що мене оточує цей простір.

Бінго, Ванесса! Вечір суботи об.являється просраним.

Мені не потрібні подарунки, квіти, ресторани, кіно чи пафосні признання. Мені не потрібно спільних фотографій, бо з часом це буде найбільша мука. Мені не потрібні гучні слова і обіцянки. Мені не потрібно кожен день бачити тебе, головне аби я просто знала, що ти в порядку. Цього достатньо. Мені не потрібні ранкові смс. Не потрібні вічні "добраніч". Вистачить того аби ти мене кохав, а не любив. І якби щось змінилось ти б відразу дав би знати. Мені потрібне усвідомлення того, що я тобі треба, так як і ти мені. Ти мав би цілковиту свободу, але головне правильно нею користуватись.

я перечитувала свій блог, на обличчі посмішка
так багато згадалось
ось те, що вічне

10 правил "Чайки "

1. Ніколи не забувати правила "Чайки".
2. Не змінювати правила "Чайки", бо правила змінять тебе.
3. Ми нє раби - раби нє ми.
4. Нікому не розказуй правила "Чайки".
5. У кожної чайки має бути своя чайка.
6. Всі однакові. Просто одні віджимаються, а інші нє.
7. Діти "Чайки" - найкращі діти.
8. Бєзнаказанность порождаєт бєзотвєтствєнность.
9. Нарушил, отжался - давай дасвіданья.
10. Хто не знає правил "Чайки" - той отжимається.

вчора випросила в мами відкрити банку з нутеллою, але за одною умовою: я повинна їсти її з хлібом, а не просто ложкою: с
для мене це знущання!
але я знайшла вихід, я обмазую хліб нутеллою з усіх сторрін
з абсолютно усіх сторін: з
мама в шокє, а я раденька, що дурненька

Кохання. Вічна тема людства. Вічна проблема людства. Тема на котру можна говорити дійсно безкінечно, адже скільки людей, стільки й думок. Мені дуже хочеться викласти всі свої думки тут, так сказати «на папері». Але в голові навіть думки не зібрані до купи. Я, напевно, рік не писала пости в ворді. А от зараз закортіло, як тоді, як раніше, як колись. Проперло мене на відкровення. В голові тільки що промайнула цікава гіпотеза цьому бажанню, але про неї згодом, можливо.

Можна повірити в кохання, якщо знайти певну «свою» людину і можна прожити з нею до кінця своїх днів. До самої, самої старості. Але, існує одне але. На Землі живе понад 7млр. чоловік. Візьмемо до прикладу жінку, котра бажає знайти так звану «свою» людину, знайти вічне кохання. Але вибирати їй доводиться з тих, хто її оточує. Тобто кохання свого життя вона мріє знайти, але вона не думає де вона його буде шукати. Її межі «пошуку» не виходять за межі міста в котрому вона живе. Вона дивиться на всіх хто в її полі зору. Вона дивиться на чоловіків у магазині, на чоловіків на роботі, в транспорті, в кафе. Там де вона, вона його шукає. А якщо саме той хто їй потрібен знаходиться за тисячі кілометрів від неї, той який шукає її! Який мріє про неї, про вічне кохання з нею. А вона дивиться на чоловіків з роботи.. І тут вона, як їй ніби здається знаходить «того самого єдиного». А він просто вміє красиво говорити, пускати пилюку в очі, дарувати гарні подарунки. Він робить усе про що мріє кожна. Він вимовляє фразу «я кохаю тебе понад усе на світі». А вона сліпо вірить йому, довіряє саму себе, свою душу, своє тіло. Вірить, що це «назавжди», адже по-іншому бути ніяк не може. Але через деякий час ця «вічність» закінчується. Через місяць, рік чи 10 років. Це все припиняється. І виявляється, що він зовсім не той «єдиний». А десь за тисячі кілометрів про неї ще досі мріє той, дійсно той «єдиний». Про існування якого вона не здогадується! А він знає, що вона є. Але не знає де її шукати. А вона вже розчарована, не мріє про того «єдиного». Вбита життям, роботою, побутом. Можливо, має дітей. Самотня. Не вірить у кохання. Не шукає його. Думає, що його не існує. А він існує, просто. . Я не знаю, яке тут має бути «просто».

Вони не зустрінуться ніколи. Ті двоє, що призначені один одному. Вони мріяли один про одного, але вони не зустрінуться. Бо не шукають. Сидять вдома, на роботі, у своєму місті, котре знають напам’ять. А треба їхати за тисячі кілометрів і далі продовжувати мріяти. Ми просто обмежені тими, хто поряд з нами. Ми чомусь не ідемо далі, далі за межі нашого оточення.
Може наша доля за морем? Не бійтесь, шукайте.

Вечір. Я як завжди покладала надії. Так звані великі сподівання. Хоча впринципі вечір вдався. Було легко, добре і невимушено. Якось так по-новому. Тепер, відчуваю, точно по-новому. Всім дякую:*

Записалась знову в олімпію. Людоньки, це був рай, а не тренування. Я була така щаслива!!! Ось це дійсно тренування. Зараз все так добре стало, аби завжди так.

Мені потрібна власна квартира. Потрібна робота з понеділка до п.ятниці, від якої я буду отримувати задоволення і хороші гроші. Я буду жити із своїм котом, у мене буде ліжко на всю кімнату і дуже гарна та комфортна кухня. На вихідних до мене будуть приходити друзі із пляшкою вина і ми будемо розмовляти до ночі. У вільний час я буду читати книжки, які хочу. Прибирати раз на тиждень та купувати квіти у квартиру. У мене буде гарний книжний шкаф та неймовірний вигляд з вікна. Згодом я буду мати котрісь відносини з чоловіком, з яким я буду кохатися теплими літніми ночами. Він буде мати шикарний парфум, від якого я сама буду роздягатись. Він буде приходити з шампанським та квітами. Він буде тримати мене за руку та запевняти, що нікуди не дінеться. Але колись це все закінчиться. Я буду корчитись від болю у свої квартирі якийсь місяць чи два. А потім все увійде в звичне русло.

Це починає дратувати! Іди, будь ласка, до бісу! Я шкодую, що ми знайомі. Ще ніхто так не трахав мені мозок.