всему свое время

що ми робили минулим літом я забула.

краще не треба.

то стены гор, то горы стен

розвіялись по вітру ніби пил

мої надії, спогади, печалі

і зачерпнути б трохи мені сил

яких по горло, ніби, вистачало

а кажуть кожному прийде свій час

і він як поїзд що приходить без білета

сижу тут тільки я й нема ніяких нас

і, мабуть, на мені скінчилась естафета

нема того, хто в грудях заіскриться

чи кров'ю пульсуватиме у скронях

ніхто ночами довгими не сниться

не гріє у своїх, мої долоні.

дивно коли мій дім не ти а просто кімната.

сесія закрита. я вдома. все добре.

дякую.

я рада. все добре

нуіщощоневітаємось.

ойвсьоо, втікай, настя, бо буде біда

майжевдома

сижу сама в кімнаті

зважую всі "за"і "проти", чекаю Олю яка затримується на годинки так 4

кит сказала що я дура

млнк не відповідає

язналащомаєжщосьприйти

привіт, я Настя

по-моєму я загрузла в болоті будденності і навіть не стараюсь з нього вилізти, скоро я з головою піду туди.

потрохи збираюсь до купи.

я розпалась

і все в мене розпалось

і нічого вже мабуть нема

люди огидні, від них верне.

дай хоть последней нежностью выстелить твой уходящий шаг.

расскажи мне о том, как постигший важное – одинок