Птицами

Рятує тільки кава і солодощі.

Пабєдітєль

Да.істінно.Заїбісь вчора погуляли.Сижу така, читаю книжку, звонить Саня: -Алло.Прівєт.Що робиш? -Читаю.Привіт. -Ти що вдарилась?Ти що ранєна?Яка книжка?Взяла, вділась і виходьте до "мат-мату"(це там-там). -Та нє. -Та да, не валасись -Хаха, ладно, їдем. Через хв 30 ми були на місці, всі зібрались і поїхали на дачу.До 23.00 були там, а потім ми як лохі з рівненської валили на 40-ий пішачком.Ібо ми пабєдітєлі па жизні.На останню маршрутку не встигли

-ну що там, мілашка, йдем гуляти?:* -оу йдем звичайно в 19:00 -да, сабирайся і гоу до ЗАГСу, жду -я вже зібрана, давай хв через 20 підходь -окєй:*

Я навіть не очікувала, що ти покличеш мене гуляти.Другий курс, хлопець, за яким бігає пів ВІЕМУ, покликав якусь там Снєжку гуляти.Ну а що мені робити?Згодилась.Зустрілись біля ЗАГСу.Ти обняв, і сказав:"о, як це мило.ти мила".Ми пішли гуляти, посиділи в парку, поговорили, позвонила хазяйка, сказала йти додому, і він мене провів.За цих півтори години я дізналась багато що про тебе.А ти про мене.Твій характер-це щось неймовірне.Ніколи не зустрічала таких хлопців.Це те, що я шукала.Сьогодні ти знову написав перший, питав, чи завтра побачимось.Надя тут вже хараводи влаштовує в честь цього, ібо Паша сподобався мені ще з першого вересня, а познайомились тільки вчора і він робить перші кроки. Напрягає тільки його ім'я.Паша…Зачіпає за живе.Хотіла відволікатись від того, що трапилось минулої неділі будь-якими способами.Частково це вдавалось.До вчорашнього дня.

Прийшла додому, сходила в душ, і злякалась.Все тіло в синяках, які невідомо звідки взялись.Наче й не падала, наче й не бив ніхто.Але я "сіняя".Мама побачить-буде міні-скандал.А я така:"нє мам, я не бунтарка.хз де ті синяки взялись.Судини слабкі може.".

Сплю.Приходить Надя, кидає на мене щось(я так і не зрозуміла, що це було), я прокидаюсь, вона суне мені телефон, типу на говори.Так я, сонна і нєсаабражающяя, домовилась про зустріч з хєр зна ким.Вийшли.То виявились віємовський растаман Саня, і Сєрий, в якого є жінка, але він блядує.Ну ми посиділи на районі, я їла булочку і пила кефір(бо голодна), а вони пили вино.Саня курив траву.Клас.Від мене несе травкою і вінстоном.Далі ми пішли провели Сєрого і поїхали на район до растамана.Там познайомились з його карєшами, які ну дуже збоченці, пішли на перон.Вони були бухі-пребухі.Але Саня, це людина, до якої в мене виникла довіра, коли я говорила з ним наодинці.Він якби мутить з Надьою, і суть розмови була саме про неї.Але він дійсно хороший, незважаючи на те, що наркоман. Далі він посадив нас на маршрутку, і дав гроші на проїзд.Каже:"я вас сюди завіз, я за вас заплачу".От я розумію хлопець, турбується.Вприниципі і добре він зробив, бо ми їхати до нього на район не збирались, і гроші не брали.От. Додому ми не потрапили.Пішли, зустрілись з Тьомою і його другом Алєгом.Пішли до них на район.Як завжди всі пили вино, а я попросила купити мені каву і круасан.Смачно, але не корисно.Змерзли капець як.Зате я знову побачила Колю, який мені дуже когось нагадує.Він гарний, але пошлий, ще пошліший ніж обі.І чомусь всі думають, що я вже не дівчинка(( і Коля ніс мене на руках доволі велику відстань, ібо я забаранилась, і хотіла йти додому.А він призер України по якомусь там виду боротьби.Сильний дуже.Я дуже змерзла, губи були тупо сині, і ми пішли на квартиру.Посиділи, попили чаюжі погрілись.Потім Коля грів мої руки(суто все по дружбі), і провели нас додому. Але величезний мінус всього сьогоднішнього дня-холод

Такого дибільного дня в мене ще не було. Мало того, що заснула в 3:00 і проснулась в 9:00, то ще й в 11:00 поїхала в Луцьк, ібо мене забрали машиною.Я не встигла ні нафарбуватись, ні нормально зібрати волосся.Поїхала в толстовці з пучком і страшна, як вєдьма.Але то ще васількі.Біда в тому, що я забула зарядку і пакет з одягом, який брала прати.То розсердилась і купила собі нову сорочку, аби заспокоїтись.Зла як вєдьма була на всіх і все.Як завжди посварилась з мамою.Зараз не говоримо.А все так добре починалось.Брат писав мені українські слова англійськими літерами.Хотіла його вбити, ібо це нервує жах як.Надя поїхала гуляти з хлопчиком, який подобається мені.Залишається сидіти і їсти.Багато їсти.Що я і роблю.Щось останнім часом дуже розжирніла/розкабаніла.Важитись вже страшно, ібо боюсь побачити цифру більшу за 60.З завтрашнього дня обмежуватиму себе у їжі, як це робила літом.Тоді я важила 56-57, і було добре.А зараз.Бля.Досить про це.Біда в тому, що сниться обі і Пляпля.І вони разом падають у прірву.Я встигаю врятувати тільки обі.І зрозуміло чому так.Сон повторюється вже третю ніч підряд.Це мене лякає.Не знаю.Згадую Пашу, і сльози на очах.Надя думає, що я вже переболіла це все, бо якби усміхають і тд.Але де там.То маска, яку я одягаю лише задля того, аби не було лишніх питань.Мене напрягає, коли розпитують про особисте.У вівторок 9 днів.Вже тиждень минув з дня його смерті.І всі 7 дніів в моїй голові він.Серце стискається, коли дивлюсь на фотографію.Хочеться вийти у вікно, аби бути разом з ним і з тими, кого я втратила раніше.Пам'ятаю, як в дитинстві просила Бога забрати мене до себе, аби я могла жити там з сестричкою, пізніше дядьком, з бабусею, дідусем, дядьком.Втрат багато.Але цю я переживаю мовчки.На людях не плачу і взагалі не подаю виду, що в мене щось сталось.Так простіше.Але мама щось запідозрила.Вчора вона підозріло дивилась на мене хвилин п'ять, поки я слухала музику, і сказала:"ти або обкурена, що так ніяка, або знов замкнулась в собі.Випитувати не буду нічого, все рівно не розкажеш.Але не затягуй з цим". У відповідь я кивнула.Більше не хотілось нічого говорити.Ну що ж.Надіюсь, більше ніхто мене не дорікне поганим настроєм.Хоча ні.Було діло в інституті. Я якось почала сміятись з Надіних малюнків, на що дівчата, що сидять перед нами почали:"дивіться, Снєжка знову сміється".І всі на мене почали обертатись:"З поверненням в наш світ, Снєжка".Я була здивована, чесно кажучи.Неочікувала що хтось помітить мій поганий настрій, і мою усмішку.

Звонить Аня: -Снєжка прівєт, в тебе є минулорічні ДПА? -Та є, зараз піду пошукаю, почекай. … Блядь, аааааааааа!!! -Що сталось?Ей, Снєжка? -Та впала блін, ногу роздерла до кістки..ааааааай -Але ти чудо, ну як так можна? -А от так, ібо це я-Снєжка.Снєжка-пабєдітєль.Заходь, а я йду промию чимось. -Інвалід, пака, не падай там -Ну це вже як вийде хожу тепер як інвалід, "хромаю"

Не вчиться, не запам'ятовується.Голова забита думками про тебе.Наче ти найважливіша частина моєї свідомості.Точніше, підсвідомості.Ти мрії, що нездійснились.Ти бажання, що нереалізувались.З твоєю смертю у зникла частина мене самої.Я є, я живу, але на половину.З тобою ми були одним цілим, ми думали однаково, у нас були одинакові смаки.І одну мить всього не стало.Тебе не стало.І зникли ми. Не спати до 4 ночі, думаю про тебе-випробування моїх нервів.Довелось випити заспокійливе і снодійне, аби заснути.Не допомогло.В принципі, як і завжди.Вже нічого не допомагає.Залишається тільки зібратись з силами і йти далі.Незважаючи на біль.

Чекала п'ятниці, як свята.Дуже скучила за мамою, за рідними.Тут, в Луцьку все і всі здаються такими чужими.Не хочеться ні з ким ні спілкуватись, ні знайомитись.Я хочу спокою.Хочу побути на одинці і розібратись з думками.Але так, як я живу з Надьою і Принцесою каштанів, то мені це мало вдається.+ навчання.Інколи хочеться зібратись і поїхати серед тижня додому.В те місце, де мене ніхто не буде турбувати і випитувати, чому я сумна і чому плачу.Мама розуміє мене, навіть коли я мовчу.Та і знає, що розповідати про свої проблеми я явно не буду.Вдома легше жити.Простіше існувати.Можна заритись під ковдру і слухати музику.Малювати, писати, думати.Спокійно.А Луцьк чужий.І люди в ньому чужі, злі.Мені не комфортно.Просто потребую свій рідний дім і спокій.

Дура

Ібо я пабєдітєль па жизні

Пізно